МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ

(1815-1870)

Творчість засновника "перемишльської школи", першого найвидатнішого представника західноукраїнської професійної музики, автора музики до національного гімну "Ще не вмерла Україна" на сл. П.Чубинського І повгі роки замовчувалась. Основною причиною цього був його священичий стан а ще більше - "націоналістичний" гімн, якого не могли йому вибачити І радянські ідеологи. Насправді ж його роль у історії української музики значно більша, він заслуговує на почесне місце у галереї видатних діячів нашої І Вітчизни. Саме Вербицький після смерті Бортнянського підхопив естафету професійної творчості, в той час, коли на Східній Україні, аж до появи І М.Лисенка, музична культура обмежувалась здебільшого домашнім |музикуванням і аматорськими спробами композиції. Разом з поетами "Руської трійці" М.Шашкевичем, І.Вагилевичем, Я.Головацьким, діячами театру "Руська бесіда" Вербицький найбільше прислужився в XIX сторіччі до піднесення української духовності у Галичині.

Михайло Вербицький походить з Перемишльщини, він народився в с. Яворник, 24 березня 1815 р., де його батько в той час мав парохію. Коли майбутньому композиторові виповнилось лише десять років, батько помер, а мати, вийшовши вдруге заміж, не надто переймалась сиротами - Михайлом і Володиславом, дітьми від першого шлюбу. Ними заопікувався далекий родич матері, у ті роки одна з найшанованіших і найзначніших постатей в Галичині, єпископ Іоанн Снігурський, за чиєю ініціативою була заснована дяко-учительська школа у Перемишлі (1818р.).

Саме в цій школі і здобували освіту брати Вербицькі. Дбаючи про культурне піднесення свого народу, Снігурський запросив до викладання у школі професійних іноземних викладачів, серед них найздібнішим був чех А.Нанке, котрий так перейнявся духом української музики і греко-католицької літургії, що навіть і сам компонував у цьому стилі. Саме від Нанке отримав М.Вербицький глибокі знання у музичній теорії та композиції, а також опанував мистецтво хорового співу. Крім того, старші учні дяко-учительської школи почули якось один з концертів Бортнянського та так захопились цією чудовою музикою, що аж з далекого Петербурга виписали ноти всіх його виданих духовних творів. Відтоді музика Бортнянського звучала у виконанні хору в будніх та святкових Літургіях, на показових концертах. Впливу хорового стилю Бортнянського зазнали майже всі галицькі композитори XIX сторіччя, а найбільше власне Вербицький. На схилі років він так згадував про перші роки свого навчання:"... школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і, здавалося, що в Європі крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької існує ще четверта категорія - українська".

Значення дяко-учительської школи для розвитку музичної культури в Галичині було настільки значним, що згодом і Вербицького, і його наступників - І.Лаврівського та В.Матюка музикознавці об'єднали в спільну "перемишльську школу".

З 1834 р. композитор навчався у Львівській духовній семінарії, котра була одним з найвідоміших культурних і освітніх українських центрів. Незадовго до Вербицького в стінах семінарії перебував М.Шашкевич зродився задум "Русалки Дністрової". Вербицький і тут стає в числі найбільш діяльних "прогресистів", отже, неминуче наражається на конфлікти керівництвом семінарії.

Після однієї такої сутички, в 1837 р. його відраховують з семінарії. Ще двічі він повертатиметься до семінарії, аж поки врешті 1850 р. він отримає сан священика. Поміж роками навчання припадають періоди “блукання” композитора, непевні, складні матеріально, коли він вимушений задовольнятись то приватними лекціями, то викладанням співу у різних інституціях Львова. Довше затримується на посаді урядовця Перемишльської консисторії. Час перебування у Перемишлі був для нього важливим, оскільки він, прагнучи поглибити свою музичну освіту, бере приватні лекції ще у одного високопрофесійного чеського музиканта - органіста католицької катедри Франца Лоренцо.

На ці роки припадають і перші значніші композиторські спроби Вербицького, пов'язані, насамперед, з найважливішими напрямками його художніх інтересів - церковною творчістю, хорами на тексти українських поетів та музикою до театру. Окрім того, ще в роки навчання в семінарії він захопився грою на гітарі, що саме в середині XIX сторіччя увійшла в музичний побут галичан. Спочатку, заохочений навчанням у Лоренца, він створює дві католицькі меси (згодом загублені), а потім і греко-католицькі літургійні твори - "Ангел вопіяше", "Єдин Свят", "Алілуйя", "Іже Херувими” та інші. До цього часу відноситься також і повна Літургія для чоловічого хору, яку в 60-х роках сам автор переробив для мішаного хору. Особливою популярністю серед світських творів користується „Тост до Русі”, хор, в і патріотичні почуття висловлені у життєрадісному характері застольної пісні.

Театральні вистави - так звані "співогри" - наприкінці 40-х років тільки-но почали входити в моду серед русинів, і здебільшого були переробленими польських чи німецьких п'єс та пристосовані до українських сюжетів. Вербицький створює музику до шести таких п'єс, зокрема до переробленого “Москаля-чарівника” І.Котляревського (у Вербицькюго - "Жовнір-чарівник"), до "Верховинців" польського драматурга В.Коженьовського, де вперше прозвучали пісні "Верховино, світку ти наш", "Гей, браття-опришки", та деякі інші що нині відомі в обробці інших композиторів, а то й просто побутують, як народні, без згадки про їх автора.

Потім наступає значна перерва у його заняттях музикою. Від 1850 р., коли його висвячено на священика,аж до 1862 р. він майже не звертався до творчості. Причиною такого тривалого мовчання були не дуже сприятливі для творчості обставини. Спочатку довелось йому переїжджати з однієї сільської парохії у іншу, аж поки в 1856 р. не оселився він в селі Млини на Яворівщині, де й перебував до смерті.

Час творчої кризи минає у 1862 р., а важливим чинником його повернення на музичну ниву стало заснування театру "Руська бесіда"(1861), і можливість постановки своїх п'єс, як тих давніших, так і нових. Вже в 1864 р. "Руська бесіда" оголосила конкурс на кращі українські п'єси, і перше місце займає саме співогра Вербицького до тексту І.Гушалевнча "Підгіряни", в котрій зображувались сцени з життя прикарпатських селян. Згодом ця співогра здобула надзвичайну популярність: її ставили на сценах не лише всіх українських театрів, але навіть у Петербурзі та Празі. І критики, і аматори відзначали особливу красу мелодій Вербицького, котрі становили найбільшу вартість цієї, в літературному відношенні посередньої, п'єси. Визнання вплинуло на творче піднесення композитора, протягом 1865 -1866 рр. він написав аж десять музичних п'єс, серед них особливо схвально відгукувалась критика про співогри "Не до любові" та "Школяр на мандрівці". Театральна музика стала поштовхом до інтенсивної праці і в інших жанрах.

Саме останні твори Вербицького, в тому числі його світські і релігійні хори, оркестрові увертюри ("симфонії"), стали вершиною його доробку. Особливої уваги заслуговуєхор "Ще не вмерла Україна" до слів східноукраїнського поета Павла Чубинського. Спочатку він мав ліричний, камерний характер, і співався як сольна пісня у супроводі гітари². Тоді ж з'являються і дві більші хорові композиції - поема "Жовнір" на вірші І.Гушалевича та кантата "Заповіт" - перше музичне втілення безсмертної поезії Т.Шевченка.

В останні роки життя композитор активно займався також критичною, громадською та педагогічною діяльністю, писав статті про музичну освіту. Серед його учнів варто згадати Віктора Матюка, котрий продовжив традиції, перемишльської школи.

Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 р. у селі Млини від тяжкої недуги - раку горла, проживши всього 55 років. Його спадщина, різноманітна і яскрава, заклала підвалини професійної музики на Західній Україні. Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. його хор "Ще не вмерла Україна” стає державним гімном.

"Заповіт";

Останній твір Вербицького, в якому він вперше серед західноукраїнських композиторів звертається до шедевра Шевченка, написаний з особливою увагою до поетичного тексту. Композитор прагне передати кожен, найдрібніший відтінок шевченкового слова, а водночас вагомість загального образу. Це зумовило розгорнуту, масштабну форму твору, використання багатих і розмаїтих виразових засобів.

Цікава історія першого виконання твору. Він прозвучав на святкуванні ювілею поета у Львові в 1868 р., і в той самий вечір поруч із знаменитим зрілим майстром Вербицьким свій перший твір до тієї самої поезії "Заповіту" - представив тоді ще зовсім молодий митець Микола Лисенко, що перебував у Львові переїздом, повертаючись до Лейпцига на науку. Так символічно зустрілись два видатні митці різних поколінь, і так розпочалась в українській музиці шевченкіана, що сьогодні налічує декілька сот творів у різних жанрах і стилях.

"Заповіт" Вербицького - це кантата-поема для мішаного хору та хору хлопчиків, соліста-баритона та великого симфонічного оркестру. Вона містить три основні "куплети", звертаючись тим самим до типової форми української пісні і докладно зберігаючи структуру вірша Шевченка. Проте жоден з куплетів не повторюється буквально, відповідно до змісту композитор змінює основну мелодію, надає їй нових образних відтінків. Також кожен з "учасників" цього монументального твору отримує свою особливу “роль” Так всі фрази зі словами "я", "мене" доручаються солісту, котрий ніби веде мову від автора. Два хори з різним тембром, барвою звучання доповнюють один одного і створюють той самий "антифонний" ефект, який відомий за духовними концертами Бортнянського. Разом з тим композитор збагачує кантату ефектами театральної музики, в ній можна помітити риси оперної сцени. Деякі фрази хору та, особливо, соліста для того, щоби повніше передати глибину та драматичність змісту шевченкової поезії, привертають увагу не стільки наспівністю, яскравою мелодичністю, скільки, навпаки, драматичним, майже декламаційним виразом (Нотний приклад № 11).

Пануючий в XIX сторіччі стиль романтизму сприяв піднесеності, відвертій драматичності музичної мови, певним зображальним прийомам оркестру (наприклад, на словах "як реве ревучий" в оркестрі майже буквально передається рух бурхливих хвиль, слова "Кайдани порвіте" ілюструються мелодією, котра ніби "розривається" на окремі фрази). На противагу до знаменитої пісні "Заповіт", створеної полтавським вчителем, композитором-аматором Г.Гладким, котра написана в дусі українських ліричних пісень, "Заповіт" Вербицького вражає глибоким драматизмом почуттів, багатою і складною палітрою використаних виразових засобів, професіоналізмом музичної мови.