Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує
соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі
переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та
позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення
соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.
Соціологія молоді не тільки запозичує здобуті ними знання, а й інтегрує
їх у цілісну систему, завдяки чому перебирає на себе функції цілісного
системного аналізу молодого покоління у соціальній структурі,
політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства.
Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і
політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь
колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії
(«потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують су-їасного аналізу,
переосмислення та уточнення.
Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких
найголовнішими є:
— низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна
залежність від батьків;
— шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних
мейних
конфліктів);
— низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в
Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть
відтворення поколінь;
— матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових
умов;
— поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень
(злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);
— втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму)
Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В
Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За
всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.
Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику
державної молодіжної політики, яка повинна бути зорієнтована на
створення нової системи професійної підготовки молоді з урахуванням
тенденцій сучасного соціально-економічного буття, потреб ринку праці,
подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів. Але
на рубежі XX—XXI ст. ефективній молодіжній політиці стали на заваді:
дефіцит соціально-економічних ресурсів, які б могли бути використані для
вирішення молодіжних проблем; зниження життєвого рівня молоді, що
спричиняє песимізм, соціальну апатію; невідповідність рівня професійної
підготовки молоді реальним потребам суспільства; слабка консолідованість
молодіжного руху.
Головними структурними ланками такої політики повинні стати заходи щодо
вдосконалення системи освіти молоді, формування та реалізації її
соціальних та економічних інтересів, участь у політичній діяльності,
реалізації духовних запитів і потреб.
У зв'язку з цим нового значення набуває соціологія молоді як спеціальна
наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення
молодого покоління.
Таким чином, підсумуємо.
До числа особо тривожних тенденцій у молодіжному середовищі відноситься
відставання рівня освіти від рівня, досягнутого найбільш розвиненими
країнами; прискорення падіння престижу загального і професійно-технічної
освіти; збільшення числа молоді, що починає трудову діяльність із
низьким рівнем освіти і не маючої бажання продовжувати навчання;
орієнтація багатьох ланок освіти на "потокове" відтворення робітників,
службовців і спеціалістів без урахування вимог споживачів;
непідготовленість кадрів вищої, професійної і середньої школи до роботи
в нових умовах; що посилює відставання матеріально-технічної бази всіх
рівнів від нормативних вимог; зниження інтелектуального рівня
аспірантського корпуса - майбутнього української науки, відтік
обдарованих юнаків і дівчин із багатьох вузів і з країни.
Молоде покоління здебільшого виявилося без надійних соціальних
орієнтирів. Руйнація традиційних форм соціалізації, заснованої на
соціальній обумовленості життєвого шляху, з одного боку, підвищило
особисту відповідальність молодих людей за свою долю, поставивши їх
перед необхідністю вибору, з іншого боку - виявило неготовність
більшості з них включитися в нові суспільні відносини. Вибір життєвого
шляху став визначатися не здібностями й інтересами молодої людини, а
не здібностями й інтересами молодої людини, а
конкретними обставинами.
На жаль, існуючі економічні і соціальні програми практично не враховують
специфічну соціальну позицію молодого покоління в процесі суспільного
розвитку. У зв'язку з цим необхідно підсилити увагу до соціальних
проблем молоді, визначенню засобів, форм, методів і критеріїв роботи з
молодим поколінням.
Соціальна незахищенність, нестача уваги суспільства визначає цю
соціальну групу як дестабілізуючу суспільну силу, а в це ж час на молоді
лежить відповідальність за майбутнє країни1.
Державна молодіжна політика - це діяльність держави по створенню
соціально-економічних, правових, організаційних умов і гарантій для
соціального становлення і розвитку молодих громадян, найбільше повної
реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах суспільства.
Система становлення і реалізації державного молодіжної політики являє
собою: Спеціальне законодавство про державну молодіжну політику.
Державне регулювання молодіжної політики.
Планове і фінансове забезпечення державної молодіжної політики.
Одною з основних проблем проведення державної політики є її психологічне
сприйняття і зведення її до чисто витратної, розподільної, убогої і
споживчої, що не стимулює молодих людей до самозабезпечення, новим видам
продуктивної і творчої діяльності, а ставить їх у положення "вічно
молодого", що цілком залежить від батьків і держави.
Іншою проблемою є збережений відомчий підхід до молодої людини, коли з
точкою зору державних органів вона не розглядається в комплексі своїх
проблем, потенцій, поглядів, середи, а фігурує як "учнівський",
"пацієнт", "військовозобов'язаний", "правопорушник" і т.д., до якого ці
органи найчастіше застосовують взаємовиключні міри.
Світоглядні й історичні проблеми створюють трудності в здійсненні
державного молодіжної політики
