Генетика поведінки коней і великої рогатої худоби.

Про спадкування скакових якостей коней відомо небагато. Показники наслідування, підраховані незалежно для різних батьків становлять від 5 до 55%. О'феррол і Каннінгем, використовуючи протоколи перегонів, опубліковані в 1970 році, одержали величину 35%. Ці автори вважають, що ретельний добір жеребців у значно більшому ступені позначається на збереженні скакових якостей потомства, ніж добір кобил, але таке припущення носить виключно попередній характер.

У коней пересування риссю контролюється аутосомним геном, що домінує над геном пересування кроком. За ступенем наростання швидкості алюри можна розташувати в наступний ряд: крок, підтюпець, короткий галоп, інохідь, рись, кар'єр.

Коней доводиться привчати пересуватися в запряжці, але в них, безсумнівно, є спадкова схильність до пересування певним способом.

У 1957 році Пейн і Хенкок досліджували впливи тропічного клімату на поведінку європейської великої рогатої худоби (джерсейської і шортгорнської порід), використавши для цього шість пар ідентичних близнюків обох статей. Близнюки (по одному з кожної пари), яких спостерігали на Фіджі, неоднаково реагували на стреси, створювані тропічним кліматом: у двох корів усі обмірювані показники (надої молока, вміст у ньому жиру, безжировий сухий залишок, споживання їжі й води, ректальна температура, об'ємні швидкості подиху) були такими ж, як в інших членів пари, що жили поза тропіками, а в чотирьох інших корів ці показники відрізнялися.

Пейн і Хенкок уважають, що отримані результати свідчать про глибокі індивідуальні відмінності в реакції на тропічний клімат великої рогатої худоби однієї породи й що ці відмінності, принаймні частково, відбивають генетичні відмінності між особинами.