МАКСИМ СОЗОНТОВИЧ БЕРЕЗОВСЬКИЙ

(1745-1777)

Серед найвизначніших музикантів, якими так щедро обдарувало людство XVIII сторіччя, почесне місце належить українцеві Максиму Березовському. Доля його склалась винятково трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої і загадкової смерті. Навіть перелік творів, які він написав, не є зовсім достовірним: про одні твори відомо, що вони належать саме композиторові, проте загублені ноти, інші ж - збереглись, однак не доведено, що їх написав Березовський. Але, хоч і небагато дійшло до нас зразків його натхненного таланту, ці композиції - справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

Народився М.С.Березовський 16 жовтня 1745 р. у м. Глухові (тепер-райцентр Сумської області). В той час тут знаходилась резиденція останньогй українського гетьмана Кирила Розумовського. Він дуже любив музику, тож тримав чудову хорову капелу. Крім того, в Глухові існувала музична школа, де, хоч і тривало навчання всього два роки, проте учні вчились правильна співати в хорі, грати на декількох інструментах, засвоювали основи нотної грамоти. Березовський навчався спочатку в ній, а пізніше, декілька років -у Києво-Могилянській академії. У нього був надзвичайно гарний голос, отже невипадково юний співак привернув увагу самого графа Розумовеького, який забрав його у Петербург, у славнозвісну Придворну півчу капелу. Цей хор тоді знаходився на вершині свого розквіту. Як згадував сучасник композитора, німецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі Якоб фон Штелін, "згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрасних вибраних голосів, переважно, українців, і включає в себе ясні, ніжні і сильні голоси"'. Керівником хору був у час навчання Березовського талановитий співак і композитор, також вихідець з України, Марко Полторацький.

Особливою подією в житті композитора стала його праця в оранієнбаумському театрі великого князя Петра Федоровича, пізніше царя Петра III. Єдиним захопленням царя були військові паради і мистецтво, через те в маєтку він вибудував спеціальний "Оперний дім". Березовський виступав в "Оперному домі" як соліст, виконавець чоловічих партій у італійських операх Ф.Арайї та В.Манфредіні.

В 1762 році Петра III за наказом його дружини Катерини було вбито. Березовський повертається в Петербург, у Придворну півчу капелу і тут розпочинає свою композиторську діяльність. Вона була дуже успішною, його твори - в основному церковні композиції і духовні концерти - отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних любителів мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Звернемось ще раз до свідчення Я.фон Штеліна: "Церковні концерти складаються... італійськими придворними капельмейстерами... і українськими композиторами, колишніми церковними співаками. Серед останніх вирізняється... придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений видатним обдаруванням, смаком і майстерністю у композиції церковних творів вишуканого стилю. Він настільки досконалий, що знає, як щасливо поєднувати вогненну італійську мелодію з ніжною грецькою".

Серед інших, почутих в Петербурзі духовних творів композитора, Штелін згадує концерт "Не отвержи мене во время старости" ("Не відкинь мене в час старості"). Не всі дослідники пізнішого часу змогли повірити, що такий шедевр здатний був написати двадцятирічний юнак - стільки сердечного болю, туги і страждання звучить у цій музиці. Тому дехто приписує його останнім рокам життя і творчості Березовського.

Досягнення композитора були помічені - вже в 1766 році він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта при російському царському дворі. Наслідком такого прихильного ставлення стало отримання в 1768 (за іншими джерелами - в 1769) році стипендії (або як тоді говорили "пансіон") дія навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування сталії Болонья, один з найзначніших центрів музичної освіти XVIII сторіччя. Гордістю Болонської академії був падре Мартіні, францисканський монах, один з найкращих музичних теоретиків у Європі. В ті ж роки у падре Мартіні брали уроки музиканти з багатьох країн, зокрема багато слов'ян, а певний час у нього вчився навіть геніальний Моцарт.

Березовський був настільки добрим учнем, що скупий на похвали падре Мартіні пише про нього в листі до директора російських імператорських театрів І.Єлагіна: "Пан Максим володіє всіма даними для вивчення контрапункту і обіцяє стати видатним творцем музики". В Італії композитор пробув близько п'яти років - до 1774 року, і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але й світську музику - першу українську оперу "Демофонт" на античний міфологічний сюжет, та першу Сонату для скрипки і чембало. Сьогодні з опери збереглись лише чотири арії, тобто сольні номери, а Соната декілька століть вважалась безнадійно загубленою, аж поки в сімдесятих роках нашого сторіччя її рукопис не віднайшовся у паризькій бібліотеці і відтоді постійно знаходиться в репертуарі музикантів.

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського - тут оцінили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу "Демофонт" в дні карнавалу, перед молодим митцем відкривалась блискуча творча перспектива.

Контрастом для нього стали прикрі обставини життя після повернення до Петербурга. Його освіта, талант були тут нікому не погрібні, російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від'їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г. Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Катеринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак, композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти "Бог ста в сонмі богів", "Хваліте Господа". Є відомості, що він прагнув написати твори на українську тематику, зокрема "Хор запорожців", "Хортицю", "Марію", але на жаль навіть чорновики цієї музики не збереглись. Автор книги "Неопалима купина", письменник С.Плачинда, пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II» додавши, що "Березовський - бунтівник, гірший за Пугачова". Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечним є те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. В розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 року Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном заопікувались друзі-українці, співаки з Придворної півчої капели.

Після його смерті хорові капели виконуватись майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час і повертаються до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному і політичному житті Росії – найвідоміший його духовний концерт "Не отвержи мене во время старости".

Духовний концерт "Не отвержи мене во время старости";

Цей концерт був написаний в другій половині шістдесятих років XVIII сторіччя, орієнтовно, 1765 чи 17б6 року. Його літературною основою послужили слова псалму № 70 з псалтиря (Давидових псалмів, однієї з книг Старого Заповіту), однак, автор втілив не весь текст повністю, а лише частково: вибрані п’ять строф, найбільш драматичні з усіх 24-х. Подаємо текст у перекладі І.Огієнка.

Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене.

Бо вороги мої проти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою,

нараджуються спільно, кажучи:

"Бог покинув його, доганяйте і хватайте його, бо нема кому рятувати".

Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши, Боже на поміч мені.

Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють душу мою.

Концерт складається з чотирьох частин, що яскраво контрастують між собою і за темпом, і за типом викладу, а головне – за настроями, котрі в них втілюються. Головна думка концерту – “через терни до зірок”, через страждання і муки, тяжкі випробування тіла і духу - до боротьби й перемоги, до ствердження непереможності людської волі.

Перша частина висловлює величаву скорботу, в ній декілька разів повторюється благання зневіреної, доведеної до відчаю людини до всемогутнього і милосердного Бога. Сама мелодія нагадує звучання багатьох українських тужливих пісень ("За вашою слободою", "Кущ калини розвивається”, “Ой нас, братці, п’ять” та багато інших). У своєму розвитку вона поступово" набуває рис драматичності, ніби втілюючи ті важкі випробування, які довелось зазнати людині, створює настрій неспокою і загрози.

Друга частина уособлює "ворожу силу" з її агресивністю і зловісністю, починається одразу після першої без перерви. Тут теж відчутний вплив української пісні, проте композитор використовує його незвично -характерні мотиви українських жартівливих пісень набувають зловісного, жорстокого звучання, ніби грізна насмішка долі.

Третя частина - найменша з усіх, це ніби остання молитва перед вирішальною розв'язкою, що повинна невдовзі наступити. В музиці немає бурхливого розвитку, все раптом ніби завмирає у покорі і смиренні. І тим більшим контрастом вривається у цей молитовний настрій-тема фінальної фуги, в основу якої покладене початкове благання "Не відкинь...". Але тепер воно перевтілюється до невпізнаності - з невпевненої, несміливої у своїй безнадії і розпачі початкової теми виростає сильний, вольовий мотив, що швидко і переможно досягає вершини, сповнений життєвої сили і незламності. Впевнено і урочисто звучать останні рядки "Нехай засоромляться і щезнуть...". І завершення концерту сприймається як перемога людського духу над невблаганністю долі.

Спадщина М.Березовського приходить сьогодні не лише до українських слухачів, але й до всієї Європи, світу, знаходяться все нові і нові твори, відроджуючись з забуття і з величезним успіхом виконуючись на концертних естрадах та в церковних богослужіннях. Справжньою подією стало виконання його Сонати для скрипки і чембало у 80-х роках, арій з опери "Демофонт", віднайдених вже в наш час у архівах бібліотек Англії і Франції. Все нові духовні твори - концерти, причасні пісні, "Херувимські" -поповнюють репертуар сучасних професійних і навіть любительських хорів, видаються їх ноти, з'являються записи.