Методичні рекомендації. Мета практичного заняття (семінару) – з’ясувати всю сукупність факторів та обставин, які сприяли литовській та польській агресії; виявити відмінні риси

Мета практичного заняття (семінару) – з’ясувати всю сукупність факторів та обставин, які сприяли литовській та польській агресії; виявити відмінні риси польської та литовської експансії; висвітлити передумови та причини зближення литовців з поляками та наслідки цього союзу для українських земель; з’ясувати особливості політичного та соціально-економічного становища українських земель у складі Речі Посполитої.

При висвітленні першого питання необхідно звернути увагу на той факт, що в ХІV ст. історичні події розвивалися в несприятливих для України умовах. Саме в період її політичного, економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди – Велике князівство Литовське, Московське велике князівство, Кримське ханство, Молдовське князівство. Водночас набрали сили Польське королівство та Османська імперія. Усі ці держави швидко розвивалися, їх приваблював той вакуум влади, який виник на півдні – Київ перебував у занепаді, майже 80 років на цих землях панували монголо-татари, але хронічні чвари в Золотій Орді заважали монголо-татарам безпосередньо управляти землями Південно-Західної Русі.

Таким чином, експансія Великого князівства Литовського та Польського королівства на українські землі мала історичні передумови. Визначте, які з них були об’єктивними, а які суб’єктивними. Назвіть основні чинники, що сприяли литовсько-польській експансії.

Зазначте, що ще на початку 20-х років ХІV ст. литовські та польські правителі здійснили першу спробу приєднати землі Південно-Західної Русі, скориставшись її слабкістю. Так, у 1321 р. великий литовський князь Гедимін удерся на Волинь і захопив Дорогичинську та Берестейську землі. Через рік Гедимін продовжив військову кампанію, загарбав Луцьк, однак приєднати всю Волинь до свого князівства так і не зміг. Польський король Владислав Локетек, скориставшись зі смерті останніх князів династії Романовичів Андрія та Лева, спробував оволодіти Галичиною та Волинню. Не покладаючись на власні сили, влітку 1325 р. Владислав добився від папи Римського проголошення хрестового походу проти «схизматиків». Але, на відміну, від литовців, поляки зазнали невдачі в здійсненні своїх намірів. З’ясуйте, чому литовська експансія виявилася більш удалою. Проаналізуйте, якою була реакція політичної еліти Галицько-Волинського князівства на польсько-литовську експансію. Зверніть увагу на той факт, що князь Юрій ІІ Болеслав, який доводився родичем померлим Левові та Андрію, воював проти Польського королівства, але підтримував дружні відносини з Великим князівством Литовським, скріпивши їх династичними зв’язками – у 1331 р. він одружився з дочкою Гедиміна Офкою, а Любарт (син Гедиміна) – на дочці Юрія ІІ від першого шлюбу. Проаналізуйте, які наслідки для подальшої долі Галицько-Волинського князівства могла мати така зовнішня політика.

Розглядаючи другу хвилю польсько-литовської експансії, яка тривала з 40-х до 60-х рр. ХІV ст., треба з’ясувати, які землі Південно-Західної Русі дісталися литовцям, а які полякам. Знайдіть ці землі на карті. Чому захоплення литовцями українських земель не було жорстоким? Чому цей процес можна назвати проникненням, включенням, приєднанням? Якими були основні причини відносно легкого захоплення литовцями українських земель? Далі треба проаналізувати особливості польської експансії на українські землі. Які цілі мала польська експансія? Які соціальні сили підтримували короля Польщі в його просуванні на схід? Необхідно підкреслити, що для поляків захоплення українських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Литовці становили велику загрозу польським намірам у Галичині та Волині. Тому починається польсько-литовська війна, яка тривала понад 20 років. Визначте, чим вона закінчилася.

З урегулюванням галицького конфлікту провідні політики Польського королівства та Великого князівства Литовського зрозуміли, що їх об’єднують важливі спільні інтереси. Визначте, які саме інтереси їх об’єднували? Після цього проаналізуйте процес укладання Кревської унії 1385 р.? Важливо показати, якими були умови її підписання, чому політична еліта Великого князівства Литовського на чолі з Вітовтом виступила проти унії й чому врешті-решт Кревська унія стала мати формальний характер.

Наприкінці вивчення першого питання розкрийте основні зміни, що відбулися на українських землях після підписання Кревської унії. Відповідь аргументуйте.

Відповідь на друге питання треба розпочати з аналізу основних історичних передумов та причин укладення між Польським королівством та Великим князівством Литовським Люблінської унії 1569 р. Необхідно назвати основні чинники, які цьому сприяли. Зверніть увагу на складне зовнішньополітичне становище Великого князівства Литовського, його економічну та політичну відсталість у першій половині ХVІ ст., загострення політичних суперечностей між окремими групами правлячої верхівки, зростання антифеодального руху народних мас.

Далі треба показати складний та тривалий процес укладання Люблінської унії, пояснити причини цього. Зазначте, що відповідно до польського проекту унії Велике князівство Литовське мусило інкорпоруватися до складу Польського королівства, на чолі якої мав стояти один володар і спільний сейм, а в Литві залишалися власні адміністрація та судочинство. Детально проаналізуйте позицію українських магнатів та шляхти щодо польського варіанту унії. Зверніть увагу на дії короля Польщі Сигізмунда ІІ Августа у відповідь на спроби зірвати підписання унії українськими магнатами. Зазначте, що згідно з Люблінською унією, яка була укладена 1 липня 1569 р., Польське королівство та Велике князівство Литовське об’єднувалися в єдину федеративну державу Річ Посполиту. Її очолював виборний король (обіймав два престоли – польський королівський та литовський великокняжий), загальний сейм і сенат, угоди з іноземними державами повинні укладатися від імені Речі Посполитої. Інтереси трьох українських воєводств – Київського, Брацлавського та Волинського – офіційно на сеймі представляли понад 30 осіб. Українська шляхта зрівнювалася в правах з польською та литовською. Магнати та шляхта обох держав мали право отримувати землі на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідувалися, запроваджувалася єдина грошова одиниця – польський злотий. За Литвою зберігалася автономія у вигляді власного права, судочинства, війська, скарбниці, державної (давньоруської) мови. Щодо українських земель, то всі вони, за винятком Пінщини й Берестейщини, переходили під юрисдикцію Польщі.

Наприкінці вивчення другого питання треба розкрити основні зміни, що відбулися в політичному та соціально-економічному становищі українських земель у складі Речі Посполитої. Зупиніться на аналізі позитивних та негативних наслідків Люблінської унії для українських земель. Зазначте, що, з одного боку, її підписання сприяло об’єднанню етнічних українських земель у межах сильної та стабільної Речі Посполитої. З іншого боку, унія мала трагічні наслідки для нашої історії – Україна переходила під повне володіння Польщі, яка посилила соціальне, національне та релігійне гноблення українського народу.

Вивчення третього питання треба розпочати з того, що внаслідок Люблінської унії 1569 р. більшість українських земель опинилися під владою польських феодалів. Українські землі були поділені на шість воєводств – Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське та Брацлавське, з 1618 р. приєдналося Чернігівське воєводство, яке було відвойовано в Московського царства. Знайдіть ці воєводства на карті. Визначте, які українські землі входили до воєводств.

Воєводства розподілялися на повіти. Усі посади переважно займали поляки-римо-католики. При цьому номінально у Волинському, Київському та Брацлавському воєводствах діяли Литовські Статути та українська мова в діловодстві. Фактично поляки згортали автономію, що стало згодом причиною загострення національних проблем.

Далі треба відмітити, що з приєднанням до Польщі нових українських земель різко посилили на ці землі експансію польські феодали, до яких приєдналися й українські магнати Волині. Найбільші воєводства фактично поділили між собою наймогутніші магнати: Волинь належала Острозьким і Заславським, Київщина – Вишневецьким і Збаразьким. Захоплення земель активізувалося після сеймової постанови 1590 р. про роздачу «пустель, що лежать за Білою Церквою». Незважаючи на той факт, що фактично ці землі були заселені селянами й козаками, польські й українські магнати та шляхта силою привласнювали їх.

Необхідно зазначити, що в українському суспільстві швидко затверджується станова система західноєвропейського типу. Характеризуючи соціальну систему, необхідно зауважити, що магнати разом зі шляхтою зайняли провідне становище в державі, зосередивши у своїх руках законодавчу владу та обмежуючи владу короля – магнати, у тому числі українського походження, входили до складу сенату в сеймі Речі Посполитої, де користувались правом «вето». Третім Литовським статутом їм надавалося право юрисдикції не лише щодо селян, а й залежних від них феодалів. Самі вони користувалися правом широкого судового імунітету й підлягали юрисдикції лише королівського суду. Отже, в їхньому середовищі сформувався найвищий соціальний прошарок (магнати-сенатори), який був вирішальною політичною силою в державі. З представників цього стану сенатом кожні два роки призначалися 16 сенаторів-резидентів, з якими король мав узгоджувати свої дії.

Найчисленнішою групою феодального стану на українських землях була шляхта. Економічною основою процесу відокремлення шляхти від інших станів став розвиток господарських фільварків. Проаналізуйте чинники, які сприяли розвитку фільварків та розкрийте значення цього терміну. Зазначте, що шляхтичі осідали на кращих угіддях за рахунок насильницького загарбання общинних земель, примусової експропріації чи зменшення розмірів селянських наділів. Після Люблінської унії шляхетські права та привілеї були поширені й на верхівку українських феодалів. Більшість же дрібних феодалів, які не спромоглися довести своє шляхетське походження, були поневолені королівськими намісниками й старостами. Дехто з них отримав статус замкових слуг чи служилих бояр і, володіючи невеличкими маєтками, був зобов’язаний виконувати військові, адміністративні й поліцейські функції. У разі збереження православ’я, українська шляхта зазнавала дискримінації.

Духовенство становило окрему суспільну верству, до якої належали не тільки священики, а й їхні родини та весь церковний люд. Усі вони підлягали суду єпископа. Належність до соціальної верстви духівництва була спадковою. У Речі Посполитій провідне місто в суспільстві посідало католицьке духовенство, православне втратило привілейоване становище, а після Берестейської церковної унії опинилася під загрозою повного знищення. Детально зупиніться на причинах, змісті та наслідках укладання Берестейської унії. Польська влада контролювала призначення на вищі церковні посади, віддаючи перевагу «слухняним» священнослужителям. Православних усунули від участі в управлінні державою, їх не призначали на вищі адміністративні посади на місцях. За умов посилення католицької експансії православна церква взяла на себе місію політичної репрезентації українського народу, охоронця національних прав і традицій.

Зробіть висновок, що станова система базувалася на правах, обов’язках та привілеях, які встановлювалися юридично, дайте характеристику основним законодавчим актам, які впроваджували закріпачення українського селянства. Визначте, що останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа (1573 р.) та третім Литовським статутом (1588 р.). Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана, селяни позбавлялися прав розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків, селян-утікачів розшукували протягом 20 років. Водночас слід зазначити, що селянство південних та південно-східних українських земель продовжувало залишатися вільним. Поясніть наступні терміни та поняття: фільварок, відробіткова рента, чинш.

Після цього треба показати, як погіршується становище селян, збільшується панщина, зростають повинності. Треба пояснити, чому цей процес прискорюється. Для цього треба відповісти на питання: як великий зерновий бум у Європі та створення фільварків сприяли погіршенню становища селян та їх закріпаченню?

Треба також звернути увагу на те, що одночасно з поширенням кріпосного права існує система самоуправління в містах (Магдебурзьке право). Назвіть основні міста, які його мали. Зазначте, що поява Магдебурзького права тісно пов’язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм Магдебурзького права була засобом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань магнатів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків. Для центральної влади, яку уособлював польський король, дарування тому чи іншому місту Магдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію. Відмітьте, що запровадження Магдебурзького права в українських землях мало важливі наслідки. Насамперед це захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла та торгівлі. Це дало можливість певною мірою «європеїзувати» міське життя, увести його в чіткі правові норми. Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду, визначало їхні функції, регламентувало діяльність купецьких об’єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.

Поясніть, що поширення Магдебурзького права в українських землях сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо. Отже, Магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні засад громадянського суспільства. Водночас треба зазначити, що вплив цієї системи правових норм на українське суспільство не можна назвати однозначно позитивним, адже вона обумовила посилення іноземної колонізації та обмеження прав місцевого населення. Заохочення центральною владою переселення в українські міста іноземців, релігійні обмеження, призвели до витіснення з органів міського самоврядування корінних жителів, місце яких зайняли поляки та німці, а також до загострення проблем в економічній сфері, де серйозними конкурентами українських ремісників та торговців стали вірмени та євреї. Також Магдебурзьке право в українських землях гальмувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління, сформована в Україні модель Магдебурзького права характеризується значно більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади в життя міст – у внутрішні справи українських міст досить часто втручалися королівські або великокнязівські намісники – воєводи та старости, голову органу міського самоуправління (магістрату) – війта, як правило, не обирали, а призначав король.

Наприкінці треба зробити висновок, що, незважаючи на гальмування розвитку міст державною владою та феодальною аристократією, міщани перебували в привілейованому становищі, порівняно із селянством.

На завершення зверніть увагу на той факт, що за своїм юридичним статусом міста розподілялися на державні та приватновласницькі (належали магнатам, шляхті або церкві). Загалом по Україні понад 80 % міст були приватновласницькими. Міста, які належали державі, були адміністративними центрами й управлялись найчастіше на основі Магдебурзького права. Водночас король дарував юридики – земельні володіння на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським судам та адміністрації. До них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням, з якого стягували різні збори, примушували відбувати повинності.

Таким чином, господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст, а їх існування було прямим втручанням феодалів у міське життя.

Розкриваючи соціальну систему міського населення, зверніть увагу на те, що вона складалася з трьох категорій – патриціат (міська аристократія, заможні купці та торговці, лихварі), бюргери (середні та дрібні купці та торговці, цехові майстри), плебс (підмайстри та учні, партачі, міська біднота, слуги). Соціально-правове становище міського населення залежало також і від категорії міста, де воно проживало. Мешканці королівських міст виконували загальнодержавні й міські повинності (рекрутували бранців до королівського війська, будували та ремонтували споруди й шляхи, утримували адміністрацію, міську варту тощо). Жителі приватновласницьких міст, окрім того, виконували певні повинності на користь власника й не могли без дозволу адміністрації залишати місто. Жителі самоврядних міст, хоча й були юридично вільними, але не звільнялися від повинностей і податків.

Далі порівняйте становище кожної категорії міського населення, розгляньте розвиток міст, торгівлі, ремісництва. Стосовно розвитку ремесла, то вкажіть, що в І половині ХVІІ ст. в українських містах існувало понад 300 ремісничих спеціальностей. Після цього зазначте, що інтенсивний розвиток ремесла спричинив появу в містах цехів. Розкрийте значення цього терміну. Проаналізуйте роль цехів, зауважте, що члени цехів за соціально-правовим станом не були рівними – повноправними вважалися лише майстри, вони мали високу кваліфікацію й володіли майстернями, де працювало кілька найманих підмайстрів та учнів. Очолювали ці об’єднання цехові старости (цехмейстери), яких обирали серед найвпливовіших майстрів, які розпоряджалися майном, керували справами цеху, здійснювали в ремісничих громадах судові повноваження з цивільних, господарських і дрібних кримінальних справ.

Окремо розгляньте розвиток мануфактурного виробництва. Зазначте, що ранні форми мануфактури формуються на базі промислів, не зв’язаних із селянським господарством: виробництво руди (рудні), поташу (буди), селітри (варниці), скла (гути), випалювання вугілля, виварювання солі (жупи). Розкажіть, що рудні були поширені в Північній Київщині, на Волині, частково на Галичині, поташні – у лісистих місцевостях, Селітра йшла переважно на вироблення пороху, тому монополія належала державі, осередком цього промислу було Лівобережжя, а на Прикарпатті розвивалися соляні мануфактури. Обов’язково вкажіть, кому належали мануфактури і як їхня поява вплинула на становище ремісників.

Характеризуючи розвиток торгівлі визначте, що у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві ринки і ярмарки. Останні відбувалися в містах і містечках, визначених королівськими грамотами-привілеями. Деякі ярмарки мали загальноукраїнське та навіть міжнародне значення. Наприклад, до Києва, Львову, Кам’янця, Луцька, Кремінця з’їжджалося купецтво з Московського царства та багатьох країн Європи. У ярмарковій торгівлі відбувалася певна спеціалізація. Так, у Коломиї, Ярославі, Снятині, Перемишлі, Яворові торгували худобою; у Луцьку, Стрию, Володимирі – хлібом; у Києві – худобою, хлібом, рибою, сіллю, хутром та східними товарами. Торги в містах відбувалися раз на тиждень згідно з королівськими привілеями. Також розвивалася постійна торгівля – за дозволом короля або феодалів споруджувалися крамниці. Спостерігалася їхня спеціалізація: існували крамниці дорогого посуду, ювелірних прикрас, тканин, зброї тощо.

Необхідно підкреслити, що у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин, намітилася тенденція до злиття місцевих ринків в єдиний внутрішній, що сприяло прискоренню процесу формування української народності.

Наприкінці відповіді слід акцентувати увагу на тому, що внаслідок зернового буму економіка України стає незбалансованою: майже вся господарська діяльність зосереджується в аграрному секторі, у той час як міста й промисловість вступають у період застою. За таких обставин народні маси України розгорнули рішучу боротьбу проти панування польських феодалів, католицької та уніатської церкви, проти соціального та національно-релігійного гноблення, яка приймала різні форми. Проаналізуйте цю боротьбу, зупинившись на діяльності братств.

На завершення зверніть увагу на той факт, що з посиленням соціально-економічного, політичного та національно-релігійного гніту викликало появу нового, унікального соціального стану – козацтва, яке стало ядром національної свідомості українців.

Закінчуючи вивчення теми, необхідно усвідомити таке:

1) литовська експансія була м’якою, «оксамитовою», але досить активною, литовці толерантно ставились до місцевого населення, органічно сприймали його традиції та досвід. Однак після укладення Кревської унії (1385 р.) українські землі остаточно втрачають залишки автономії;

2) укладення уній для Польщі було зручною формою посилення своєї влади в українських землях.

3) польське проникнення в українські землі наприкінці XIV – у середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацію, полонізацію й колонізацію краю, чим запрограмували загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин;

4) з переходом українських земель під юрисдикцію Польщі, відбуваються докорінні зміни, як у політичному становищі, так і в соціально-економічному розвитку – зростає феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, відбуваються зміни в соціальній сфері – остаточно сформувалися шляхетський і міщанський стани, православне духовенство втратило свої привілеї, переважна більшість селянства закріпачена, виникла нова специфічна верства – козацтва, яке перебрало на себе відповідальність за побудову нового суспільного устрою, стало ядром національної й політичної (державної) ідеї.