Назва школи, напрям. Час заснування. Місце заснування. Представники, коло проблем у філософії.

151. Чарвака. Матеріалістична течія. 7-8 ст., хоч витоки свої має в глибокій давнині. Індія. Бріхаспаті, Джаяраші, Удалака. Критика брахманізму і Вед, вчення про чотири елементи, про достовірне знання.

152. Індуїзм. Ідеалістичні течії, 6 ортодоксальних шкіл: Вайшешика, Веданта, міміанса, Йога, Ньяя, Сенкх’я. 1 – 8 ст. Індія. Ішваракрішна, Пантаджилі, В’яса, Канада, Готама, Бадараяма. Прироба Брахмана, Атман, карма, пракріті, пуруша.

153. Буддизм. Ідеалістична течія. VI ст. до н. е. Індія. Сіддхартха Гаутама (Будда). Вчення про переселення душ, про карму і дхарму, про етичні норми.

154. Конфуціанство. Ідеалізм. VI – V ст. до н. е. Китай. Конфуцій, Мен-Цзи. Етичні норми, правила поведінки в різних ситуаціях, церемонії.

155. Даосизм. Наївний матеріалізм з яскраво вираженими елементами діалектики. VI – V ст. до н. е. Китай. Лао-цзи, Чжуан-цзи, Ле-цзи. Вчення про дао, де інь і ян.

156. Мілетська школа. Матеріалізм. VI ст. до н. е. Греція. Фалес, Анаксімен, Анаксімандр. Вчення про першоначала світу. Вода – Фалес, повітря – Анаксімен.

157. Елейська школа. VI – V ст. до н. е. Греція. Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс. Проблема буття і небуття. Вчення про буття як єдине і непорушне. Заперечення руху як видимості. Апорії Зенона.

158. Піфагорейський союз. VI – IV ст. до н. е. Греція. Піфагор, Алкмеон, Епіхарм, Архіт, Гіпіас, Евдокс. Кількісні відношення є сутністю речей. У IV ст. вніс ідеї в розвиток астрономії і математики. Для піфагорейців характерні виразні елементи містицизму.

159. Кініки. IV ст. до н. е. Греція. Антисфен, Діоген. Відмова від норм моралі, відмова від багатства, слави, чуттєвих насолод, досягнення повної незалежності і внутрішньої свободи.

160. Кіренаїки. V ст. до н. е. Північна Африка, місто Кірена. Арістіп, Евгемер, Гегесій, Аннікерід. Визнання чуттєвого пізнання єдиною основою наших знань, загальні імена (поняття) – лише конвенції; ми знаємо лише наші відчуття, але не іх причини; проповідь гедонізму.

161. Мегарська школа. IV ст. до н. е. Греція, м Мегара. Евклід, Євбулід, Діодор, Крон, Стілпон. Буття властиве тільки ідеям, воно єдине і нерухоме, визнання існування тільки добра (Евклід), котре незмінне і тотожне самому собі; широке використання діалектики і софістики як методу філософування.

162. Атомісти. V – І ст. до н. е. Греція, Італія. Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій. Атоми і порожнеча – дві першооснови світу; матеріалізм, заперечення богів; питання етики і способу та мети життя (особливо в Епікура).

163.Софісти. V – IV ст. до н. е. Греція. Протагор, Горгий, Продик, Антисфен, Критій. Релятивізм як спільна риса всіх софістів; невизнання об’єктивної істини; відносність добра і зла, протиставлення сталості природи і мінливості людських законів, розробка проблем логіки і граматики, широке використання софізмів, як способу аргументації.

164. Академія Платона. IV ст. до н. е. Греція, Афіни. Платон (засновник), Аркесілай, Севсіп, Карнеад, Ксенонкрат, Кратет. Вчення про ідеї як вічні і незмінні першооснови речей; про безсмертя і переселення душ; культ геометрії як основи пізнання; боротьба з матеріалістичною філософією.

165.Перипатетики. IV ст. до н. е. Греція, Афіни. Аристотель (засновник), Теофраст, Стратон, Арістон, Діодор. Основою проблематики перипатетиків було вчення Аристотеля: про матерію як субстрат речей, про єдність матерії і форми, про чотири причини існуючого: формальну, матеріальну, діючу і цільову; про активність форми і пасивність матерії, про можливість і дійсність, про Теоса як форму всіх форм і вічне нерухоме і незмінне ідеальне першоначало світу.

 

166. Стоїки. ІІІ ст до н. е. Греція, Афіни. Зенон із Кітіона (засновник), Хрисіпп Посидоній, Епікет Аврелій. Етика, натурфілософія, логіка, вчення про пасивне начало – речовину і активне начало – всепроникаючий логос або бог; про чотири першоелементи світу – землю, воду, повітря і вогонь; про мету життя як життя у згоді з природою; про логос як закон існування світу і долю людини, яку не можна змінити, а слід приймати покірно і безпристрасно як необхідність.

167. Неоплатоніки Ідеалізм. 3 ст н. е. Італія. Плотін, Порфирій, Ямвліх, Амелій, Прокл. Єдине в усій повноті його буття, світ – еманація (випромінювання, випливання) єдиного, внаслідок чого послідовно виникають розум (світ ідей, світова душа і природа), чуттєвий матеріальний світ; мета життя як звільнення від усього тілесного; визнання найвищого буття як творчого начала.

168. Александрійська школа. Ідеалізм. 1 ст. до н. е. 6 ст н. е. Єгипет м. Александрія. Оріген, Климент, Філон, Аммоній. Синтез еллінської культури і християнської віри; теорія трьох смислів Біблії: тілесний (буквальний), душевний (моральний) і духовний (філософсько-містичний); проблема боголюдини.

169. Номіналісти Ідеалізм. 12 ст. н. е. Франція, Англія. Росцелін, Дунс Скот, Оккам. Визнання одиничного як реального існуючого і проголошення універсалій (загальних понять) як таких, що не мають реального буття, а є лише номенами (назвами) класів однорідних предметів.

170. Реалісти Ідеалізм. 11 – 13 ст. Англія, Італія, Франція. Ансельм Кентерберійський, Гільом із Шампо, Фома Аквінський. Проголошення (вслід за Платоном) загальних понять (універсалій) як існуючих реально щодо речей.

171. Києво-Могилянська академія. Ідеалізм, Пантеїзм (Сковорода) 1632р. Україна, Київ. Гізель Козачинський, Могила Прокопович, Сковорода. Натурфілософська проблематика, природа людини, мета і сенс її життя, риторика, логіка, метафізика, вчення про державу та її роль у суспільстві.

172. Львівсько-варшавська школа. Неопозитивізм, Логічний позитивізм. 20-ті роки 20 ст. Україна, Польща. Твардовський (засновник), Лукасевич, Котарбінський, Лиснєвський, Тарський. Утвердження раціоналізму за допомогою апарату математичної логіки, заперечення ірраціоналізму, дослідження логіки наукового міркування, грунтовна розробка проблем матем. Логіки, методології дедуктивних наук, логічної семантики.

173. Віденський гурток. Неопозитивізм, Логічний позитивізм. 20-ті роки 20 ст. Австрія, Відень. Шлік, Гьодель, Карнап, Нейрат, Фейгль, Франк. Намагання побудувати філософію на строго логічній і науковій основі; принцип веріфікації як засіб відокремлення наукових висловлювань від ненаукових.

174. Німецька класична філософія. Ідеалізм, Матеріалізм (Фейєрбах) XVIII-XIX ст. Німеччина. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах. Проблеми гносеології, активна роль суб’єкта в пізнанні, категоричний імператив; єдність мислення і буття, їх тотжність; діалектика як всезагальний метод пізнання і принцип розвитку; людина як основний предмет філософії, спроба створити нову релігію як мораль нового суспільства.

175. Франкфуртська школа. Варіант неомарксизму. 30-40 р.р. 20 ст. Німеччина. Хоркхаймер, Адорно, Маркузе, Фромм, Хбермас. “Критична теорія суспільства”, поєднання критики Маркса буржуазної культури з гегельянством і фрейдізмом, грунтовна розробка проблеми й відчудження, проблеми “масової культури” і “масового суспільства”; формування принципів “заперечної діалектики”.

176. Школа психоаналізу. Філософський психологізм. Кінець 19 – початок 20 ст. Австрія. Фрейд (засновник), Юнг. Проблема безсвідомого; Я, Воно, Над Я; “комплекс Едіпа”, лібідо виявлення основ людського буття і психіки.

177. Герменевтика. 19 ст. Німеччина. Шлейєрмахер (засновник), Дільтей, Гайдеггер, Гадамер. Вживання тексту, щоб його розуміти так, як його розумів сам автор; реконструкція духа минулих епох (Дільтей); герменевтика як функція онтології, проблема розуміння (Гадамер).

178. Екзистенціалізм. Матеріалістичний (Камю, Сартр), Ідеалістичний (Ясперс, Марсель, Тилліх). 20 ст. Німеччина, Франція. Екзистенція, “Тут буття”. Межова ситуація. Вибір. Свобода. Відповідальність. Суще. Буття. Ніщо. Почуття вини, страху.

179.Український романтизм. Ідеалізм. 19 ст. Україна. Котляревський, Максимович, Шашкевич, Гоголь. “Народна душа”. Внутрішнє знання і єдність предмета, зведення знання до загального начала і розвиток їх у струнку систему (Максимович). Мова як найважливіший елемент національної свідомості і самобутності, ідеальний та ірраціональний характер творчості (Шашкевич). Очищення і піднесення людської душі до добра, зло і брехня притаманні самому життю, тому соціальні зміни їх не викоренять до того часу, коли не зміниться сама душа людини (Гоголь).

180. Неопозивітизм. Суб’єктивний ідеалізм. 20-ті роки 20 ст. Австрія. Шлік, Карнап, Нейрат, Рейхенбах, Айдукевич, Бриджмен. Аналіз і структура мови, логічний синтаксис, формалізація мови, логічна семантика; лінгвістична філософія, аналітична філософія.

Тест на приналежність. Ім’я. Період. Приналежність. Напрям, течія. Внесок у філософію.

181. Фалес 6 ст. до н. е. Греція, Матеріалізм. Проголосивши воду першоначалом всього існуючого, зробив рішучий крок до деміфологізації світу, до заміни міфа філософським мисленням шляхом виділення всезагального. Тим самим природа, а не надприродне розглядалася як першопричина всього сущого.

182. Анаксімен. 6 ст. до н.е. Греція. Матеріалізм. За першооснову світу вважав повітря, яке є нескінченне, вічне, рухоме, з нього, як з першоматерії, походить все суще і знову до нього повертається.

183. Анаксімандр. 6 ст. до н. е. Греція. Матеріалізм. Увів поняття першоначала всього сущого – “архе” (начало, першооснова, принцип) і вважав таким першоначалом апейрон. В апейроні боротьба гарячого і холодного породжує космос. Висловив здогади про збереження матерії та еволюційний розвиток живого.

 

184. Геракліт 6 – 4 ст. до н. е. Греція. Матеріаліст-діалектик. Першоосновою світу вважав вогонь, бо він найбільше здатний до змін і руху. З вогню все виникає закономірно і закономірно зникає. Життя природи – неперервний процес змін і розвитку, де протилежності переходять одна в одну. Цим процесом керує природна необхідність – логос. Боротьба протилежностей – “батько всього і цар всього”. “Все тече, все змінюється”, “В одну і ту ж ріку не можна увійти двічі”.

185. Піфагор. 6 ст. до н. е. Греція. Ідеалізм. Першоначалом світу вважав число. Числові співвідношення складають сутність світу, тому пізнання світу можливе тільки через число, бо “число є всім”. Для вчення Піфагора характерні символізм і містики чисел. Піфагор і його школа зробили великий внесок у розвиток математики й астрономії.

186. Сократ. 469 – 399 до н. е. Греція Ідеалізм. Основою пізнання може бути тільки самопізнання, бо природу пізнати неможливо. Шляхом самопізнання людина доходить висновку, що бути добродійним ліпше, ніж робити зло. Великою заслугою Сократа було те, що він здійснив поворот від матеріалістичного натуралізму до проблем етики, а також те, що він визначення понять вважав визначенням сутності досліджуваного предмета. Для цього він розробив концепцію діалектики “маєвтику”, яка являла собою мистецтво дослідження шляхом зіткнення протилежних суджень, в результаті чого народжувалась істина.

187. Платон 427 347 до н.е. Греція Об’єктивний ідеалізм. Розробив вчення про ідеї як справжнє, істинне буття. Хоча матерія, за Платоном, не має дійсного буття, а породжується світом вічних і незмінних ідей. Вона є джерелом одиничності і мінливості, смертності і народжуваності, вона, як і ідеї, є вічною. Пізнання розглядав як анамнез (пригадування). Розробив концепцію ідеальної держави, на чолі якої повинні стояти філософи.

188. Епікур 4 – 3 ст. до н. е. Еллінізм. Греція. Матеріалізм. Визнавав вічність матерії, яка наділена здатністю до саморуху. На відміну від Демокріта поруч з необхідністю визнавав існування випадковості. Сенсуаліст. Дав наївно-матеріалістичне пояснення процесу пізнання, розглядаючи відчуття як невидимі форми речей, що діють на органи чуття. Пізнання має своїм завданням звільнити людину від невігластва і страху перед богами і смертю, без чого щастя людини неможливе. Людина повинна обходитися найнеобхіднішим, тоді вона буде вільною і ні від кого незалежною, а це і є щастя людини і мета її життя. Основа життя – уникнення страждань, радість і насолода, безтурботний стан душі, веселість духа (йдеться не про грубі тілесні насолоди, а про насолоду свободою).

189. М.Кузанський. 5 – початок 6 ст. Німеччина, м Куза. Ідеаліст, богослов. Основний внесок у філософію – учення про збіг протилежностей, яке містило у собі плідні діалектичні ідеї. Плідною є також його критика обмеженості розсудкових протиставлень; висвітлив методологічне значення математичних понять для пізнання природи; наблизився до відкриття нескінченно малих величин; поставив питання про межі застосування закону несуперечності в математичному пізнанні.

 

 

190. Боецій. 5 – початок 6 ст. Італія, Рим. Неоплатонізм. Головний внесок у філософію – переклад творів Аристотеля латинськтю мовою і їх глибоке коментування; вироблення латинської філософської термінології: створені ним терміни згодом стали основою загальноєвропейської і міжнародної філософської термінології.

191. Конфуцій (Кон фу-цзи). 5 – 4 ст до н. е. Китай. Ідеалізм (релігійно забарвлений). Розробка етичних принципів і правил поведінки в найрізноманітніших ситуаціях (церемоній). Основний етичний принцип: ”Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі”.

192. Мартін Лютер. Кінець 15 – друга половина 16 ст. Німеччина. Християнський ідеалізм. Провідний діяч Реформації, засновник протестантизму. Зробив великий вплив на всі сфери духовного життя Німеччини. Здійснив переклад Біблії національною мовою, чим сприяв формуванню загальнонаціональної німецької мови. Сформулював основні положення протестантської етики, які закликали старанно ставитися до своїх обов’язків, докорінно змінив ставлення до мирської діяльності, сприяв піднесенню праці і розглядав її як покликання людини. Ці етичні принципи стимулювали виникнення нової культури – культури вільного підприємництва. Виступив як реформатор мови, освіти, музики.

193. М. Вебер. (1864-1920). Німеччина. Неокантіанство, близьке до позитивізму. Зробив значний внесок у соціологію, філософію та історію. Розробляв проблеми соціологічної теорії і методології соціального пізнання, теорії капіталізму й економічної історії, релігієзнавства і політико-юридичних наук. Лейтмотив його досліджень – тема раціональності як історичної долі західного суспільства і організуючого принципу пізнання. Розробив концепцію “ідеальних типів” і типологію соціальних дій.

194. Фіхте. (1762-1814). Німеччина. Німецький класичний ідеалізм (суб’єктивний). Розвиток категорій буття і пізнання, розробка “антитетичного методу”, в якому містилися істотні елементи діалектики. Значення Фіхте в історії філософії визначене його внеском у розвиток критичної філософії після Канта, яка поставила своїм завданням вивчення фундаментальних основ людського Я, суб’єкта як активного творчого начала. Філософія Фіхте справила значний вплив на Шеллінга і почасти – на Гегеля.

195. Поппер (1902-1994) Австрія, Англія. Позитивізм, критичний раціоналізм. Проголошення головної мети філософії – зростання наукового знання. Розробив принцип фальсифікації (принципового спростування будь-якого твердження) на противагу принципові верифікації. Обгрунтування органічної єдності емпіричного і теоретичного рівнів пізнання; проголошення гіпотетичного характеру будь-якої науки і її схильності до помилок (принцип фалібізму). Проблема “демаркації” – відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від метафізики; критика історицизму.

 

196. Макіавеллі (1469-1527) Італія. Ідеалізм. Обгрунтував розвиток суспільства за природними причинами, а не за волею Бога. Висунув тезу про те, що в основі розвитку історії лежать матеріальний інтерес і сила. Заслуга Макіавеллі насамперед полягає в тому, що він вперше в історії вчень про суспільство, політику і державу відокремив політику від моралі, а закони держави виводив з розуму і досвіду, а не з теології.

197. Гоббс (1588-1679). Англія. Матеріалізм. Створення цілісної світопояснюючої системи, в основі якої лежать три поняття: Людина, Тіло, Громадянин. Розуміння міркування як числення. Заперечення душ як особливих субстанцій. Визнання єдиними субстанціями матеріальні тіла. Відокремлення філософії від теології. Проголошення людини частиною природи. Проголошення виникнення держави внаслідок “суспільного договору”.

198. Берклі (1685-1793). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Захист капіталістичних, а не феодальних цінностей. Твердження, що джерелом всього багатства світу є праця. Постановка проблеми про сутність матерії і природу зорового сприйняття як аспекту процесу пізнання, питання абстракції і загальних імен.

199. Юм (1711-1776). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Ствердження соціальності людини на основі своєї власної природи, її поступової еволюції. Приватна власність і справедливість зовсім не означають соціальну рівність. Повна рівність принципово неможлива. Неможливість раціонально збагнути релігійні постулати, у них можна тільки вірити. Заперечення традиційної релігії і протиставлення їй “природної релігії” як результату психологічної потреби почуття.

200. Сартр (1905-1980). Франція Екзистенціалізм. Виявлення сфери “абсолютної свідомості” як “трансцендентальну сферу свободи” й основу екзистенції. Здійснення феноменологічного опису уяви й емоцій як інтенціонально організованих поведінок свідомості у світі. Здатність свідомості автономно проектувати “неіснуюче” і в відповідності зі своїм “проектом” втілювати в існуюче, вписувати його в дійсність, в конкретну “ситуацію”. Дослідження буття світу і людини. Проголошення свободи внутрішньою структурою буття людини. Проблема вибору і відповідальності за свій вибір.

201. Вольтер. 18 ст. Франція. Деїзм. Критика дуалізму, відкидання уявлення про душу як особливого роду субстанції. Критика вчення Декарта про вроджені ідеї. Вимога наукового дослідження природи, пропаганда сенсуалізму Локка. Утвердження тези: завдання науки – дослідження об’єктивної причинності. Боротьба за рівність всіх перед законом, утвердження приватної власності і неминучість поділу суспільства на багатих і бідних. Увів до вжитку термін “філософія історії”. Відстоювання тези про прогрес суспільства, незалежний від волі Бога.

 

 

202. Ніцше (1844-1900). Німеччина. Філософія життя. Заклав фундамент нового напряму у філософії – “філософії життя”. Створення вчення про “надлюдину” і “вічне повернення”, про “переоцінку всіх цінностей”. Головне позитивне завдання своєї філософії вбачав в утвердженні верховної цінності культурного удосконалення людини, в результаті якого має з’явитися людина, яка перевершує сучасних людей своїми морально-інтелектуальними якостями – надлюдина. Проголошення фізичного начала в людині як вищого від духовного, яке є лише надбудовою над життям тіла. Проголошення інстинкту як виразника і керівника всіх потреб людського тіла. Це твердження Ніцше послужило для побудови біологічного напряму у філософській антропології.

203. Шопенгауер. (1788-1860). Німеччина. Ідеалізм (волюнтаристського творчо-ірраціонального спрямування). Дослідження проблем волі і свободи. Висунув тезу про життя людини як неперервне страждання. Трактування світу як нерозумної, сліпої волі. Заперечення історичного прогресу. Сутність речей ірраціональна і може пізнаватися лише ірраціональною інтуїцією. Зробив помітний внесок у розробку питань естетики. Філософія Шопенгауера правила значний вплив на формування філософії життя, ставши одним із джерел поглядів Ніцше, Е. Гартмана та інших.

204. Огюст Конт (1798-1857). Франція. Позитивізм. Засновник позитивізму. На основі даних природознавства проголошував вічність і нескінченність матерії, яка розривається у часі і просторі. Обгрунтував невичерпність пізнавальних здібностей людини. Створив свою науку “соціологію”, систему законів і принципів соціології; на місце революційної теорії поставив еволюційний принцип в соціальному розвитку. Висунув концепцію заміни любові до Бога любов’ю людства, а догматами цієї релігії мають виступати позитивна філософія і наука.

205. Шеллінг (1775-1854). Німеччина Німецький класичний ідеалізм. Вчення про розвиток через суперечності; питання філософії природи. Розробив систему трансцендентального ідеалізму, а згодом – філософію тотожності, в якій мислення і буття розглядаються як абсолютно тотожні. Зробив сильний вплив на Гегеля, на багатьох природознавців, на філософів інших країн, зокрема Росії.

206. В.Липинський (1882-1931). Україна, поляк, який перейшов на бік українців. Соціально-політичний консерватизм. Проголошення українців як недержавної нації. На противагу соціалістам, які ототожнювали націю з пролетаріатом, та українському націоналізму, що ототожнював націю з мовою, вірою, племенем, розглядав націю, як єдність всіх громадян даної держави. Теоретично розробив концепцію майбутньої української держави, яка має бути монархією на чолі з гетьманом. ВВажав, що існують тільки політичні ідеї і три методи організації суспільства: охлократія з диктатурою; демократія з республікою; класократія (союз усіх класів) з правовою законом обмеженою і законом обмежуючою монархією.

 

207. З. Фрейд (1856-1939). Австрія. Психоаналіз. Грунтовне дослідження сфери безсвідомого. Визначення ролі лібідо в житті людини, розробив концепцію (психоаналітичну) структури особистості і її захисних механізмів, виділивши такі її компоненти, як Я (Его), воно, над Я. Сформулював гіпотезу “Комплекс Едіпа”. Дав панораму (психоаналітичну) минулого, сучасного і майбутнього релігії. Праці Фрейда справили величезний вплив на радикальні зміни існуючих і формування принципово нових уявлень про людину і її світ.

ІХ. Тест “вибір правильної відповіді” (зайве виключити, дати пояснення чому це зроблено) (жирні – зайві)

241. Августин визначав основою світу: а) чотири стихії; б) Бога; в) матерію; г) ідею.

242. Для ренесансного світогляду був характерний: а) космоцентризм; б) теоцентризм; в) гуманізм; г) антропоцентризм.

243. За Кантом процес пізнання характеризується: а) пасивністю суб”єкта; б) активністю суб”єкта; в) пізнаванням тільки світу явищ (феноменів); г)пізнаванням тільки світу сутностей (ноуменів).

244. Піфагор та його послідовники шукали першопричинні основи буття у: а) речовинному субстракті світобудови; б) деяких ідеальних сутностях; в) у числах та їх комбінаціях; г) у незмінному конструктивно-розумовому принципі (пануючому “управлінському началі”).

245. За Демокрітом основою буття є: а) атоми; б) апейрон; в) порожнеча; г) форма.

246. Філософія екзистенціалізму в першу чергу зосереджується на проблемах: а) абсурдності буття людини; б) свободи; в) людини на межі буття і небуття; г) творчої діяльності людини

247. Елементами людського пізнання, згідно з ірраціоналізмом, є: а) людський розсудок б) воля; в) інтуїція; г) фантазія.

248. До основних принципів діалектики належать: а) об”єктивності; б) розвитку; в) зв”язку; г) матеріальності.

249. До історичних типів відтворення населення належать: а) архаїчний; б) середньовічний; в) традиційний; г) сучасний (раціональний).

250. До сфер суспільного життя відносяться: а) матеріальна; б) духовна; в) біологічна; г) соціально-політична.

251. До форм наукового пізнання належать: а) проблема; б) сумнів; в) гіпотеза; г) теорія.

252. До раціональних філософських систем належать: а) позитивізм; б) діалектичний і історичний матеріалізм; в) екзистенціалізм; г) герменевтика.

253. До ірраціональних філософських систем належать: а) діалектичний і історичний матеріалізм; б) екзистенціалізм; в) неотомізм; г) персоналізм.

254. До основних законів діалектики належать: а) закон детермінації; б) закон заперечення заперечення; в) закон єдності і боротьби протилежностей; г) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.

255. Рівні структури свідомості поділяються на: а) надсвідомість; б) підсвідомість; в) усвідомлення; г) самосвідомість.

256. Усвідомлення містить такі компоненти: а) віру; б) цінності; в) знання; г) норми.

257. За відношенням до об”єкта можна виділити такі типи образів: а) образ-знання; б) образ-проект; в) образ-хімера; г) образ-цінність.

258. Згідно з фаталізмом перебіг історії залежить від: а) людини, як біологічної істоти; б) факторів, що знаходяться поза людиною; в) від випадкового збігу обставин; г) від людини як соціальної особистості.

259. Згідно з волюнтаризмом перебіг історії залежить: а) від кожної особистості; б) від великої особистості; в) від незалежних обставин; г) від природних циклів.

260. До універсальних зв”язків буття належать: а) одиничне, загальне, особливе; б) явище і сутність; в) форма і зміст; г) діалектичні закономірності як форма зв”язку.

261. До зв”язків детермінації належать: а) причинні зв”язки; б) необхідність і випадковість; в) можливість і дійсність; г) явище і сутність.

262. До структурних зв”язків належать: а) частина і ціле; б) форма і зміст; в) одиничне і загальне; г) система, елемент, структура.

263. Юнг називає такі види колективного несвідомого: а) дитина; б) батьки; в) дорослі; г) люди похилого віку.

264. За Арістотелем існують такі форми правління державою: а) монархія; б) арістократія; в) бюрократія; г) республіка.

265. За Печчеї “новий гуманізм” скаладається з: а) почуття національної ідеї; б) почуття глобальності; в) почуття справедливості; г) боротьби за свободу, відмови від будь-якого насильства.

266. Ідеалом уддійського образу життя є: а) жебрацтво; б) помірне споживання; в) духовне самовдосконалення; г) матеріальна забезпеченність.

267. Ідеалом протестанького образу життя є: а) відношення до праці як поклику; б) праця ремісника; в) накопичення грошей для поширення виробництва; г) накопичення грошей; д) лише для збагачення.

268. Чи можна, за ісламською концепцією економісної діяльності, одержувати прибуток за рахунок: а) торгівельної діяльності; б) сільсько-госсподарської діяльності; в) лихварства; г) військовіх дій (данина).

269. Усі існуючі методи наукового пізнання можна поділити на: а) філософські; б) загально-наукові; в) специфічні; г) технологічні.

270. Чи включає структура феномену життя за Шарденом такі елементи: а) переджиття; б) життя; в) смерть; г) наджиття.