Ефективність інклюзії з точки зору батьків

Оцінка. Інклюзивна освіта здається ефективноюабо потенційно ефективною системою освіти батькам здорових дітей або дітей з легкими психофізіологічними порушеннями, які спроможні навчатись у інклюзивних школах, навіть у таких, якими вони є зараз (без матеріальної бази, без спеціальних підручників тощо). Ці батьки вважають інклюзивну освіту значним кроком у плані розвитку дітей з особливими потребами, їх соціалізації, а українське суспільство – більш готовим до цього явища, ніж кілька років тому.

Інклюзивна освіта у дошкільних навчально-виховних закладах (НВЗ) однозначно оцінюється батьками як ефективна для дітей з особливими потребами, оскільки вони відзначають значні позитивні зміни у характері та знаннях своїх дітей.

Батьки дітей, які навчаються у спецшколах і мають серйозні проблеми із здоров’ям, з пересуванням і спілкуванням, – найгостріші критики інклюзивної освіти. Вони сприймають саму ідею інклюзивної освіти як таку, яку неможливо (і непотрібно) реалізувати в Україні, таку, що не підходить для українських реалій та менталітету.

Проблеми. Аналіз проблем, на які вказують батьки дітей з пілотних шкіл, свідчить, що батьки, на відміну від вчителів/вихователів значно менше зосереджуються на методичних проблемах, нестачі учбових матеріалів та приладдя, і переважно не помічають професійну неготовність вчителів до роботи з особливими дітьми. І це абсолютно зрозуміло, оскільки батьки не знають, якою є «класична» модель інклюзивної освіти, і якими критеріями визначається «інклюзивність» освітнього закладу (в деяких випадках батьки висловлювали здивування щодо обов’язковості асистента в класі тощо).

Батьки виходять із того, як ставляться до їхньої дитини, з яким настроєм йде дитина до школи і, головне, як вона змінюється в середовищі однолітків. І тому на перше місце у переліку проблем експериментальних ЗОШ виходить недостатнє медичне забезпечення, неможливість комбінування повноцінного лікування дитини з навчанням у інклюзивній школі та відсутність (недостатня кількість) всіх необхідних спеціалістів у школі (логопеди, дефектологи тощо). Для батьків, діти яких відвідують інклюзивні НВК, проблемою є саме влаштування до садочка, оскільки існує обмеженість у виборі НВК через скорочення дитячих дошкільних закладів і брак місць в них; існує невелика кількість тих НВК, що впроваджують інклюзивну освіту.

Особливо хвилює батьків дітей з особливими потребами майбутнє їхніх дітей, після дитячого садочка та молодшої школи, оскільки інклюзивна освіта в середній та старшій школі поки що очікує своєї розробки та науково-методичного обґрунтування.

Батьки дітей з особливим потребами, які навчаються у спецшколах, мають ряд усталених упереджень щодо освіти у загальноосвітніх школах, навіть інклюзивних. Одне з основних – негативне ставлення до дітей з особливими потребами з боку вчителів ЗОШ, батьків здорових дітей та самих дітей. На загал панівною є думка, що соціум не готовий до адекватного сприйняття дітей з особливими потребами. Що значнішою є проблема дитини, тим більше вона та її батьки стикаються з негативним ставленням з боку як дорослих, так і дітей. Саме тому батьки намагаються вберегти своїх дітей від психологічних травм і не хочуть, аби вони виконували роль «тренажерів» для формування суспільної толерантності. І вони мають певну рацію, що підтвердило спілкування із деякими батьками здорових дітей.

Здебільшого батьки здорових дітей з пілотних шкіл транслюють прийнятні для суспільства думки і впевнені, що вони самі і їхні діти ставляться до дітей з особливими потребами позитивно. З їхньої точки зору те, що діти відчувають «жалість», «співчуття», «не чіпають» дітей з особливими потребами – це норма і особливості дитячої поведінки.Деякі батьки здорових дітей поблажливо сприймають «незначні» уколи та негатив з боку своїх дітей, їхню зверхність до дітей з особливими потребами, і оцінюють це як нормальну ситуацію, коли діти не приймають того, хто не схожий на них. Таким чином, психологічні проблеми сприйняття дитини зі спеціальними потребами у колективі із здоровими однолітками існують, хоча конфліктних ситуацій вчителі не засвідчують.

Ще однією проблемою не тільки інклюзивної, але й школи в цілому, є її матеріально-технічне забезпечення. Батьки настільки звикли, що всі матеріальні проблеми школи вирішуються за їхній рахунок (від ремонту до придбання учбових матеріалів), що не уявляють, що матеріальна база експериментальних шкіл мала б бути іншою, з урахуванням нестандартних вимог дітей з особливими потребами. Переважна кількість не вірить у покращення матеріально-технічного стану шкіл.

Побоювання батьків дітей з особливими потребами щодо несприйняття спільного навчання соціумом та батьками здорових дітей мають певне підґрунтя: толерантність поки що не є глибинним переконанням і принципом суспільного життя, хоча готовність до визнання рівних прав всіх людей вже існує. Існуючі батьківські стереотипи та побоювання можуть бути подолані через постійну просвіту та поширення інформації про принципи та можливості інклюзії.