Поняття, функції та види державного кредиту
Якщо в країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує запозичень для фінансування своїх функцій. Проте для фінансування соціальних заходів, реконструкції економіки необхідне залучення зовнішніх запозичень, одержати які з внутрішніх джерел часто неможливо. Державний кредит – це метод добровільної мобілізації державою додаткових грошових коштів в дохід держави. У найзагальнішому розумінні державний кредит – це відносини позики, в яких однією із сторін завжди виступає держава. Вона може бути кредитором, позичальником або гарантом, хоча в більшості випадків переважає запозичення. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або інших зобов’язань, взятих фізичними або юридичними особами, вона є гарантом. На відміну від відносин, а яких держава виступає позичальником або кредитором, що зразу впливають на величину централізованих грошових фондів, гарантування не обов’язково приводить до зміни цих фондів. Особливості державного кредиту: 1) в якості одного із суб’єктів кредитних правовідносин обов’язково виступає держава; 2) здійснюється за загальними принципами кредитування. Державний кредит є складним явищем. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даних правовідносин (чи зацікавляться кредитори можливістю вкладати кошти в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернення, включаючи винагороду за використання. Наслідком і показником ефективності таких операцій є державний борг. Економічний зміст та юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Кошти державних позик держава може вільно використовувати, але на відміну від інших доходів одержані суми державних позик тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворотності відрізняють кошти державного кредиту від інших доходів держави. Отже, державний кредит – це сукупність суспільних відносин, що виникають з приводу надання і залучення грошових коштів відповідно з та в державний бюджет. Так як обов’язковим суб’єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини носять владно-майновий характер. Тобто природа цих відносин фінансово-правова. При отриманні державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ – валютні резерви. Цільовим призначенням державного кредиту часто є покриття дефіциту державного бюджету. З досвіду відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються терміни запозичень, з тим щоб сплата процентів та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу, і навіть збільшує її. Функції державного кредиту: 1) розподільча – формування централізованих грошових фондів держави та їх використання; 2) регулююча – державний вплив на стан грошового обігу, рівень процентних ставок, на виробництво та зайнятість; 3) контрольна – контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами. Види державного кредиту: 1) в залежності від статусу позичальника: а) централізований кредит – цінні папери випускає уряд; б) децентралізований кредит – місцеві органи влади. 2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов’язань: а) внутрішні позики – розміщуються в державі; б) зовнішні позики – розміщуються за кордоном. 3) в залежності від строків погашення державою боргових зобов’язань: а) короткострокові позики –поточні, до одного року; б) середньострокові – 1-5 років; в) довгострокові – понад 5 років. З одного боку, є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротше термін позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від позики. 4) за видами дохідності: а) процентні – власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів; б) безпроцентні (дисконтні) – цінні папери реалізуються по ціні нижчій їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід; в) виграшні – власники цінних паперів отримують дохід при умові включення даного номера цінного паперу в виграшний тираж погашення. Форми реалізації державного кредиту: 1) державні облігації (найпоширеніша формою реалізації державного кредиту) – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Розповсюджуються на добровільних засадах. Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Рішення про їх випуск приймає Кабінет Міністрів України; 2) казначейські зобов’язання, ознаки яких аналогічні облігаціям. Рішення про їх випуск приймає Кабінет Міністрів України, а про випуск короткострокових зобов’язань – Міністерство фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету. Рух державних цінних паперів формує відповідний сегмент фондового ринку. Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Національний банк. Він виступає генеральним агентом з організації функціонування ринку державних цінних паперів. Можуть здійснювати продаж і комерційні банки, отримуючи в розпорядження високоліквідні та надійні активи.
|