Студопедия — Сталінський тоталітарний режим
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сталінський тоталітарний режим






 

Наступники Сталіна, відмежовуючись від найбільш потворних рис його спадщини, називали сталінську добу «періодом культу особи Сталіна». Цей евфемізм натякав на «особисту нескромність» вождя і щонайбільше — на режим його особистої диктатури. Проте це дуже поверхова характеристика.

 

Владна система, створена Сталіним на ґрунті однопартійної диктатури, була вже не просто його особистою абсолютною владою, а й режимом найвищою мірою тоталітарним. Всі громадські прояви життя кожної людини знаходились під державним контролем, кожен дійсний чи уявний відступ від норм нещадно карався терористичними засобами. Були зліквідовані можливості найменшого натяку на опозицію владі, незалежності громадських організацій і товариств від партійного керівництва, встановлено засобами масового терору контроль за всіма сферами життя, включаючи культуру. Суть сталінського режиму зводиться врешті-решт до терору, і ідеологічний тиск та контроль — прояв цього терору. Безпідставні арешти, катування, розстріли, духовні тортури були знаряддям підтримування атмосфери жаху і непевності. Репресовані люди і заборонені твори офіційно не існували, їх не згадували, суспільство жило парадним і прикрашеним життям, але і до святкового карнавалу «країни переможного соціалізму» долітав сморід «зони», «нижнього світу». Але так було потрібно, щоб кожен пам’ятав про небезпеку.

 

На систему комуністичного тоталітаризму накладала відбиток особистість диктатора.

 

Людям, які вперше бачили Сталіна, впадала у вічі невідповідність його зовнішності офіційним зображенням, поширеним з кінця двадцятих років. Виявлялося, що він /622/ маленького зросту, худорлявий і негарний, одна рука коротша, обличчя спотворене віспою. Зрештою, він був доброї статури, а розумні, недовірливо примружені майже жовті очі і вольове, помітно роздвоєне підборіддя робило його зовнішність непересічною. Його спокійні, неквапливі, уповільнені манери обманювали людей, які його погано знали. При більш тривалому спілкуванні спостережливому Джіласу Сталін здавався радше нервовим, непосидючим і навіть метушливим. Під машкарою спокійної упевненості перебігало напружене емоційне життя. Його захльоскували спалахи гніву, які лише зрідка отримували вихід. Звичайно приступ люті виявлявся в особливій блідості й спопеляючому погляді, який дуже важко було витримати.

 

Сталін — людина сильних емоцій і афектів з утрудненим забуванням. У нього розвивались риси педантичної особистості з її стурбованістю, ретельністю в роботі, невпевненістю, утрудненістю прийняття рішень, що придушувалися нездатністю забути афект, гнів, особливо той, який викликаний справжньою чи уявною образою, що переростало в параноїдальну наполегливість, впертість, підозріливість, потребу мститися справжнім та уявним противникам, послабленням почуття реальності. Параноїдальні тенденції посилювалися граничною збудливістю, яка викликала напади старанно стримуваного гніву, послаблення моральних мотивів, загальну вповільненість і незграбність мислення, прагнення до розрядки через насильство. Все це породжувало страх, сумніви і нерішучість. Напевне, Сталіну доводилось приборкувати почуття, про які більшість людей не має уявлення, щоб грати роль твердої, впевненої в собі і вищою мірою скромної людини.

 

Параноїдальні риси особистості Сталіна проявлялись в його патологічній жорстокості. Він не просто знав про розстріли і катування — він прагнув знати деталі, йому доповідали про останні хвилини страчених. Е. Фромм, проаналізувавши садизм Сталіна, дійшов висновку, що йому хворобливе задоволення приносила сама по собі свідомість знищеної жертви. В такі хвилини на його обличчі з’являвся вираз понурої вдоволеності, підмічений Джіласом. З цим пов’язані й характерні сталінські ігри з жертвами — знищення, «врятування» на краю загибелі, приголублення, нове знищення, і так іноді по кілька разів. Насолода владою переростає в насолоду помстою в найбільш патологічному її прояві.

 

Сталін мав високі вольові якості, феноменальну пам’ять. Загальмованість реакцій не заважала йому легко схоплювати суть різних проблем, включаючи технічні, завдяки вмінню зводити складні завдання до їх простих складових. Не маючи, по суті, жодної освіти, Сталін оволодів мистецтвом управління складним державним механізмом і під кінець війни загалом кваліфіковано керував воєнними діями як Верховний Головнокомандуючий. Щоправда, йому особисто в жодній галузі, в тому числі в керівництві війною, не належала жодна значна щаслива ідея, але він був спроможний розібратися в пропонованих оцінках і думках і вибрати потрібні, пов’язавши їх з усією цілокупністю необхідних рішень. Важко судити, наскільки його здібності були вище середніх; дійсно винятковим він був у тому, як відчував і змушував відчути /623/ інших гіпнотичну таємничу силу безмірної влади, а також у своїй підступності, що перевершувала всі розумні очікування супротивників.

 

Всі ці складні риси особистості, нестерпні у людини, наділеної владою, характеризують психологічний бік справи. Але суть не в психології особистості комуністичного диктатора. Не можна забувати, що Сталін був переконаний комуніст, що всю свою діяльність він спрямовував на реалізацію тих самих ідей, яким віддано служив Ленін. Мабуть, Ленін жахнувся б, якби побачив, у яку реальність втілив ідеологію комунізму його «сірий кардинал», але витоки й основи системи сталінського тоталітаризму — там, у цілях і методах російського більшовизму.

 

Сталін був більш обережний у визначенні «марксистських позицій» у математиці, фізиці, інших науках, у культурі загалом, ніж багато марксистських діячів двадцятих-тридцятих років. Ленін при іронічному ставленні до безграмотної самовпевненості доктринерів усе ж глибоко був переконаний в непереборній силі марксистської методології в науці й культурі. Що ж до Сталіна, то він був і в ідеології настільки ж прагматичний, наскільки аморальний, але в деяких випадках виявлявся навдивовиж довірливим до шарлатанства, нібито обґрунтованого діалектикою; адже йому так хотілося вірити в особливу силу марксизму, оскільки він сам відчував себе його уособленням.

 

В тоталітарній системі, сконструйованій Сталіним, духовне життя керується іншими принципами, ніж в інших формах диктатури, зокрема в ленінському режимі. В сфері ідеології відділяється доктрина і пропаганда. Тоталітарна індоктринація розрахована на «своїх», натомість пропаганда спрямована «назовні». Ганна Арендт наводить приклад ставлення до демократії, різне в комуністичній пропаганді, особливо в часи другої світової війни, та в комуністичній доктрині *. Дійсно, вся «соціалістична демократія» з її юридичним виразом — «Сталінською Конституцією» 1936 р. — насправді відноситься не до доктрини, а до пропаганди. Реальна система влади будується зовсім іншим способом: до неї входить передусім система взаємовідносин Комуністичної партії, політичної поліції, державних, в тому числі господарських органів, що мало чітку регламентацію, породжену радше доктриною про керівну роль партії, ніж пропагандою.

* Arendt H. The Origin of Totalitarianism. — San Diego. — New-York — London, 1979. — P. 343.

 

Звідси і нова концепція національних республік. У Леніна в ідеології доктрина і пропаганда більш-менш збігалися: національні республіки юридично були самостійними, єдина централізована влада здійснювалася через монолітну партійну систему і об’єднання вирішальних державних служб. Досить було партії втратити контроль за державними органами, і система могла розвалитися. Ленін цінував у такій системі гнучкість, яка звільняла від юридичних зобов’язань і відповідальностей і дозволяла діяти відповідно до партійної доцільності поза нормами права і моралі. Це була водночас і офіційна доктрина, й ідеологічна концепція.

 

Сталінська система є продовженням і розвитком цього принципу, але вона допускає в ідеології різні елементи — пропагандистські й доктринальні. Самостійність республік перетворюється на чисту юридичну фікцію, стає елементом пропаганди /624/ без фактичного правового змісту, а в комуністичній доктрині їй уже немає місця. Під кінець Вітчизняної війни в УРСР було створено не тільки міністерство закордонних справ, а й міністерство оборони. Але це була чиста пропаганда, а не доктрина. Ленін серйозно замислювався над питанням, чи потрібен пролетаріатові оперний театр і балет, бо у нього доктрина не дуже розходилася з пропагандою. Сталіну це питання байдуже з точки зору доктрини; він залишає оперу, балет, духовно-аристократичну музичну культуру не тому, що вони виявились «пролетарськими», а тому, що вони входять до пропагандистського арсеналу «радянського способу життя».

 

Після московських процесів 1936 — 1938 рр. і винищення старшого покоління, яке пам’ятало справжню історію, комуністична доктрина була сформульована у вигляді грубо сфальсифікованої «Історії ВКП(б)». Характерно, що Сталін робив кілька систематизованих викладів ленінізму у 20-ті роки, але не вони і не подібні систематичні «вчення» стали доктриною комунізму, а легендарна оповідь про історичні події, — подібно до того, як основою релігійного вчення є священна історія, а не теологічна доктрина. Історія партії і стала «священною історією» комунізму, ідеологія якого остаточно перетворилася на політичну релігію.

 

При цьому до кінця днів Сталін рішуче чинив опір спробам проголосити його засновником нового, вищого етапу розвитку марксистсько-ленінського вчення, хоча свого часу Каганович нібито пропонував ввести термін «сталінізм». Він вважав за більш відповідну для себе роль другої особи після Леніна, його учня й послідовника, виконавця його заповітів. Це може здатися виявом скромності в самооцінці, але така парна система вождів насправді має глибоке коріння в міфологічній свідомості. Аналогічно формувалися уявлення про пари «Маркс — Енґельс», в роки революції — «Ленін — Троцький». Така пара, в якій один вождь є духовним родоначальником, а другий — його практичним і дійовим дублером, знаходить паралелі і в уявленнях сивої давнини (бог — творець порядку і бог — грізний охоронець порядку), і в повсякденній культовій практиці (священик, який надає культовим діям харизми святості, і диякон-виконавець, який реально здійснює культові дії). Сталін, вихованець духовного закладу, тонко відчував механізми віри та міфології і прагнув бути в уявленнях мас грізною для непокірних, благодатною для вірних, легендарною, міфічною істотою, яка здійснює заповіти істоти ще більш легендарної та міфічної. Свого сина одного разу він повчав: «Ты думаешь, ты Сталин? Ты думаешь, я Сталин? Сталин там!» — і він вказав пальцем кудись нагору. «Культ особи» Леніна і Сталіна був елементом міфології тоталітарного режиму, невіддільним від його політичної структури.

 

Гранична жорстокість, тотальна влада над кожним громадянином держави є лише виразом цілісної природи комуністичного тоталітаризму; близькість її ідеологічних засад до архаїчних міфологічних структур демонструє сутність цієї системи — спрощення, примітивізацію всіх суспільних механізмів. Насильство мало замінити складні /625/ механізми саморегуляції, що їх виробила людська історія в економічному, політичному та духовному житті. Комунізм формулює прості й зрозумілі цінності — свобода людини як економічна незалежність від багатого, рівність всіх перед спільнотою в особі держави — єдиним власником, братство всіх людей («товаришів») як членів світової громади-комуни, — всіх, крім «ворогів народу». Реалізуються завданнями простими силовими методами, і створюється враження, ніби єдина перешкода в досягненні мети — слабкість економічної бази. Крім, звичайно, всюдисущого ворога. І головне завдання суспільства просте і ясне — перегнати Захід у виробництві продукції на душу населення. І перемогти ворога.

 

Хибно було б розглядати культурну історію СРСР лише як суцільний процес руйнування. Тоталітарний комуністичний режим створював певний тип культури. Йдеться про формування індустріальної цивілізації з новим науково-технічним потенціалом і новою роллю промислового міста в цілісній культурній системі.

 

Культура, створювана цим режимом, мала військово-промислове спрямування і спиралася на ті форми, які пізніше одержали назву воєнно-промислового комплексу. За роллю насильства і за спрямованістю на військові цілі ця культура була мілітарною. Гранично спрощуючи духовні, гуманітарні ціннісні системи, культура комуністичного тоталітаризму була зорієнтована на поширення науково-технічних знань та сцієнтистських цінностей в певних межах, визначених догматом про вищість марксизму-ленінізму над усіма видами суспільної свідомості й навіть над самою раціональністю. Проголошуючи себе спадкоємцями всіх прогресивних явищ світової культурної історії, зберігаючи у своїх гаслах всі високі слова світового гуманізму, більшовики відкидали загальнолюдські цінності і підпорядковували моральність «класовості і партійності», тобто нагальним інтересам ненаситної влади. Це зумовлювало глибоку внутрішню суперечливість комуністичної доктрини та ідеології. І завдяки цій суперечливості в системі культури тоталітарного суспільства співіснували як грубі пропагандистські підробки під культуру, твори з антигуманною спрямованістю, так і прагнення продовжити найглибші духовні національні та загальнолюдські традиції, — інколи свідомо розраховані на використання наявних ідеологічних можливостей. Зрештою, ця суперечливість і призвела комуністичну ідеологію до повного краху.

 







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 483. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Неисправности автосцепки, с которыми запрещается постановка вагонов в поезд. Причины саморасцепов ЗАПРЕЩАЕТСЯ: постановка в поезда и следование в них вагонов, у которых автосцепное устройство имеет хотя бы одну из следующих неисправностей: - трещину в корпусе автосцепки, излом деталей механизма...

Понятие метода в психологии. Классификация методов психологии и их характеристика Метод – это путь, способ познания, посредством которого познается предмет науки (С...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия