УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА 70-90-х років XX СТ.

Вже в 60-х роках до Київської, Харківської, Львівської консерваторій приходять талановиті молоді композитори, які в подальшому визначать художнє обличчя української музики: Віталій Губаренко, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Левко Колодуб, Леся Дичко, Мирослав Скорик, Генадій Ляшенко, Євген Станкович. Вільні від умовностей "соцреалістичної" художньої системи, вони намагаються наздогнати те, що було упущено в нашому мистецтві протягом попередніх тридцяти років.

Велика частина з них навчалась у класі Б.Лятошинського, дехто – у С.Людкевича, що могли зацікавити своїх студентів не лише класичні спадщиною, але й орієнтувались у мистецьких віяннях новішого часу. Їх становлення відбувалось на тлі формування таких цікавих напрямків, як "нова фольклорна хвиля", авангард, появи нових звуковідтворюючих і звукозаписуючих засобів, електронних інструментів тощо. Все це істотно вплинуло на їх світогляд і знайшло індивідуальне перевтілення в творчості кожного з цих митців. Разом з тим продовжується на новому рівні і пісенна лінія, започаткована у попередньому десятиріччі - серед Її найяскравіших представників згадаємо Олександра Білаша ("Два кольори", "Ясени"), Миколи Верменича ("Чорнобривці"), що прямо переносять і розвиваю" пісенні знахідки Платона Майбороди. Дещо в іншому напрямку розвиваєш пісенна творчість львівських митців Богдана Янівського (“Не забудь” "Червона калина") та Володимира Івасюка ("Червона рута", "Водограй'¹ для яких притаманне поєднання м'якої, задушевної мелодії, певних особливостей фольклорного викладу, та гострої ритміки сучасних естрадних ганців, продовження лінії галицької популярної пісні.

Найбільш численні оперні та балетні полотна з цієї когорти музикантів створює харків'янин Віталій Губаренко (нар. 1934 р.). Найцікавіші опуси в його доробку - це ліричні монодрами "Листи кохання" (за новелою французького письменника XX сторіччя Анрі Барбюса) та "Самотність" (за листами також французького автора XIX ст. Проспера Меріме), в яких витончено передається почуття героїв. Українські мотиви своєрідно "прочитуються" у гегелівських сюжетах - опері-балеті "Вій" та опері "Майська ніч", а також у епічній драмі-ораторії за поезією Т.Шевченка "Згадайте, братія моя".

В галузі хорової музики дуже плідно працює вже більше як тридцять років Леся (Людмила) Дичко (нар. 1939). Її особливо цікавлять образи української козацької старовини та княжої доби. Першим значним її хоровим опусом була кантата "Калина червона" для хору, солістів - чоловічого і жіночого голосу - та інструментального ансамблю (побудованого дещо незвично, бо включає у себе два фортепіано, ударні, арфу, таким чином імітуючи звучання старовинних народних інструментів - кобзи, ліри, бандури тощо). Авторка звертається до текстів українських народних пісень, що вже мали свою відому мелодію, проте народної музики не цитує, а до поетичних рядків знаходить сучасну, більш експресивну, власну інтонацію. "Побратався сокіл з сизокрилим орлом", "Козак від'їжджає, дівчина плаче", "Пісня про Байду", "Дума про Ничая" - ці тексти і народні пісні знайомі кожному освіченому українцеві, а проте в кантаті Дичко сприймаються зовсім по-новому, свіжо і незвично.

До 1500-річчя Києва (1982) композиторка пише два монументальні зорові полотна на теми Київської Русі - ораторію "І нарекоша ім'я Киев" для хору, солістів і оркестру, а також кантату для чоловічого хору "У Києві зорі", де півторатисячолітня історія нашої столиці розглядається більш узагальнено, ніби через "подих віків". Охоче співаються дитячими хорами і ЇЇ кантати "Чотири пори року" на народні слова, "Сонячне коло" (вірші Д.Чередниченка) та "Весна" (слова О. Авдієнка), де оживають безпосередньо-фантастичні образи дитячих казок і ігр. Витончений світ лірико-пейзажної поезії Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського, Д-Павличка надихнув Л-Дичко на створення солоспівів. В останні роки композиторка звертається до духовної музики, протягом 90-х рр. написала дві Літургії.

В Харкові довгі роки плідно працював Валентин Бібик (нар. 1940), тонкий лірик, в чиїй творчості особливу роль грають оркестрові та камерно-інструментальні твори. Основа його стилю - лірико-романсова стихія, яку він напрочуд вишукано і делікатно укладає в сучасній "інтелектуалізованій" виразовій системі. Один з останніх творів, що не можна поминути у його доробку, - оркестрова поема "Плач і Молитва", присвячена пам'яті жертв голодомору 1933 - 34 рр.

Цікаві, неординарні проблеми піднімає у своїй творчості і іншіий київський композитор Іван Карабиць (нар. 1945). Тяжіючи здебільшого до жанру інструментальної музики, він намагається чутливо відтворити у ній найновіші віяння сучасних художніх напрямків, приділяючи разом з тим належну увагу і вітчизняним традиціям. Заслужену славу здобув його хоровий концерт на вірші Г.Сковороди "Сад божественних пісень", де гуманістичні думки "мандрівного філософа" XVIII сторіччя отримують виразніше релігійне забарвлення в музиці завдяки використанню музично-виразових засобів, притаманних традиції хорових духовних концертів Березовського та Бортнянського. Багато уваги приділяє композитор також камерним жанрам, зокрема п'єсам для струнних інструментів у супроводі фортепіано, струнним ансамблям.

Карабиць знаний також як активний організатор концертного життя зокрема, впродовж багатьох років він очолює оргкомітет Міжнародного фестивалю "Київ-Музик-Фест", в рамках якого виконуються нові твори сучасних українських композиторів практично зі всіх куточків країни і українського зарубіжжя, представлена класична і сучасна музика видатних митців Заходу.

Поштовх до розвитку нового художнього мислення, який дали нашому мистецтву композитори-"шістдесятники", приніс свої і якісні, і навіть кількісні результати. Значно активнішим стає розвиток музичного мистецтва, гнучкіше відгукується на запити часу. З композиторів молодшої генерації, котрі приходять у професійне мистецтво наприкінці 70-х - на початку 80-х рр., можна згадати досить численну когорту музикантів: Михайла Степаненка Олега Киву, Генадія Саська, Ірину Кириліну, Віктора Степурка, Володимир Зубицького, Володимира Шумейка, Ганну Гаврилець в Києві, Віктора Камінського, Ольгу Криволап, Юрія Ланюка, Олександра Козаренка, Богдану Фроляк у Львові, Кармелу Цепколенко в Одесі, Олександра Щетинського в Харкові та багатьох інших. В їх творчості органічно переплітається фольклорна стихія, впливи естрадних пісень (у найширшому сенсі - від гострої ритміки рок-н-ролу та дохідливих інтонацій "поп"-музики до задушевності "кантрі" і звукових барв електронних інструментів), звернення до всієї попередньої "звукової цивілізації"" від середньовічної духовної монодії" до авангарду. Строкатість джерел, розмаїття тем і образів, проте, не приводить до хаотичності композиції, швидше навпаки, змушує митців знаходити якісь неповторні, художньо виправдані прийоми. Повернення від "жорсткої конструкції", раціоналістичної системи авангарду до чуттєвої особистої лірики, гуманістичних проблем буття зумовило більшу демократичність творчості 80-х - 90-х рр.

На такому підйомі виникає, наприклад, серія камерних кантат Олега Киви (нар. 1947), серед яких вирізняється Третя, написана на вірші П.Тичини і присвячена видатній співачці сучасності Ніні Матвієнко. Густий хвилюючий, чисто народний тембр голосу Матвієнко надихнув композитора на "фольклорне" прочитання поезій Тичини, що довший час несправедливо вважались "революційними", хоч в них, насамперед, йдеться про загальні людські проблеми Життя і Смерті, Добра і Зла.

Дотепно, влучно, захоплююче трактує інтонації народної пісні у симфонічній і камерній музиці Володимир Зубицький (нар. 1953 р.). Таке прочитання фольклору знаходимо у кантаті-симфонії "Чумацький шлях" на слова народних поезій, у симфоніях та концертах. Він один з небагатьох сучасних авторів, що відчуває темброве багатство оркестру народних інструментів і створює для нього репертуар.

Пісенною творчістю відзначилась Ірина Кириліна (нар. 1952 р.). Представляючи нову генерацію митців-естрадників, вона водночас не покидає і "серйозної" творчості, зокрема особливу увагу приділяє жанру камерної кантати.

Серед львівських музикантів молодшої генерації виділяється розмаїтістю художніх інтересів і оригінальністю авторського стилю Віктор Камінський (нар. 1953 р.). Його творчий доробок включає в себе як музику для театру (зокрема до вистав "Маруся Чурай" Л-Костенко, трилогії "Мазепа" Б.Лепкого та "Павло Полуботок" К-Буревія), так і оркестрові, хорові, камерні опуси, естрадні пісні. Великий інтерес публіки викликала симфонія-кантата "Україна. Хресна дорога" на вірші І.Калинця, в якій трагічні події української історії перевтілені через біблійні символи і поняття. Лики біблійних святих, яких оспівує поет, - Христа і Магдалини, Ангела і Святого Юра, - природньо вкладаються у суворі аскетичні хоральні мелодії. Цю лінію продовжує ораторія "Іду. Накликую. Взиваю" на слова проповідей Андрея Шептицького у поетичному переспіві Ірини Калинець. Поетичне слово прочитується композитором у відповідності до вікових традицій народної та церковної музики, а разом з тим позначене напруженим пульсом сьогодення.

Одним з найбільш сміливих, експериментальне мислячих сучасних композиторів сьогодення є, очевидно, Юрій Ланюк (нар. 1958 р.). В свої інструментальні твори він включає і звучання магнітофонної стрічки, інші незвичні звукові ефекти. Популярністю користується його обробка славнозвісного "Щедрика" для камерного оркестру.

Наймолодший з цього копа- Олександр Козаренко (нар. 1963 р.), що формувався не лише як композитор, але й як піаніст (Перша премія на конкурсі ім. Лисенка 1985 р.), теоретик. В останні роки він теж, переважно, звертається до образів світової і вітчизняної літературної класики, а також до біблійних символів. Так, наприклад, його ораторія "Страсті Господа Нашого, Іісуса Христа" для хору, оркестру, солістів та читця, виявляють схильність митця до глибоких філософських тем, прагнення долучитись до "вічних" понять духовності.