Хори на вірші Тараса Шевченка

“Тече вода в синє море”

Цей твір належить до копа найпоетичніших у спадщині композиторі де вірш безсмертного Кобзаря знаходить глибоко ліричне перевтілення інтонаційній палітрі. Музика хору дуже розмаїто і індивідуально перевтілює риси давнього українського фольклору, насамперед, епічних дум і історичних пісень. Вже сам початок розгорнутої музичної картини наближений до розповідної манери співця-кобзаря, через те в ньому ніби "розмиті", приховані періодичні ритмічні акценти, мелодична лінія розгортається плавно, неспішно, з продуманими смисловими динамічними підйомами та спадами. Починаючись у глибокому тембрі басів, епічного складу мелодія пізніше підхоплюється вищими чоловічими голосами, тенорами, поступово захоплює ширший простір. Разом з тим для мелодії притаманна хвилеподібність, що відображає безперервний рух морських хвиль, як символ вічної природи і плинності часу.

Перший розділ витримано у чисто епічній, суворій, зосередженій манері розповіді (Нотний приклад № 26). Натомість другий епізод вносить яскравий контраст, пов'язаний з розвитком поетичного образу, - в центрі опиняється постать самотнього козака, що марно шукає щастя в чужині. Зрозумілим стає тут драматичний, поривчастий характер вокальної розповіді, експресивні вигуки, що завершуються "зітхаючими" закінченнями фраз. Неодноразово описаний Кобзарем самотній бурлака, якому Бог не післав ні щастя, ні долі, його трагічні відчуття в музиці Лятошинського отримують дещо театральне, патетичне втілення. Останній епізод хору повертає до початкової мелодії, як це часто типово для вокально-хорових форм. Проте це повернення не означає простого нагадування, чи обрамлення середнього епізоду: вічний рух морських хвиль, постійне "сповзання" до головного басового тону сприймається тут як символ марності зусиль, безнадії і глибокого трагізму долі козака.

"Із-за гаю сонце сходить";

Цей хор за своїм поетичним змістом сприймається як пряме і безпосереднє продовження попереднього твору: знову протиставляється образ вічної природи, її гармонії, уособленням якої виступає схід сонця - і нещасної долі козака, якого пан "цькує собаками", а його кохану "покриткою по світу пускає". Сюжет багатьох шевченківських поем ("Петрусь", "Варнак" та ін.) подається тут у максимально концентрованому вигляді. Цю концентрацію драматичного змісту глибоко відчув композитор, і у своєму хорі зумів її передати напрочуд виразно і сильно. Головна музична тема твору грунтується, як і тема попереднього твору, на епічних думних "зачинах", проте похмура, зловісна атмосфера ще більш яскраво підкреслена повільним, важким мелодичним поступом. Ефекти театральності супроводжують тут майже кожне слово, автор намагається музично проілюструвати кожен, навіть найтонший відтінок поезії. Так, слово "темного" ("не виходить чорноброва із темного лугу"), що несе в собі не лише буквальне, але й переносне значення - як передбачення подальшої трагедії - підкреслене в музиці відчутним "затемненням" музичного колориту. Дієслова, що нанизуються у стрімку, стиснену картину переслідування: "цькують його собаками, крутять назад руки і завдають козакові смертельної муки" отримують таке саме активне, дієве і водночас позначене трагічними акцентами втілення у музиці. Це один з нечисленних у Лятошинського хорів, у якому виразно проступають риси оперної, театральної сцени, що зумовлене, очевидно, змістом поетичного першоджерела.