Методичні рекомендації. Мета практичного заняття (семінару) – з’ясувати передумови зародження державності у східних слов’ян; виявити відмінні риси розвитку Давньоруської держави

Мета практичного заняття (семінару) – з’ясувати передумови зародження державності у східних слов’ян; виявити відмінні риси розвитку Давньоруської держави, особливості її політичного, соціально-економічного та культурно-релігійного розвитку в ІХ–ХІІ ст.

Вивчення першого питання необхідно розпочати із з’ясування терміну держава, визначивши її основні ознаки. Переходячи до з’ясування передумов виникнення державності у східних слов’ян, необхідно пам’ятати, що процес зародження держави є тривалим та суперечливим. Держава виникає різними шляхами. У деяких народів – це справа внутрішнього розвитку. Так, глибокі соціально-економічні зміни призводять до вдосконалення засобів виробництва, застосування нових технологій обробки ґрунту. У результаті відбувається розклад родоплемінних відносин. Проявом цього є поява сусідської общини, виникнення приватної власності й пов’язаного з нею майнового та соціального розшарування суспільства. Водночас відбуваються й політичні зміни – вожді племен і старійшини родових общин поступово зосереджують владу у своїх руках.

В інших народів установлюється своєрідна форма самоуправління – влада належить виборним князям та старійшинам.

Держава може виникнути внаслідок завоювання, тобто один або декілька народів загарбує чужі території та підкорює племена, які на них мешкають. Типовими є випадки, коли різні шляхи виникнення держави змішуються.

Питання про обставини заснування Київської Русі були довготривалий час дискусійними. В історичній науці найбільш поширеними є норманська та антинорманська теорії походження Давньоруської держави.

Норманська теорія, розроблена всередині ХVІІІ ст. німецькими вченими, членами Російської академії наук Ґотлібом Байєром, Ґерхардом Міллером та Августом-Людвігом Шльоцером базувалася на «Повісті временних літ» Нестора.

У літописі розповідалося, що північні слов’янські племена (словени, кривичі) та фінські (чудь, меря, весь) запросили у 862 р. варягів. Прийшли брати Рюрик, Сінеус, Трувор. Старший брат Рюрик поклав початок династії давньоруських князів, які з тих пір називаються Рюриковичами. Антинорманісти (Михайло Ломоносов – засновник антинорманської теорії, Микола Костомаров, Михайло Грушевський) стверджують першочергову роль слов’ян у виникненні державності Русі.

Методологічною підвалиною двох теорій було уявлення про утворення держави як про одночасний акт – наслідок діяльності історичної особи. Тому до кінця ХІХ ст. у центрі уваги як норманістів, так і антинорманістів стояли питання етнічної належності літописних варягів, появи перших руських князів, походження назви «Русь». Суть цієї дискусії можна з’ясувати в навчальному посібнику О. Д. Бойка [2, с. 41–42].

Довготривалий час на фундаменті всієї різноманітності джерел (історичних, археологічних, мовних) сформувалася думка про провідну роль скандинавів у політичному житті Східної Європи. Розробка сучасної теорії виникнення держави внаслідок довготривалого соціально-економічного розвитку суспільства, праці істориків та археологів, які доводять, що східнослов’янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, – усе це корінним чином змінило уявлення про роль норманів на Русі. Водночас сучасна наука визнає, що норманські князі з бойовими дружинами служили слов’янам, навіть очолили династію, але швидко ослов’янилися.

Закінчуючи вивчення питання, необхідно дослідити ще одне дискусійне питання – звідки, з Півночі чи Півдня «пошла Русская земля». Археологічні дослідження свідчать, що це питання може бути вирішене на користь Півдня. Наприкінці VІІ – на початку ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї полянський племінний союз утворив Руську землю. До складу цієї держави увійшли не тільки землі полян, але древлян і сіверян, а політичним центром став Київ, розташований у вигідному географічному та стратегічному місті. Пізніше, у середині ІХ ст. виникло протодержавне об’єднання ільменських словенів, одним із центрів якого було Городище поблизу Новгорода (останній виник лише в Х ст.). Злиття цих двох протодержав у результаті походу з Городища до Києва, здійсненого князем Олегом у 882 р., стало вирішальним кроком на шляху створення східнослов’янської держави. Відбулося об’єднання південного й північного осередків протодержавності. Столицею новоутвореного князівства став Київ. З’ясуйте, чому саме Київ був обраний столицею. При цьому зверніть увагу на його вдале географічне розташування. Після цього слід проаналізувати державотворчі кроки Олега, зокрема, підкорення владі Києва слов’янських племінних союзів словенів, кривичів, древлян, сіверян, радимичів і неслов’янських – чуді, мері, та його наступників – Ігоря, Ольги, Святослава й Володимира, які впродовж Х ст. поширили державну владу, систему збирання данини й судочинство на основні східнослов’янські землі, дійшовши висновку, що так склалася перша держава східних слов’ян, яку джерела називали Руською землею, з ХІІ ст. – Вкраїною, а історики – Київською Руссю.

Вивчення другого питання слід розпочинати з розгляду етапів розвитку Київської Русі. Після цього необхідно зупинитися на еволюції її політичного устрою, детально проаналізувавши устрій системи влади на кожному з етапів розвитку Давньоруської держави.

Аналізуючи політичний устрій Київської Русі з ІХ до кінця Х ст., зверніть увагу на те, що східнослов’янська державність народилася в суспільстві, яке залишалося родоплемінним. У зв’язку з цим Давньоруську державу можна назвати надплемінною – у ній влада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватися. Також необхідно звернути увагу, що Київська Русь була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від протодержавних об’єднань – племінних княжінь. Далі розгляньте устрій системи влади на етапі формування держави, дійшовши висновку, що форма Давньоруської держави ІХ – кінця Х ст. була дружинною, тому що верхівка княжої дружини утворювала примітивний адміністративний апарат, а давньоруські правителі були типовими дружинними князями.

За князювання Володимира Святославовича змінюється форма політичного устрою: родоплемінна держава трансформувалася в ранньофеодальну, а її дружинна форма – у монархічну. Розглядаючи зазначені зміни, необхідно проаналізувати функції головних державних установ, органів управління та їх взаємозв’язки, вкажіть на значення інституту «віче» для державного життя Київської Русі та різні точки зору щодо трактування віча як зібрання всього населення держави або зібрання лише «кращих мужів». Зверніть увагу на той факт, що важливу роль в управлінні державою мали правові (юридичні) норми, які були записані в «Руській правді», виданій Ярославом Мудрим у 1016 р.

Характеризуючи політичний устрій Київської Русі в добу феодальної роздрібненості, зупиніться на системі колективного сюзеренітету та з’ясуйте, які зміни відбулися у формі державного устрою. Закінчуючи вивчення питання про політичний устрій Київської Русі, необхідно пам’ятати, що в управлінні тісно перепліталися три тенденції – монархічна (князівська влада), аристократична (боярська рада), демократична (віче).

Аналіз соціальної структури давньоруського суспільства слід розпочати з аналізу термінів «феодалізм» та «феодальні відносини», а потім розглянути процес становлення феодальних відносин. При цьому необхідно пам’ятати, що цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. На першому етапі розвитку Київської Русі, який тривав з ІХ до кінця Х ст., формується система експлуатації вільного населення військовою знаттю – князь разом з дружиною збирає данину у вигляді полюддя.

На другому етапі розвитку Київської Русі, який тривав з кінця Х ст. до ХІ ст., відбувається переворот у поземельних відносинах – князі шляхом захоплення концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого формується вотчинне землеволодіння великого князя, а в давньоруському суспільстві активно формуються васальні відносини. З ослабленням князівської влади та посиленням відцентрових тенденцій у державі набуває поширення вотчина – спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися. З поглибленням процесів феодалізації ускладнюється ієрархічна структура панівної верстви та активно йде процес диференціації серед залежного населення. Характеризуючи панівну верхівку суспільства, дайте визначення понять та термінів: великий князь, удільні князі, бояри та служила знать. Розкажіть про інститут васальної залежності в Київській Русі та порівняйте його з подібним явищем у Західній Європі.

Розкриваючи соціальну систему міського населення, зверніть увагу, що вона складалася з міського патриціату (аристократії), ремісників, торговців та міської черні. Розгляньте стосунки між цими категоріями населення. Зверніть увагу на той факт, що система соціальних відносин у Київській Русі базувалася на основі процесу феодалізації. Однак цей процес ще не закінчився на середину ХІІІ ст., у результаті чого соціальна структура давньоруського суспільства не набула завершеного вигляду, характерного для класичного феодального суспільства. Це підтверджує той факт, що соціальне значення мало самоуправління сільської общини та наявність значних мас вільних селян-общинників.

Аналізуючи категорії сільського населення, виділіть категорії вільного, напіввільного та залежного населення. Дайте визначення термінів: смерди, закупи, рядовичі, ізгої, холопи, челядь, раби. Поясніть, у чому полягає соціальний статус таких груп населення, як ізгої та раби. Розкажіть про соціальний статус і права духовенства. Визначте, коли починає формуватися ця верства населення, на які групи вона поділяється.

Розглядаючи третє питання, зупиниться на детальному аналізі розвитку сільського господарства (землеробство та скотарство), промислів (полювання, рибальство, збиральництво, бортництво), ремесла та торгівлі. Проаналізуйте фактори, які сприяли економічному піднесенню Київської Русі. Дослідіть, які зміни відбулися в розвитку її продуктивних сил, які технології застосовувалися під час обробки ґрунту, які зернові та технічні культури вирощувалися. Виділіть фактори, які сприяли піднесенню міст та розвитку торгівлі. З’ясуйте особливості розвитку останньої, визначивши характер господарства. Розкажіть про становлення та розвиток грошової системи в Давньоруській державі. Наприкінці відповіді зробіть висновки про особливості соціально-економічного розвитку Київської Русі.

Відповідь на четверте питання необхідно розпочати з визначення поняття «зовнішня політика». Після цього детально проаналізуйте основні напрямки зовнішньої політики за наступним планом:

1) військові походи;

2) торгівельно-економічні зв’язки;

3) династичні шлюби;

4) дипломатичні відносини;

5) культурно-релігійні зв’язки.

Розглядаючи перший напрямок зовнішньої Русі, визначте функції військових походів та їх напрямки. Окремо зупиніться на складних відносинах з Візантією. Проаналізуйте цілі військових походів проти Візантії, визначте наслідки.

Аналіз торгівельно-економічних зв’язків Київської Русі необхідно розпочати з того, що саме літописи повідомляють про найважливіші торгівельні шляхи, якими Русь здійснювала торгівельні зв’язки з іншими країнами: соляний, грецький, залозний. Соляний шлях зв’язував Подніпров’я з Галицькою землею, грецький – Русь і північні країни з Візантією, залозний проходив з Подніпров’я на південний схід до Азовського моря аж на Кавказ. Після цього слід зазначити, що Київська Русь торгувала з багатьма країнами Сходу й Заходу, як сусідніми, так і віддаленими, постачаючи на зовнішній ринок хутро, мед, віск, шкіру, ремісничі вироби, рабів. На Русь надходили предмети розкоші, прянощі, вино, мечі, кольчуги, дорогі тканини, золото, олії тощо, у Київській Русі існували навіть купецькі об’єднання, які спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами й певними видами товарів, про високий рівень розвитку торгівлі свідчить практика кредитних операцій.

Питання про династичні шлюби необхідно почати з усвідомлення того факту, що династичні шлюби, розпочинаючи з кінця Х ст., почали займати провідне місце в зовнішній політиці Київської Русі, тому що саме вони були виявом високого авторитету слов’янської держави на міжнародній арені.

Далі необхідно зазначити, що першим розпочав укладання шлюбів з представницями інших династій Володимир Святославович, одружившись у 989 р. на Анні – сестрі візантійського імператора, а після її смерті, у 1011 р. – на германській принцесі, та одруживши сина Святополка на дочці польського короля. Цю традицію успішно продовжив Ярослав Мудрий. Його дочки були видані заміж за французького, норвезького та угорського королів, а три сини відповідно одружені з дочкою візантійського імператора, із сестрою польського короля та з онукою германського імператора. Окрім цього, сестра Ярослава Добронега була дружиною польського короля Казимира, а сам Ярослав був одружений на шведській принцесі. За такі активні династичні зв’язки він отримав прізвисько «тесть і зять усієї Європи». Династичні зв’язки київського двору з дворами Візантії та західноєвропейських країн успішно продовжувалися й за часи правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Зокрема, Володимир Мономах був одружений на дочці англійського короля, його син – з дочкою шведського короля, а донька вийшла заміж за візантійського царевича. Зятями Мстислава Володимировича стали візантійський імператор, норвезький та датський принци, угорський королевич.

Аналіз дипломатичних відносин необхідно розпочати з підписання міжнародних договорів, зазначивши, що цей напрямок започаткував Олег, уклавши у 907 р. угоду про безмитну торгівлю Русі з Візантією, а у 911 р. – мирний договір про регламентацію політичних, дипломатичних і торгівельних відносин між Візантією й Руссю. Аналогічні угоди були укладені Ігорем у 944 р. і Святославом у 971 р. Княгиня Ольга здійснила два візити до Константинополя у 946 р. і 957 р., у ході яких усно уклала союзницькі угоди з Візантією. Київська Русь вела також жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. Їх започаткувала Ольга, відправивши посольство до Оттона Першого у 959 р., а у 1030–1031 рр. і 1040–1043 рр. успішно цю традицію продовжив Ярослав Мудрий.

Своєрідною віхою в розвитку держави, її культури та зовнішньої політики було прийняття християнства. Розглядаючи це питання, слід звернути увагу на причини хрещення Русі. Також слід з’ясувати, чому з усіх світових релігій вибір пав на християнство? За яким обрядом охрестили східних слов’ян? Які методи використовували при цьому? Наприкінці відповіді необхідно з’ясувати, яку роль відіграло християнство в житті Київської Русі та які наслідки воно мало?

Закінчуючи вивчення теми, необхідно усвідомити таке:

1) Київська Русь є результатом розвитку східних слов’ян;

2) сучасна наука визнає, що норманські князі з бойовими дружинами служили слов’янам, навіть очолили династію, але швидко ослов’янилися;

3) політичний устрій Київської Русі еволюціонував, але в управлінні тісно перепліталися три тенденції – монархічна (князівська влада), аристократична (боярська рада), демократична (віче);

4) соціальна організація суспільства Давньоруської держави базувалася на феодальних відносинах і була ієрархічною;

5) характерною рисою Київської Русі були швидкі темпи її економічного розвитку;

6) Давньоруська держава була найбільшою та наймогутнішою державою середньовічної Європи, яка проводила активну зовнішню політику, здійснюючи її різними методами;

7) запровадження християнства на Русі сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури, однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів та тенденцій.