СЕМЕН ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ

(1813 - 1873)

Семен Гулак-Артемовський належав до шевченківського покоління суспільних і культурних діячів, і, як і його земляк та майже ровесник Та Шевченко, володів багатьма талантами, зреалізував себе у декількох сферах суспільної і творчої діяльності. Він був не лише прекрасним композитор але й видатним співаком, солістом столичних сцен Російської імперії, і літературний хист, багато корисного здійснив як громадський діяч. Його єдина опера "Запорожець за Дунаєм" стала першою оперою на національний сюжет в професійній українській музиці і проклала шлях до подальших звершень у цьому жанрі.

Народився Семен Степанович Гулак-Артемовський 1813 р. на квітучій Черкащині, яка дала українському народові багатьох видатних діячів, в Гулаківка неподалік містечка Городище. Його батько був священиком і походив з відомої своїми давніми традиціями козацької родини. Проте починаючи з XVIII сторіччя "родинним фахом" стає священичий сан і старші сини в родині підтримують цю традицію. Дядько Семена, Петро, і був молодшим братом його батька, став професором Харківської університету та відомим байкарем.

З дитинства Семена готували до прийнятого в родині духовного ся задля чого у 1824 р. батько віддає його у Київське духовне училище. Спочатку хлопчик навчається ретельно, отримує похвальні відгуки начальства, та вже через декілька років, захоплений найбільше музикою та співом у митрополичому хорі Софійського собору, хоровими концертами Березовського, Бортнянського та Веделя, вкрай занедбує навчання. Від відрахування з училища у перші роки його рятує лише чудовий голос. Та після смерті батька в 1830 р. його таки виключають. Тоді за здібного співака заступився сам тодішній митрополит Болховітінов, котрий був ще другом Артема Веделя. Саме за його клопотанням юнака приймають співаком у хор Михайлівського монастиря, де він незабаром стає солістом. В 1835 р. він повертається на навчання в семінарію, і на цей раз успішно здає іспити за перший курс навчання та переходить на наступний, середній. Ось так би і став Гулак-Артемовський священиком та ще, можливо, регентом у якійсь столичній церкві, якби не один особливий випадок, що перевернув надалі всю його долю...

Улітку 1838 р. до Києва прибув засновник російської композиторської школи М.Глінка, що був також капельмейстером Придворної півчої капели в Петербурзі і за традицією, що тяглась ще від часів цариці Катерини II, набирав співаків для її поповнення на Україні. Звичайно це були хлопчики 10-12 років. Проте цього разу він прагнув знайти і дорослого співака з сильним і красивим баритоном. Такий голос потрібен був йому для виконавця партії Руслана у його другій опері "Руслан і Людмила". Випадково відвідавши Михайлівський монастир, він заслухався чудовим голосом соліста хору та познайомився з ним.

25-річний тоді Гулак-Артемовський захопився змальованою йому Глінкою перспективою - кар'єрою співака столичної опери, можливістю доброї вокальної освіти, ймовірно, за кордоном, та погодився виїхати з Києва і покинути свою теперішню працю. Спочатку Глінка відвідує разом з Гулаком маєток свого друга - відомого українського мецената Григорія Тарновського, потім Семен заїжджає за своїм двоюрідним братом, сином Петра Гулака-Артемовського, до Харкова, і лише восени 1838 року потрапляє у Петербург. Глінка заопікувався тут здібним, проте позбавленим систематичної музичної освіти, юнаком та особисто давав йому уроки співу та навчав засад музичної теорії. Заняття ж з іноземних мов, італійської та французької?, він передоручив своєму другові, українському літераторові та драматургові Несторові Кукольнику. В домі Кукольника сталась ще одна знаменна подія в житті Гулака-Артемовського - наприкінці 1838 він познайомився тут з Тарасом Шевченком. Земляки знайшли спільних знайомих (двоюрідний брат поета виховувався в родині Гулака), заприятелювали, і ця дружба залишилась непорушною до кінця життя Шевченка.

Розуміючи, що в Петербурзі Гулак не отримає належної освіти (на той час столиця Росії ще не мала своєї консерваторії), Глінка шукає мецената, який би оплатив навчання талановитого співака за кордоном. Для цього в квітні 1839 року він влаштовує його прилюдний виступ, на який був запрошений весь "цвіт" російської аристократії. Прекрасний, сильний і Гулака-Артемовського, його виняткова музикальність і задушевність виконання так зачарували всіх присутніх, що одразу ж після концерту власник сталелитейних заводів на Уралі П. Демидов зголосився допомогти молоди талантові і оплатити його навчання в Парижі та Італії.

Не відкладаючи подорожі надовго, вже влітку 1839 р. співак виїжджає в Париж. Спочатку його учителем тут стає А.Аларі, італійський співак та композитор, котрий незабаром забирає свого здібного учня до Флоренції. В Італії Гулак-Артемовський навчається також і в інших професійних педагогів і вокалістів, зокрема найдовше — майже 2 роки — у капельмейстера Флорентійського оперного театру П.Романі. Заняття відбувались так успішно, що вже на початку 1841 року молодого чужинця запрошують виступати на сцені Флорентійської опери. Попри інтриги та заздрощі місцевих спів що не хотіли терпіти конкуренції чужинця, Гулак-Артемовський одразу отримує провідні ролі у модних тоді операх кумирів італійської публіки В.Белліні та Г.Доніцетті. Очевидно, відгуки про його перші виступи настільки схвальні, що виступивши у Флоренції лише протягом одного сі він отримує офіційне запрошення від керівництва імператорських театрів до виступів у Петербурзькій опері. Збереглись спогади про те, як відреагував на звістку про повернення Гулака-Артемовського в Петербург імпресаріо Флорентійської опери. Він обурився настільки, що "розірвав з ним контракт і не дав йому нічого за те, що він співав".

В 1842 р. Гулак-Артемовський підписує свій перший контракт з дирекцією Петербурзької опери. Однією з перших ролей молодого спів на столичній сцені стала партія Руслана в опері Глінки "Руслан і Людмила”. Виступ викликав захоплені відгуки професійної критики і закріпив за Гулаком-Артемовським славу одного з найкращих басів не лише Петербурзької опери, а й російської вокальної школи. Про цю роль свого друга відгукнувся і Шевченко, що писав у листі до Тарновського:

"Та що то за опера ("Руслан і Людмила" - Л.К.), так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, - далебі правда. Добрий співака, нічого сказати".

Блискуче виконання головних ролей на сцені найпрестижнішого в Росії Марийського театру в Петербурзі розпочало більш ніж двадцятирічну кар’єру співака, за час якої він виконав на сценах імператорських театрів у Петербурзі та Москві, а також на деяких інших, майже шістдесят різноманітних ролей. Серед них - партії в операх Моцарта, Россіні, Вебера, Глінки, Верстовського, Даргомижського, Верді, Белліні, Доніцетті та інших видатних композиторів того часу.

У 1850 р. в Петербурзькому оперному театрі йшли спектаклі, в яких співак не був зайнятий. Отже, щоби не дармувати, він прийняв пропозицію інспектора репертуару петербурзької театральної контори Є.Семенова виступити в комічних ролях у заснованому нещодавно в столиці театрі-цирку. Несподівано для всіх і, мабуть, найперше для самого себе, Гулак-Артемовський виявив неабиякий талант драматичного актора, особливо в комедійних і характерних ролях. Одна з них була йому надзвичайно близька по духу - це роль Чупруна у п'єсі зачинателя нової української літератури І. Котляревського "Москаль-чарівник", що живо нагадала йому рідну Україну, а разом з тим заохотила до власних композиторських спроб. Перший водевіль "Картина степового життя циган", написаний співаком, не зберігся до сьогодні, проте тоді був поставлений на сцені відомого Александринського театру в Петербурзі. Невдовзі він пише другий твір - танцювально-хорову сюїту "Українське весілля", де зібрані популярні народні пісні, і лише перший хор - "Нуте швидко, нуте прудко, музики, заграйте" - був створений самим автором. Дальші творчі спроби Гулака-Артемовського теж були тісно пов'язані з музичним театром. Часто він виступав у них вже не лише як композитор, але й як драматург. На жаль, більша частина з написаних ним п'єс з музикою була втрачена, зокрема "Ніч напередодні Іванова дня", "Руйнівники кораблів". Відомо, що Гулак-Артемовський компонував також солоспіви, причому створив деякі з них на народні слова, а до інших написав не лише музику, але й вірші. Один з солоспівів - "Стоїть явір над водою" на народні слова - був присвячений найближчому другові Тарасу Шевченку. Справді, варто пам'ятати, що ці роки, такі плідні в житті Гулака-Артемовського, були часом заслання і поневірянь Шевченка. Артист залишився одним з небагатьох близьких поетові людей, котрий не відцурався від нього і постійно допомагав йому матеріально. Зберігся лист Шевченка, написаний поетом з далекої неволі, до Гулака-Артемовського, де він пише:

"Благороднійший ти з людей, брате-друже, мій єдиний Семене!... Ну скажи по правці, - чи є де така великая душа на світі, окреме твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15 карбованців дала? Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм"'.

Наприкінці 50-х років співак почав катастрофічне втрачати голос. Його поступово переводять з головних на другорядні ролі. Тоді ж виникає в нього задум створити велику, "справжню" оперу на український сюжет. Вже в 11 р. розпочинається робота над оперою "Запорожець за Дунаєм", до котрої Гулак-Артемовський, як раніш до водевілів, писав і текст лібрето, і музі Опера одразу ж після прем'єри у Марийському театрі у 1863 році здоб прихильність широкої публіки, хоч і недоброзичливців серед критиків бракувало. Головну роль запорожця Карася виконав сам автор, і виявив у і не тільки майстерність співака, але й великий драматичний тала комедійного актора. Партія Карася була останньою значною оперною парт Гулака-Артемовського на сцені Маріїнського театру. В 1864 році переїжджає до Москви, ще декілька разів виходить на сцену, проте майже повністю втративши голос, в наступному, 1865 р. назавжди залишає сцену. Після того він переїжджає до Москви і там присвячує себе літературній праці, а також суспільно-доброчинній діяльності.

Помер Семен Гулак-Артемовський 1873 року в Москві, майже забутий усіма. Посмертна слава приходить до нього у 1881 році, коли знаменитий "театр корифеїв" за участю Саксаганського, Садовського, Заньковецької відродив його оперу на своїй сцені.

Опера "Запорожець за Дунаєм";

Опера "Запорожець за Дунаєм" відобразила той період в українській історії, йоли після розгрому Запорізької Січі царицею Катериною 1775 р. частина запорожців, утікаючи від царської розправи, осіла в гирлі Дунаю, на турецькій території. Лібрето написане самим композитором на основі історичних фактів, а також згідно з національними та європейський традиціями комічних опер.

Головні герої опери - запорожець Іван Карась, його жінка Одарка, дочка Оксана, її наречений Андрій - змальовані композитором напрочуд колоритно і яскраво. Кожен з персонажів отримує власну виразну характеристику, завдяки чому сприймається не як вигаданий герой, а як реальна особа з усіма своїми чеснотами та недоліками. Гулак-Артемовський поєднав у своєму творі традиції італійської комічної опери, яка ще називається опера-buffa, з неповторною українською пісенною мелодикою. З італійських джерел він запозичає віртуозну блискучу манеру співу і типову для опери-buffa побудову — дві дії з швидкими, динамічними фіналами, та ще певні амплуа" - ліричної пари, комедійної пари, шляхетного володаря тощо. Українська пісенна стихія весь час нагадує про себе зворотами ліричної пісні-романсу, а також жартівливих, побутових, колядок та інших пісенних жанрів, створених талантом народу. Важливо, що композитор тут не цитує вже відомих пісень, як в "Українському весіллі", а створює власні мелодії, проте настільки близькі до народної пісні, породжені самою стихією українського фольклору. Відомо, що багато з цих авторських солоспівів сприймались згодом як народні (подібне сталось з романсом "Стоїть явір над водою").

Зупинимось коротко на характеристиках головних героїв опери. Іван Карась - начебто цілком комедійний персонаж, його перша поява з аріозо "Ой, щось дуже загулявся" (Нотний приклад № 7) створює враження повільного, неповороткого, схильного до веселих посиденьок в корчмі, та трохи переляканого грізною "половиною", чоловіка в літах. Дуже соковите виписаний дует Одарки і Карася в 1 дії, де сварлива дружина допитується "Відкіля це ти узявся, де ти досі пропадав", а чоловік пробує якось перед нею виправдатися, та одна необережна згадка про небогу, до якої вони завернули по дорозі, викликає нову зливу звинувачень ревнивої Одарки. Завершує цю блискучу комедійну сцену віртуозна скоромовка (прийом, дуже типовий для італійської комічної опери, а разом з тим притаманний і для українських жартівливих пісень), в котрій Одарка сповіщає: "Жить не хочу більш з тобою, хочу, хочу розвестись". Зате ж і помститься Карась в'їдливій жінці, коли в 2-й дії сповістить їй з ласки Султана: "Тепер я турок, не козак, здається добре одягнувся!", та "потішить" її: "Гей, Одарко, не журися, заведу собі гарем, на туркенях оженюся, та й гарненько заживем". Ці комедійні сцени дуже пожвавлюють розвиток сюжету. Та разом з тим в партії Карася помітні і деякі героїчні нотки, особливо у 2-й дії, - адже він все-таки запорожець, а не лише чоловік сварливої дружини. В партії Одарки, крім згаданих комічно-побутових "характерних" сцен, в яких вона постає сварливою і непоступливою, привертає увагу лірична арія з 1-ї дії: "Ой, казала мені мати, ще й приказувала", що пізніше широко побутувала як народна пісня (Нотний приклад № 8).

Лірична пара - Оксана і Андрій - змальовуються, як правило, інтонаціями ліричної пісні-романсу. Саме таким є перший номер опери -романс Оксани "Місяцю ясний", де вона виливає тугу за нареченим далекою Батьківщиною (Нотний приклад № 9). Близьке до неї за настроємпочуттями аріозо Андрія з другої дії "Чорна хмара за лиманом". Їх дует-зустріч "О, мій друже, мій прекрасний" розвиває той самий ліричний образ, зрештою, цілком звичний не лише для італійської опери, але й особливо важливий для української пісні. Справжньою ліричною перлиною опери є заключна сцена - молитва "Владико неба і землі" Андрія у супроводі хору, де ясно помітний вплив старовинного канту, релігійного за змістом та глибоко ліричного за виразом почуттів (Нотний приклад № 10). Дещо окремо серед згаданих ліричних образів опери стоїть Султан Сулейман, чиє “шляхетне” ліричне аріозо "Любо серцю" на початку другої дії повністю витримане в дусі італійської опери.

Народні сцени не надто численні в цій опері, зосереджені більше на змалюванні окремих постатей, їх характерів та переживань. Серед масових епізодів можна згадати хіба що початковий хор "Ой, збирайтесь працювати”, близький до старовинної української колядки, та згадану вже молитву. Проте сам композитор передбачив можливість вставних масових сцен – танцювально-хорових дивертисментів, що вже на прем'єрі мали особливий успіх. Згодом редакцію вставної другої дії з хорами та танцями здійснив представник галицької школи, видатний композитор С.Людкевич.

Опера "Запорожець за Дунаєм" золотими буквами вписала ім’я її автора, Семена Гулака-Артемовського, в історію української музичної культури, вона ставилась численними професійними і аматорськими театрами Східної і Західної України протягом всього минулого століття, та й до сьогодні залишається чи не найрепертуарнішою на афішах наших театрів, та найбільш відомою серед українських опер за кордоном.