Розбудова держави і суспільно-політична ситуація

Створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу по­вністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.

За короткий період було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларацію прав національ­ностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України — тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як де­мократичної, соціальної і правової.

Важливим чинником у державному будівництві стало створення збройних сил України, митної та прикордонної служби.

2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Проект цієї реформи передбачав створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка, тобто формування уряду парламентською більшістю.

Однак на шляху розбудови демократичної правової держави існує чимало перепон. Одна з най­головніших полягає в тому, що переважна частина сучасної політичної еліти на всіх рівнях походить з партійно-номенклатурних кіл радянського періоду. Вона зберегла старі традиції управління і в багатьох випадках застосовує адміністративний ресурс, намагаючись якомога більше бюрократи­зувати життя суспільства.

В Україні існує понад 150 політичних партій. Найбільш впливовими з них до 2004 р. були Соціал-де-мократична партія України (об'єднана)—СДПУ(о), Народно-демократична партія (НДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія регіонів (ПРУ), Соціалістична партія України (СПУ), Комуністична партія України (КПУ) та ін. Значна частина цих партій перебувала під контролем влади і проводила її політику.

Тривалий час в Україні існувало протистояння між парламентом і Президентом. Його вдалося подолати тільки після виборів 2002 р. до Верховної Ради, коли сформувалася пропрезидентська більшість у парламенті, яка відстоювала інтереси керівної еліти. Парламент, у свою чергу, допов­нив план конституційної реформи ідеєю обрання Президента Верховною Радою. Ця пропозиція, незважаючи на опір опозиції, була прийнята парламентом за основу. Скасування всенародного обрання президента є гарантією консервації влади бюрократії на тривалий час.

Досвід політичного життя в Україні показав, що керівні кола далеко не завжди проводять політику у-загальнонаціональних інтересах. Про це свідчила ціла низка гучних скандалів: справа компанії Бласко про продаж Чорноморського пароплавства, справа колишнього прем'єра П. Назаренка, справа з убивством журналіста Г. Ґонґадзе, касетний скандал (підслуховування та публікація роз­мов Президента) майором державної охорони М. Мельниченком.. Влада все більше віддалялася від своїх підданих, для яких вирішення своїх мате­ріальних проблем набагато важливіше, ніж політичне життя.

Чимало представників влади були тісно пов'язані з кримінальними структурами. Україна, за даними міжнародного співтовариства, вважається державою, яка має один з найвищих рівнів корупції у світі, що пронизує фактично все управління суспільним життям.

Такий стан справ породжував спротив дедалі зростаючої опозиційних сил. У 2001 і 2002 р. нею були проведені акції «Україна без Кучми» і «Повстань Україна!», що супроводжувалися масовими мітингами, демонстраціями й пікетами та сутичками з правоохоронними органами.