ВАСИЛЬ БАРВІНСЬКИЙ

(1888-1963)

Середтих численних українських митців, які були знані і в США, і у всій Європі, і навіть у далекій Японії, але довго замовчувались у себе на Батьківщині через несправедливі репресії або життя в еміграції, знайдемо і ім'я композитора Василя Олександровича Барвінського.

Він походив із славного старовинного роду Барвінських, що дав Україні відомих вчених, драматургів, журналістів, громадських діячів. Один з його предків, Мартин Барвінський, у 30-х рр. XIX ст. був ректором Львівського університету, дядько Володимир заснував популярну газету “Діло”, батько Олександр був видатним вченим, політиком, громадським діячем. Йогомати Євгенія Барвінська - була здібною піаністкою і свого часу, працюючи акомпаніатором хору в Тернополі, відкрила самобутній талант Соломії Крушельницької, в майбутньому всесвітньо відомої співачки. Василь Барвінський народився 20 лютого 1888 р, у Тернополі. Незабаром після народження сина Олександр Барвінський стає послом до австрійського сейму і сім’я переїжджає у Львів. В столиці Галичини пройшло дитинство і юність Василя.

В гостинному домі Барвінських постійно бували визначні діячі

української культури і науки, політики і вчені, серед них І.Франко, ЛесяУкраїнка, М-Грушевський та інші., У 1903р„ в зв'язку із святкуванням творчого ювілею, Львів відвідав Лисенко, і, будучи в гостині у О.Барвінського, звернув увагу на непересічне обдарування 15-річного сина господаря, порадив йому цілеспрямовано займатись музикою.

Свою спеціальну освіту майбутній композитор розпочинає досить швидко, у 8 років, спочатку у приватній школі, заснованій учнем славетного польського композитора Фрідеріка Шопена – Каролем Мікулі, що довгі роки працював у Львові як директор консерваторії Галицького музичного товариства. Курц був прекрасним педагогом, що виховав цілу плеяду львівських учнів. Ось як згадував про свого педагога один з його учнів, колега Барвінського: "Ми, учні, переконувались, що гра декількох звуків підряд вимагає мистецької фантазії, що звуки на фотелів треба створювати... Кожну, здавалось би, механічну вправу ми повинні були попереджувати уявою, актом фантазії, внутрішнім відчуттям".

Проте наважитись лише на кар'єру професійного музиканта Барвінському було нелегко - надто вже "непрестижним" вважавсяцей фах, тому після закінчення гімназії і студій він вступає на юридичний факультет Львівського університету, прагнучи, очевидно, піти слідами батька-політика і громадського діяча. Проте любов до мистецтва перемогла: за намовою свого вчителя Курца він вирушає на подальше музичне навчання до Праги, котра тоді по праву вважалась однією з престижних художніх столиць Європи.

В Празі, куди молодий митець приїхав у 1907 р., він вступає на філософський факультет університету, який включав у себе також і музикознавче відділення, слухає лекції видатного чеського вченого-філософа Зденека Неєдли, котрий дуже прихильно ставився до українців. Знання з композиції Барвінський здобуває у відомого вже педагога і митця Вітезслава Нованка, а фортепіано продовжуєопановувати під керівництвом свого колишнього педагога Курца, що переїхав у рідне місто і став ректором Празької консерваторії, і паралельно у професора Ісаака Гольдфельда. Державні іспити він успішно складає у 1911 р,, і залишається у Празі ще до 1915 р. Роки навчання у чеській столиці були також дуже багатими на концертні виступи, на творчі звершення. Одним з перших Барвінський познайомив чутливу чеську публіку з фортепіанними композиціями українських авторів, до того майже невідомими їй, показав і свої твори, що викликали захоплення публіки, напрочуд схвальні відгуки прискіпливих критиків і гарну оцінку в пресі. Крім фортепіанної музики він показує деякі свої оркестрові композиції, солоспіви, співпрацює з хором "Глагол".

Отже, професійне становлення Барвінського відбувалось дуже багатогранне і фундаментальне. Невипадково вже в такому молодому віці композитор пише справді зрілі і художньо довершені твори, виявляючи всю повноту свого таланту: це і численні фортепіанні опуси, серед яких увагу привертають Соната До-діез мажор, цикл "Любов", п'ять прелюдій, "Українська сюїта", цикл "Канцона. Серенада. Імпровізація"; перші "ластівки" у камерно-вокальному жанрі - надзвичайно експресивні за виразом почуття солоспіви до віршів Б.Лепкого "Вечором у хаті" та "В лісі", збірка обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано; в ці роки звертається він і до масштабніших циклічних форм, вимагаючих досконалої фахової підготовки, про що свідчить фортепіанний Секстет, "Українська рапсодія" для великого складу симфонічного оркестру (виконана в Празі майже зразу після свого написання -1911р., вона чи не вперше познайомила чеських слухачі» з мелодикою української пісні в такому масштабному оркестровому творі) та перша частина кантати "Українське весілля" (виконувалась в Празі на першому "Вечорі української народної пісні" чеським аматорським співацьким товариством "Глагол").

Після повернення на Україну у 1915 р. з Праги Барвінський заміняє Людкевича на посту директора Вищого музичного інституту, дуже активно працює і як піаніст, і як хормейстер, і як педагог. Посада директора інституту відбирала у нього надзвичайно багато часу і зусиль, тому на творчість залишалось значно менше часу - найчастіше відтепер він писатиме музику лише під час літніх канікул, виїжджаючи з родиною на відпочинок у Карпати. Проте, як вказує С.Павлишин, "кипуча праця не давала змоги композиторові повністю присвятити себе творчості, але, другого боку, збагачувала й розширювала його творчі інтереси. Так, наприклад, його робота як диригента львівського "Бояна" дала безпосередній поштовх до виникнення низки хорових творів". Також і фортепіанні твори, як і інші інструментальні ансамблі, виникали часто з педагогічної потреби, "підказані" подія тогочасного галицького музичного життя. Адже в той час музика Барвінського починає відігравати і важливу суспільну роль. Майже на всіх шевченківських вечорах воєнного і післявоєнного періоду у Львові звучать його хорові чи інструментальні композиції - так 1917 року виконується друга частина "Українського весілля", того ж року був написаний "Заповіт" для хору і соліста.

В творчості композитора 20 - 30-х років варто відзначити чудові солоспіви на слова І Франка "Місяцю князю", "Благословенна будь" і "Псалом Давида", обробки народних пісень; для свого улюбленого інструменту він створив збірник фортепіанних обробок колядок і щедрівок, декілька варіаційних фортепіанних циклів. Шість.мініатюр на українські народні теми (що згодом були видані і в Німеччині, і в Австрії, і в США, і навіть в Японії), а також Фортепіанний концерт, над котрим автор працював понад двадцять років і закінчив лише до свого 50-річчя, у 1938 році.

Незвичайний хист і величезна практика педагога, у якого навчались такі відомі піаністи, як Дарія Гординська-Каранович, Роман Савицький Галина Левицька, Олег Криштальський, Марія Крих-Угляр, Марія Крушельницька та інші, спричинились до написання Барвінським багать навчальних творів - серед них особливо важливою є збірочка "Наше сонечка грає на фортепіано", до якої увійшли двадцять найпростіших п'єс різного характеру - жвавого і задумливого, радісного і сумовитого, - але всі вони пов'язані з українською піснею і танцем і на основі рідного фольклору знайомлять дітей з основними музичними поняттями мелодії, фактури, гармонії і поліфонії.

Барвінський розумів, як директор Вищого музичного інституту, що І виконавці на інших музичних інструментах - на скрипці, віолончелі - теж обділені педагогічним репертуаром, тому він пише на теми українських пісень простенькі п'єси для скрипки у супроводі фортепіано.("Пісня", "Гумореска", "Пісня і танок", "Елегія") та для віолончелі і фортепіано ("Думка", "Мелодія", Сюїту). Як для скрипки, так і для віолончелі, він водночас і більш розгорнуті, складніші технічно твори - сонати та варіації. Навіть у жанрі камерного ансамблю він намагається звернутись до молодих виконавців і поповнити їх репертуар — його перший струнний квартет так і називається "Струнний квартет для молоді".

Окрему сторінку його професійної діяльності становлять критичні праці. Він постійно виступає на сторінках газет і журналів, бере участь в дискусіях, лекціях-концертах, відстоюючи тезу про самобутність і художню цінність української класичної спадщини. До сьогодні зберегла свою наукову цінність його історична праця "Огляд історії української музики", що поруч з працями інших видатних галицьких вчених - Миколи Голубця, Степана Чарнецького, Івана Крип'якевича, Володимира Радзиковича увійшла в капітальне дослідження "Історія української культури" під редакцією академіка Івана Крип'якевича. В ній на противагу тогочасному українському радянському музикознавству, котре просто вилучає ці теми з дослідження, докладно розглядається найважливіша галузь нашої культури - церковна музика, підноситься її неперехідне значення. Разом з колегами-музикантами Нестором Нижанківським, Миколою Колессою, Зиновієм Лиськом та іншими, дбаючи про професіоналізм українського мистецтва, Барвінський засновує Спілку професійних українських музик (СУПРОМ) у 1934 р., і дуже багато прикладається в рамках цієї організації до видавничого життя, проведення концертів тощо. Отже, в ці роки Барвінський стає одним з найвизначніших громадсько-культурних діячів, що в різних формах мистецького життя -концертній, педагогічній, творчій - відстоює ідеї оригінальності, неповторності української духовності.

Останні роки життя композитора були сповнені винятково трагічними подіями. Після його 50-річного ювілею у 1938 році, який урочисто відзначила вся культурна громадськість Західної України, зокрема у залі Львівської консерваторії (сьогодні зал філармонії) відбувся вечір, на якому один з кращих учнів Барвінського, Роман Савицький, вперше виконав Фортепіанний концерт. Настав "золотий вересень" 1939 р. Більшовицька влада спочатку лояльно поставилась до Барвінського, як і до деяких інших найвідоміших діячів української інтелігенції, - тим більше, що Барвінський у складі мистецької делегації відвідував Радянську Україну 1928 року, нав'язав контакти з київськими композиторами Лятошинським і Ревуцьким. Отже, в перші довоєнні роки Радянської влади митець продовжує плідно працювати на педагогічній і творчій ниві. Дуже важкими буяй для композитора роки Другої світової війни, коли Вищий музичний інститут ім. Лисенка ледь животів і йому, як директорові, доводилось докладати нелюдських зусиль, щоби зберегти навчальний заклад. Уроки проводились в помешканнях викладачів, часто і учні, і педагоги не мали що їсти, - однак, музичний Інститут продовжував існувати, і Барвінський та Людкевич знаходили можливість заохотити музикантів до подальшої праці.

В перші повоєнні роки Барвінський також приклався до відродження музичної культури нашого краю завдяки його невтомним старанням почали плідно працювати не лише консерваторія, але й дитяча музична школа при ній ( сьогодні Львівська середня спеціальна школа ім. С.Крушельницької). Проте в 1948 році за безпідставним доносом Барвінського було заарештовано і разом з дружиною вислано у мордовські табори, де вони провели десять жахливих років. Не лише арешт шістдесятирічного митця, котрий в той час ні за своїм віком, ні за делікатною, відданою мистецтву натурою, безмежно далекий від політики, не міг нічим зашкодити новій владі, був актором безглуздого варварства, але й спалення на подвір'ї консерваторії рукописів його нот. Здавалось, у вогні назавжди загинули безцінні творіння талановитого композитора.

Проте, вірно говориться, що рукописи не горять. З довгого списку творів, що вважались назавжди втраченими, сьогодні не віднайденими залишились лише декілька, серед них перший струнний квартет, надісланий Барвінським незадовго до війни у московську редакцію. Решту творів поступово відновлено, знайдено і повернуто на концертну естраду. Частину творів відновив по пам'яті сам композитор, повернувшись із заслання 1958 р. Інші вдалось розшукати за кордоном, через колишніх учнів композитора, відомих піаністів і виконавців, що масово виїжджали за кордон, і у далекій чужині, в США, Канаді, Аргентині та інших країнах, як безцінну реліквію зберігали ноти свого вчителя. Особливо цікава і драматична доля Фортепіанного концерту. Понад сорок років неможливо було знайти слідів цього твору і лише в 1994 р., якраз у день народження композитора у червні прийшла звістка з далекої Аргентини, що рукопис концерту віднайшовся в архівах одного з тамтешніх українських емігрантів, священика С. Сапруна. Американський піаніст Роман Савицький-молодший, син першого виконавця твору, здобув рукопис і переслав його на Батьківщину композитора. Вдруге, після 50-річної перерви, у Львові він прозвучав у жовтні 1994 р., на фестивалі присвяченому 60-річчю СУПРОМ'у, і виконала його ще одна учениця Барвінського - відома піаністка М.Крушельницька.

Помер В.Барвінський у 1963 р., а вже через рік, його було офіційно реабілітовано. Проте і після остаточної реабілітації його музика була не надто бажаною гостею в концертному репертуарі, і лише останнім часом поступово здобуває належне їй місце в нашому культурному житті.