Предмет, мета, завдання, методи та місце генетики поведінки у системі біологічних наук.

Поведінка – один з найважливіших засобів активного пристосування тварин до різноманіття умов оточуючого середовища. Воно забезпечує виживання та успішне відтворення, як окремої особини, так і виду в цілому.

Поведінкою називають активність живого організму, що направлена на взаємодію з оточуючим середовищем. Зазвичай під поведінкою розуміють таку поведінку, яка проявляється зовні, тобто ті дії, що можуть бути помічені спостерігачем. У найбільш загальному розумінні, поведінка – це відгук, що формується організмом, у відповідь на сигнали, які поступили до нього від навколишнього середовища.

Поведінка тварин на організмовому та надорганізмовому рівнях стала самостійним предметом наукового дослідження наприкінці ХІХ сторіччя. Термін «поведінка тварин» був уведений у якості наукового терміну у 1898 році зоологами Ч. Уітманом та К.Л. Морганом.

Дослідження поведінки тварин розпочалось одночасно у межах трьох дисциплін: зоології, психології та фізіології. Зоологи зосередились головним чином на вивченні видоспецифічної поведінки тварин; психологів цікавила поведінка тварин у зв’язку з проявою тих чи інших психічних здібностей; фізіологи ж вивчали нейрофізіологічні механізми поведінки. З кінця ХІХ сторіччя вся сфера дослідження поведінки та психіки тварин отримала назву «зоопсихологія».

До середини ХХ століття в області вивчення поведінки тварин сформувались два провідних напрямки: американська школа порівняльної психології та європейська школа етології.

Напрямок порівняльної психології припускав, що поведінка тварин майже цілковито формується зовнішнім середовищем у процесі «навчання» та представляє собою поєднання небагатьох безумовних та різноманітних умовних рефлексів. Представники етологічної школи вважали, що поведінка тварин є генетично фіксованою, уродженою. Вони також стверджували, що ця поведінка заснована на складних механізмах, які не можуть бути зведені лише до рефлексів. З часом обидва напрямки почали здійснювати активний обмін ідеями та взаємно запозичувати методи дослідження.

На рубежі 70-х років ХХ століття з'явились ще два напрямки у дослідженні поведінки тварин – соціобіологія та поведінкова екологія. Сформувався інтерес до вивчення розвитку поведінки у онтогенезі.

Таким чином, поведінка тварин здавна привертала увагу біологів. Їм цікавились зоологи, екологи, фізіологи, психологи. Поведінка стала предметом вивчення етології та зоопсихології, а з появою науки генетики, вона стала також об’єктом генетичного аналізу.

Генетика поведінки – порівняно молода область знань, що сформувалась на стику генетики, біології розвитку та комплексу наук про поведінку (психологія, зоопсихологія, етологія, екологічна фізіологія, тощо). Вона є, за своєю природою, міждисциплінарною областю знань.