Частково цим загальним кліматом облаштування оборудок, породжених системою "матрьошки", пояснюється те, що новітня фіскальна історія України позначена значною бюджетною турбулентністю. Майже щороку після здобуття незалежності з'являлася нова схема розщеплення податків і трансфертних платежів. До 1997 р. надходження від ПДВ розщеплювались у різних пропорціях між державним та місцевими бюджетами. Мінливість податкового розщеплення демонструють також податки на прибутки, сплачувані громадянами та підприємствами. У 1997-1998 рр. надходження від прибуткового податку з громадян та податку на прибуток підприємств зараховувалися виключно до місцевих бюджетів. Але 1999 р. ці джерела податкових надходжень знову були розподілені між державним та обласними бюджетами. У 2000 р. прибутковий податок з громадян зараховується повністю до місцевих бюджетів, а податок на прибуток підприємств став цілковито джерелом доходів державного бюджету.
З іншого боку, відсутність чіткого визначення, "хто за що відповідає" в частині видатків, позначалася й на відповідальності за виконання різних завдань. Із здобуттям Україною незалежності уряд дедалі більшою мірою перекладав більшість соціальних видатків на місцеві бюджети у формі незабезпечених видаткових доручень. Аргумент про необхідність зробити соціальний захист прерогативою органів місцевого самоврядування звучить непереконливо, особливо, коли обсяг пільг та їх призначення визначаються на державному рівні. Видатки на соціальний захист постійно коливаються, а місцеві бюджети позбавлені системи гнучких джерел доходів, щоб відповідно реагувати на ці коливання. Більш того, територіальні громади, які відчувають найго-стрішу потребу в забезпеченні соціального захисту населення, виявляються найменш фінансове спроможними її задовольнити.
Бюджетна непевність, пов'язана з нестабільними потоками доходів та мінливими видатковими зобов'язаннями, унеможливлює виконання органами місцевого самоврядування завдання ефективно планувати й виконувати свої бюджети. Одним із показників цього несприятливого впливу є те, що основна сума заборгованості по видатках зосереджена саме на місцевому рівні. Не дивно, що заборгованість у видатках місцевих бюджетів досягла свого піку передусім у галузі соціального захисту.
