Останніми роками Україна була свідком поступового переходу від старої системи фінансування місцевих бюджетів, що великою мірою спиралася на розщеплення податків, параметри якого змінювалися з року в рік, до прозорішої системи закріплення податків за певними рівнями бюджетів та застосування трансфертів вирівнювання, що надаються з державного бюджету для фінансування видаткових потреб. Цей перехід планувалось завершити 1 січня 2002 р., коли наберуть чинності відповідні статті Бюджетного кодексу України. Новий Бюджетний кодекс закріплює прибутковий податок з громадян, окремі види державного мита та плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензії, а також частину єдиного податку на малі підприємства за місцевими бюджетами. Усі інші загальнодержавні податки, зокрема, ПДВ, акцизні збори та податок на прибуток підприємств закріплені за державним бюджетом. Одночасно Бюджетний кодекс запроваджує прозору формульну систему дотацій вирівнювання, що надаються місцевим бюджетам.
Попри те, що політичне рішення про розподіл вже реалізоване у формі Бюджетного кодексу, і надалі доводиться чути критику такого розподілу податків і пропозиції повернутися до практики істотного застосування розщеплення основних загальнодержавних податків. Прихильники ідеї істотного розщеплення загальнодержавних податків вважають, що це дозволить збільшити фінансову базу місцевого самоврядування, а отже, зменшити залежність місцевих органів влади від центрального уряду. Зокрема, лунають пропозиції надати статус регулюючих податків ПДВ та податку на прибуток підприємств, які, починаючи відповідно з 1997 та з 2000 рр., були закріплені за державним бюджетом (за винятком бюджетів міст Києва та Севастополя, до яких застосовується окремий порядок). Проте, з погляду бюджетної та податкової політики, обґрунтованим видається висновок про те, що така критика і пропозиції не заслуговують на увагу.
