Форми переживання почуттів

Афекти – це нетривалі й сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різких змінах м'язової діяльності та стану внутрішніх органів. Приклади: несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо. Для афектів характерним є нестримний вияв їх. Побутове вживання висловів на зразок «спалахнув від гніву», «завмер від переляку» тощо.

В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-рефлекторний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори. Афективний стан пов'язаний з послабленням кіркового гальмування. Афекти викликаються гострими жит­тєвими ситуаціями, в які потрапляє людина: розв'язання конфлікту людини з іншими людьми, загроза власному життю чи життю близьких людей, важлива звістка, поступове нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь (афект виникає як наслідок втрати терпіння).

Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують через дрібниці, часто є ознакою їх невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і часто-густо залишають по собі тривалий слід. Для афективних станів людини характерним е "звуження свідомості", яке виявляється в нерозсудливих вчинках. Людина може, проте, регулювати свої афективні реакції. Це виробляється за участю другої сигнальної системи, у процесі роботи над собою. Важливу роль в оволодінні афектами відіграє контроль за їх руховим проявом.

Стрес − це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Поняття стресу запроваджене канадським фізіологом Г.Сельє (1936) при описі адаптаційного синдрому. Щоразу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється «друге дихання» і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це загальний адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним вираженням загальної мобілізації захисних сил організму. Проте реакція тривоги є, власне, лише першою стадією відповідної реакції на загрозливий вплив. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, настає стадія адаптації. Інакше кажучи, жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний Із життям, то людина або тварина впродовж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.

Прояви другої фази не збігаються з проявами реакції тривоги, а подеколи й цілком протилежні їм. Наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. За ще тривалішого впливу така набута адаптація знову втрачається. Настає третя фаза − стадія виснаження, яка, в разі, якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба може викликати стрес, стрес – хворобу. Позаяк кожний агент, що вимагає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з певними проявами стресу, адже хвороби викликають ті чи інші адаптаційні реакції. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. В цьому разі причиною захворювання є надмірні, або неадекватні адаптивні реакції (Г.Сельє).

Настрої − це загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Він єпохідним від тих емоцій, які переважають у людини. Настрій часто виникає як відгомін сильної емоції, пережитої люди­ною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, досадним, спокійним тощо. Як і всі емоції, настрої характеризуються полярністю. Характер і стійкість настрою залежать від життєвих обставин, які його породжують, і від індивідуальних особливостей людини. Тимчасові настрої зумовлюються тими враженнями, які людина дістає в конкретний момент, згадками про ті чи інші події минулого. Стійкіші настрої породжуються усвідомленням людиною перебігу її діяльності, результатів, успіхів. Ясність життєвих перспектив, упевненість у їх реальності допомагає людям переборювати тимчасові погані настрої, що зумовлюються тими чи іншими життєвими невдачами.

На настрої людини позначається її фізичний стан, стан здоров'я. Настрої людини значною мірою залежать від того, як вона усвідомлює ті чи інші події власного і суспільного життя. Вона може, наприклад, перебільшувати їх негативні сторони, неправильно оцінювати їх наслідки, падати духом, коли немає для цього об'єктивних підстав. Такий настрій демобілізує особистість у боротьбі з труднощами в її діяльності. При цьому має значення і те, наскільки людина може опанувати свій настрій, а не просто піддаватися йому.

Пристрасті – це стійкі й тривалі почуття, пов'язані зі стійким прагненням людини до певного об'єкта. Наприклад,любов людини до інших людей, до науки, мистецтва, спорту тощо.

Пристрасть має двоїсту природу. В пристрасті людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а по-друге, вона тут є і активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення. Найсильніші пристрасті людини вирують бурхливим потоком тоді, коли натрапляють на численні перешкоди, коли ж людина опиняється за сприятливих обставин, пристрасті її перестають клекотати і, зберігаючи свою силу, втрачають безладність, жадібність і руйнівність.

Пристрасть є складною емоційною властивістю людини, тісно поєднаною з пізнавальними та вольовими якостями її.