МИКОЛА КОЛЕССА
(нар.1903) У тридцятих роках великим успіхом у мистецьких і аматорських колах Західної України користувалась творчість Миколи Колесси, "нашого модерніста", як називала його тоді охоча до прізвиськ преса. Це ім'я взагалі було широко відоме в Галичині завдяки видатним представникам роду Колесс: батько - Філарет Колесса, був видатним фольклористом, знаним в цілому світі своїми науковими відкриттями в сфері української епічної пісні, дядько - Олександр Колесса - був знаним поетом і громадським діячем. Мати походила з родини Лаврівських, як відомо, культурних діячів: її дід, Іван Лаврівський був представником “перемишльської композиторської школи”. Тож юний Микола — а назвали його так на честь класика української музики Миколи Лисенка, оскільки він народився 6 грудня 1903 р., в той день, на Лисенко перебував у Львові на святкуванні свого ювілею - мав всі “генетичні” підстави для творчого розвитку. Професійну освіту Колесса здобув у Празькій консерваторії, у того самого професора Вітезслава Новака, котрий підготував цілу плеяду українських музикантів. В ті роки Прагу відвідували видатні західноєвропейські диригенти, піаністи, яких молодий митець мав змогу слухати особисто. Вже до цих студентських років відносяться перші - і вельми плідні-творчі спроби композитора, що свідчитимуть про неповторність його стилю: вміння винахідливо об'єднати модерні звучності (як, зрештою, і класичні прийоми), з глибинним розумінням національного регіонального фольклору, насамперед гуцульського і лемківського, який Колесса не раз чув під час літніх вакацій у Карпатах. До цих років належить його сюїта для оркестру "В горах", де передається враження від чудового гірського пейзажу, та фортепіанний цикл "Пасакалія, скерцо і фуга". Сонатина для цього ж інструменту та деякі обробки народних пісень. Після повернення до Львова молодий музиканта головою занурюється у мистецьку стихію краю - він бере діяльну участь у організації концертів, входить до числа засновників СУПРОМ'у. Але особливо плідна ділянка його праці - диригентська. В той час Галичина ще мала не надто багато професійних керівників хорів та оркестрів, тож Колессу по праву можна вважати засновником західноукраїнської диригентської школи, з якої згодом, вийшли провідні митці з світовим іменем, серед них Степан Турчак, Іван Гамкало, Юрій Луців. Крім того він написав підручник для диригентів, яким до сьогодні користуються студенти всіх вузів. Тридцяті роки - особливо плідні у творчості Миколи Колесси, вражають цікавими і незвичними творчими знахідками. Поруч з дотепними фортепіанними сюїтами "Дрібнички", де переспівується тема української жартівливої пісні "По дорозі жук, жук", "Картинки Гуцульщини", виникає оригінальний оркестрово-хоровий цикл "Лемківське весілля", де автор використовує справжні мелодії пісень лемків, проте додає і короткі вставки-"програші" струнного квартету, імітуючи звучання сільських музик. Таким чином, автор вибудовує ці пісні у своєрідне цілісне весільне дійство. В ньому поруч звучать і радісні, святкові, і жартівливі, і дещо печальні пісні про жіночу долю. Згодом такий цикл стане прикладом для наслідування іншими композиторами, зокрема аналогічний твір бачимо у Є.Козака. Дуже значну частину творчості займають хори і солоспіви на вірші українських поетів, обробки народних пісень - Т.Шевченка ("Думи мої"), Лесі Українки ("Я марила всю ніченьку"), {.Франка ("Ми вступаєм до бою нового"). В них композитор виявляє свою схильність до серйозних філософських тем, а також суспільно-громадянської проблематики. Багато з них написані у драматичній, напруженій, близькій до театральної, манері. Післявоєнний час виявився для Колесси, як і для більшості представників української інтелігенції, достатньо складним. З одного боку, він продовжує інтенсивно працювати, набирає сил його диригентська школа. У 1956 - 65 рр. він був ректором Львівської консерваторії ім. М-Лисенка, зробив багато для збереження української музичної культури. З другого боку, в умовах комуністичної ідеології, жорстокого переслідування новаторських творчих прийомів, композитор вимушений був обмежити свої художні експерименти, повернутись до більш традиційної палітри виразових засобів. Вихід він знаходить у тих самих фольклорних мотивах, які ніколи не можуть сприйматись як застарілі: в своїх Трьох коломийках для фортепіано, прелюдах він створює напрочуд темпераментну, жваву і запальну картину мальовничого побуту карпатських українців. Барвистістю оркестру, багатством мелодій приваблює і Друга симфонія. В останні роки композитор надалі інтенсивно працює, і у творчості, і в педагогічній діяльності утримуючи свої художні переконання. У хорах 80-х - 90-х рр., зокрема у "Камінному сні" на вірші Ліни Костенко, спостерігаємо тяжіння до гострих, незвичних звучностей, з яких розпочинався новаторський шлях митця.
|
