МИРОСЛАВ СКОРИК

(нар. 1938)

В 60-х роках яскраво спалахнув талант молодого композитора зі Львова Мирослава Скорика, котрий проявив себе одразу у дуже різних напрямках музичної культури. Крім чисто "класичного" спрямування, молодий музикант цікавився і естрадою, перший вніс в українську "легку" музику ритми джазу і рок-музики. Він прийшов у мистецтво після так званої "хрущовської відлиги", коли більшість талановитих молодих композиторів захоплюється модерною технікою письма, а в республіках тодішнього Радянського Союзу поширюється така незвична для західного світогляду, і напрочуд плідна та естетично повноцінна, на противагу до соціалістичного реалізму, художня тенденція, як "нова фольклорна хвиля". Дуже важливою прикметою естетики нового напрямку була її "відкритість", можливість індивідуально підійти до синтезу "старого і нового", розставити акценти, відповідно до конкретного задуму і стилю даного композитора. Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 р. у Львові. Його родина була дуже тісно пов'язана з мистецтвом. Дід по матері, І.Охрімович, був відомий фольклорист, сестра бабусі - знаменитаукраїнська співачка Соломія Крушельницька. Він зростав у атмосфері високої духовності, дуже рано проявив нахил до музикування. Проте у 1948 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом, вивезено до Анжеро-Судженська Хабаровського краю. Проте навіть у суворих сибірських таборах не покидає юнак займатись музикою. Його вчителькою стала учениця С.Рахманінова, що теж опинилась у засланні. Тоді ж він пробує писати і свої перші п'єси.

До Львова із заслання Скорик повертається аж у 1955 році, вступає на перший курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка по класу композиції, навчається спочатку у С-Людкевича, згодом у А.Солтиса, в класі якого завершує навчання у 1960 році. Його дипломною роботою стала кантата "Весна" на сл. І.Франка, що і до сьогодні є окрасою хорових програм сучасної музики. Після завершення навчання Скорика залишають викладачем Львівської консерваторії, і він одразу опиняється у центрі музичних зацікавлень львівської молоді. В 1963 р. вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації), організовує естрадний ансамбль "Веселі скрипки", що своїми програмами, піснями самого керівника зруйнували "офіційний" штамп радянських масових пісень.

У 1965 р. знаменитий режисер С.Параджанов приїжджає ставити на Гуцульщину один із кращих своїх фільмів, що згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, - "Тіні забутих предків" за повістю М.Коцюбинського. Музику до цього фільму він запрошує писати саме М.Скорика. Так через сферу юно та літератури митець прилучається до праджерел архаїчних традицій. На основі музики до кінофільму через деякий час композитор створить "Гуцульський триптих" (чи "Гуцульська симфонієтта"). Саме цей твір розпочне серію дуже цікавих, незвичних за трактуванням народнопісенних інтонацій творів, що їх критики віднесуть до "нової фольклорної хвилі". До них належить і Перший концерт для скрипки з оркестром, і "Речитативи і рондо" для скрипки і фортепіано, "Коломийка", "Бурлеска" для фортепіано, але особливу - і заслужену - популярність здобув "Карпатський концерт" для оркестру (1973), що дотепно і майсйрно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами. "Карпатський концерт" з успіхом виконувався у багатьох країнах Європи і Америки і вивів автора у число визнаних композиторів світу.

У 1966 р. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції. Після смерті Б-Лятошинського у 1968 р. у нього завершують навчання всі колишні учні видатного метра, серед них Є.Станкович, І.Карабиць, О.Кива. Це свідчить про неабияке визнання не лише творчих, але й педагогічних здібностей музиканта. Клас Скорика-педагога на сьогодні займає провідне місце у творчому процесі нашої країни. Свою фахову підготовку він завершує у аспірантурі Московської консерваторії в класі Д.Кабалевського. Паралельно працює і над науковими теоретичними розвідками, здобуває вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.

Глибоке пізнання коренів національної і європейської культури викликало у композитора бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Так розпочалась у 70-х роках справжня "редакторська епопея". Завдяки старанням Скорика побачили світло сцени вітчизняні опери "На русалчин Великдень" М.Леонтовича, “Купало”, А.Вахнянина, "Роксоляна" Д.Січинського, прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії “Юнацька симфонія” М.Лисенка. В архівах Львівської наукової бібліотеки довгі десятиліття зберігалась лютнева табулатура. Композитор зробив її розшифровки для камерного оркестру і ансамблів, після чого ці невеликі і дуже ефективні старовинні п'єси міцно увійшли в концертний репертуар.

Інтерес до музики минулих епох не міг не відбитись на власній творчості митця. Класичні традиції і ідеали отримують у інструментальних концертах, партитах Скорика нове індивідуальне втілення. За один з цих творів - Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) композитор отримав Державну премію України ім. Т.Шевченка. Лірико-драматичні образи віолончельного концерту відкривають нову грань обдарування митця - його талант тонкого музичного "психолога", що здатний розкрити найпотаємніші порухи людської душі.

У 1987 р. композитор повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Це час нових досягнень як у творчості, так і в педагогічній суспільно-культурній діяльності Скорика. Його стараннями або за його співучастю в кінці 80-х - на початку 90-х рр. організовуються фестивалі "Музика українського зарубіжжя", "Пам'яті жертв Голодомору 1933 р., концерти з творів репресованих композиторів. Творчість останніх років вражає розмаїтістю, несподіваністю художніх відкриттів. Якщо у блискучих оркестрових транскрипціях каприсів Паганіні у сприйнятті ти "диявольського скрипаля" підкреслюються дотепні зіставлення музики минулого сторіччя і сучасних, замалим не естрадних мотивів, то у симфонічній поемі "1933", що присвячена пам'яті жертв голодомору, розкривається вся глибина трагедії нашого народу, цикл прелюдій і фуг віддає данину пошани досконалості класичного письма, а в симфонічній поемі "Спогад про Батьківщину" (написаній до 100-річчя української еміграції) звучать мелодії, близькі до тих, які співались на початку сторіччя.

В останні роки композитор багато гастролює за рубежем, концертує у Італії, Німеччині, США, Канаді та Австралії.

Кантата "Весна";

(на вірші І. Франка)

Особливе, глибоко своєрідне ставлення як до традицій галицької хорової та вокальної культури минулого, так і до естетичних засад "нової фольклорної хвилі" демонструє Мирослав Скорик вже навіть у перших своїх юнацьких творах, зокрема в кантаті "Весна".

Кантата, на перший погляд, доволі традиційна як за побудовою циклу, так і за змістом, що вкладається у коло образів української літератури XIX сторіччя. Проте зовнішня традиційність долається рядом справді новаторських, несподіваних за своєю виразністю, технічних прийомів, сміливими знахідками, за котрими вже цілком ясно проступає творчий почерк Скорика - в недалекому майбутньому автора "Гуцульського триптиху" (і музики до кінофільму "Тіні забутих предків"), "Карпатського концерту". Символічне звернення композитора і до поезії Івана Франка і навіть сам вибір віршів. Взагалі Франко вважається набагато менш "музикальним" поетом, ніж, наприклад, Шевченко чи Леся Українка. Він значно рідше вдається до типових пісенних рим, суто фольклорних образів і уявлень, натомість перевтілює пекучі проблеми української національної історії. Його неперевершена наукова ерудиція, складна система поетичного виразу вимагала і від композиторів, котрі торкались лірики та філософської поезії Франка, переважно, пошуку нових, складніших засобів інтонаційного вислову.

Для вихованця Львівської композиторської школи Мирослава Скорика поезія Франка була ідеально співзвучна саме своєю символічністю, багатозначністю поетичного виразу ("Слова — полова, але огонь в одежі слова", - за виразом самого Франка).

І хоча поет називає свій цикл із збірки "З вершин і низин" "Веснянками", проте у п'яти віршах, обраних композитором для кантати "Весна", йдеться не про опис природи, віршований пейзаж, чи змалювання весняних обрядів. Франко ставить за поширеними в українській поезії "весняними" образами значно більш узагальнені символи. Так, у першому вірші “Дивувалась зима” він дещо перегукується із славнозвісною поезією М.Шашкевича "Цвітка дрібная" - ("Як посміли над сніг проклюнутись квітки, запахущі дрібні"), тобто і тут, яку Шашкевича, в переносному сенсі йдеться про “весну народу” про утвердження його самосвідомості всупереч всім перешкодам (“щуря-буря пройшла - вони (квітки) знов піднялись”).

Ця ідея - пробудження природи як символ пробудження нації - проводиться вже більш прямолінійно у другій частині "Гримить", де весняне очікування благодатного дощу, провісником якого є перший грім, у другому куплеті прямо протиставляється переломному моментові в історії людства і пристрасного очікування ("мільйони чекають щасливої зміни".

Третій вірш обертається навколо ключового заклику - "Встань, орачу, встань", де під збірним образом орача виступає національна інтелігенція, для якої прийшов час сіяти "в щасливий час золоте зерно". Четверта частина теж підкреслює думку про піднесення нації ("Зеленійся, рідне поле, українська ниво"). І врешті фінал має більш всезагальний універсальний характер поетичного символу - від національного до загальнолюдського, проте все одно тільки через єдність із своєю землею ("Земле моя, всеплодющая мати"). Він може асоціюватись як з античним героєм Антеєм, сином Землі, доторкнувшись до якої він отримував нездоланну силу, так і з давніми традиціями українців-землеробів, в обрядах яких збереглось дуже багато елементів прохання, заклинання до землі.

Символічно, що і кантата Скорика виникла в час "хрущовської відлиги", коли на короткий час ніби настає та сама духовна "весна", оспівана і омріяна Франком, частково послаблюється тиск "партійного керівництва мистецтвом", і українська культура знову звертається до “заборонених” образів історичної давнини, згадує про своїх видатних історичних діячів, дістає із закритих архівів деякі заборонені книги. Виникає рух "шістдесятників". До таких "шістдесятників" належить і Сиорик, що помітно вже у задумі і естетичній спрямованості його дипломної роботи.

П'ять частин кантати - "Дивувалась зима", "Гримить", “Гріє сонечко”, "Розвивайся, зелена діброво", "Земле моя, всеплодющая мати" - об'єднуються завдяки поетичній, а відтак музичній "веснянковій" символіці.

Перша частина, "Дивувалась зима" - це передбачення образу весни, символічне змалювання боротьби зими і весни, неминучої зміни нового і старого, оновлення всього живого, звернення до скритих духовних сил народу, вирішена Скориком водночас як театрально-сюжетна сцена, проте з використанням традиційної для української пісенності куплетної форми. Головний мотив частини видається типово веснянковим, нагадує дещо мотив славнозвісної старовинної народної веснянки "Благослови, мати". У розвитку частини автор прагне якомога точніше і яскравіше розкрити кожну деталь поетичного тексту.

Друга частина, "Гримить", показує пробудження духу народу. Вже початкова тема побудована на заклику, котрий лабуває своєрідного зображального значення відлуння. Наступна урочиста тема близька до старовинних кантів. Початковий заклик "Гримить" підтримується подальшим образом буяння, схвильованого очікування розквіту весни. Розвиток частини спрямований від початку до кінця по висхідній лінії наростання, від далекого відлуння до вершини.

Третя частина, "Гріє сонечко", містить декілька контрастних епізодів, відповідно до змісту поетичного тексту. Спочатку - образ лагідного весняного дня, підкреслений композитором музичним звукозображенням, характерними веснянковими інтонаціями у хоровій партії. Інший, більш схвильований, буремний настрій вносить солюючий епізод співака-баритона на слова "Встань, орачу". Останній епізод "Гей, брати" може трактуватись як урочисте завершення тривалої частини, де спочатку ніжна, "дівоча" веснянкою мелодія поступово змінюється і в кінці справляє враження величного і урочистого гімну весни.

Четверта частина, "Розвивайся, зелена діброво", піднімає зовсім інші почуття і настрої. Образи природи набувають м'яких пастельних тонів, початкова мелодія нагадує ліричні дівочі пісні, що співались тихими весняними вечорами на березі річки чи в саду.

П'ята, остання частина, "Земле моя", філософсько-епічний фінал, практично, не торкається вже символіки весни, образ Землі - всеплодющої матері трактується і Франком, і відповідно, Скориком, як глибше, універсальне поняття вічності буття народу.

Кантата "Весна" знаменувала дуже цікавий перелом у хоровій манері композиції, котрий наступає від початку б0-х років. Традиційність, звернення до вічних символів і традицій нашого народу може відтепер втілюватись через модерну систему музично-виразових засобів.