Однією з цілей бюджетної політики є досягнення фіскальної справедливості, тобто забезпечення того, щоб доступ до суспільних послуг і податкова вартість таких послуг не залежали від того, у якому регіоні мешкає той чи інший платник податків. Місцеві органи влади забезпечують надання багатьох суспільних послуг, як-от благоустрій. освіта тощо. Центральний уряд зазвичай надає послуги, які не можуть бути надані будь-яким іншим, крім центрального, рівня (йдеться, наприклад, про оборону).
Як правило, податкових ресурсів місцевих бюджетів недостатньо для фінансування всіх суспільних послуг, які надає місцеве самоврядування. Водночас, у розпорядженні центрального уряду у багатьох країнах перебуває більше податкових ресурсів, ніж він потребує для надання тих суспільних послуг, за надання яких він відповідає. Розширення практики розщеплення загальнодержавних податків, що його обстоюють критики розподілу податкових повноважень, передбаченого у Бюджетному кодексі, є одним із очевидних розв'язань проблеми вертикальних дисбалансів. Однак оскільки бази загальнодержавних податків розподілені по регіонах нерівномірно, таке розв'язання може призвести до серйозних горизонтальних фіскальних дисбалансів між регіонами. До тих пір, поки центральний уряд не вживає заходів, спрямованих на вирівнювання фіскальної ситуації по регіонах, доступ платників податків до суспільних послуг великою мірою залежить від того, у якому регіоні він мешкає.
Центральний уряд має у своєму розпорядженні два механізми фіскального вирівнювання в рамках системи розщеплення загальнодержавних податків. По-перше, в рамках системи розщеплення при єдиних ставках заможніші регіони мають передавати частину власних коштів центральному урядові для подальшого перерозподілу між біднішими регіонами. Однак ніхто не може гарантувати, що місцеві органи влади регіонів-донорів будуть скрупульозно робити такі трансферти. Справді-бо, регіони-донори робитимуть їх украй неохоче, тоді як центральному урядові бракуватиме ефективних механізмів для того, щоб змусити їх переказувати кошти. Тож коли пристати на аргумент адептів податкового розщеплення про те, що центральний уряд також не схильний скрупульозно дотримуватися трансфертних зобов'язань, то однаково очевидно, що система зустрічних трансфертів у поєднанні з податковим розщепленням є менш надійною, ніж система, запроваджувана Бюджетним кодексом. По-друге, можна встановити нормативи відрахувань, зворотно пропорційні відносній податкоспроможності того Чи іншого регіону, з тим, щоб бідніші регіони мали право на більшу частку надходжень від загальнодержавних податків Порівняно із заможнішими регіонами. Очевидно, що повернення до системи розщеплення загальнодержавних податків не розв'яже проблему збільшення власної фінансової бази місцевого самоврядування без шкоди для рівного забезпечення суспільними послугами населення, що мешкає в різних регіонах.
Прибічники системи податкового розщеплення твердить, що нормативи відрахувань повинні бути стабільними протягом певного терміну. Однак дуже малоймовірно, щоб вдалося підтримувати таку стабільність. Різні групи місцевих органів влади вважатимуть будь-який існуючий варіант податкового розщеплення несправедливим, а тому лобіюватимугь, добиваючись перегляду або нормативів відрахувань, або сум трансфертів. Такі заклики можуть призвести до частих коригувань, а це, в свою чергу, утруднюватиме виконаний місцевими органами влади завдання по складанню фіскальних планів, бо вони не знатимуть заздалегідь, яким буде обсяг ресурсів, що його вони матимуть у своєму розпорядженні наступного року. Більш того, лобіювання й наступне коригування перетворить центральний уряд на остаточного арбітра, котрий визначатиме рівень видатків місцевого самоврядування — у його владі стимулювати або урізати суму видатків місцевих бюджетів шляхом коригування нормативів відрахувань або субвенцій.
