Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сфера фінансів суб'єктів господарювання





Сфера фінансів суб'єктів господарювання (мікроекономіч-ний рівень) відображає рух грошових потоків окремих підпри­ємств. Загалом, фінанси суб'єктів господарювання (або ж фінанси підприємств) — це особливі економічні відносини, які виникають між державою і підприємствами, а також між підприємствами та працівниками у процесі утворення і використання доходів та на­громаджень шляхом утворення та використання децентралізова­них грошових фондів. Специфіка фінансів суб'єктів господарюван­ня виявляється в тому, що вони обслуговують процес первісного розподілу вартості ВВП. Фінанси на цьому рівні — це застосуван­ня різноманітних економічних прийомів для досягнення макси­мального достатку суб'єкта господарювання або загальної вар­тості капіталу, вкладеного у справу, тобто одержання максималь­них прибутків за мінімального ризику.

Оскільки підприємства мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не підлягає


поділу на окремі ланки. Існують деякі особливості, пов'язані з фор­мою власності та галузевою специфікою суб'єктів господарювання, однак вони є не настільки суттєвими, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки фінансової системи. Ці особливості впливають на ор­ганізацію фінансових відносин, але фактично не можуть змінити їх сутності. Отже, фінансів суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств і виступають базовою осно­вою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, що є об'єктом фінансових відносин. Сферу розподілу і обміну, яка характеризує фінанси суб'єктів господарювання, поділяють на внутрішні та зовнішні підприємницькі відносини. Так, за допомо­гою внутрішніх відносин можливо охарактеризувати грошові по­токи на підприємстві, а також детально відобразити процеси фор­мування, розподілу й перерозподілу доходів досліджуваного суб'єкта господарювання. Натомість виділені -зовнішні відносини характеризують зв'язки із іншими сферами та ланками фінансової системи і їх поділяють на вхідні та вихідні грошові потоки.

В цілому діяльність суб'єктів господарювання значною мірою залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, що, в свою чергу, визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. У даному ракурсі необхідно чітко розрізняти господарсь­ку та фінансову діяльності, метою кожної з яких, відповідно, є: 1) виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг та 2) отри­мання прибутку.

Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність суб'єктів господарювання необхідно вказати, що регулювання її здійсню­ється:

=> законодавчо в частині взаємовідносин з державою.

=> на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси конкретного підприємства,

=> статутними документами суб'єкта господарювання.

Повертаючись до внутрішніх фінансових відносин, зазначи­мо, що вони можуть носити фондовий або ж канальний характер. При цьому фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а пізніше здійснюється їх використання згідно з призначенням фон­ду. При цьому фондовиділення може мати частковий характер, ко­ли окремо ведеться облік усіх фондів, а також повний характер за умови концентрації їх (фондів) на окремих рахунках в банках.


Апри канальному характері фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з єдиного рахунку відповідно до потреб підприємства.

Загалом, основою фінансів підприємств (індивідуальних і партнерських підприємств, корпорацій) є їх баланс або бухгал­терський звіт (рахунок). Баланс корпорацій також складається із двох частин: дохідної і витратної.

У дохідній частині вказуються основні напрямки формування валових грошових доходів корпорацій. Це прибуток від реалізації продукції, грошові надходження від надання послуг, грошові над­ходження у формі амортизаційних відрахувань, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, інші грошові надходження.

У витратній частині балансу корпорацій вказуються основні напрямки використання грошових надходжень. Це, по-перше, фон­ди відновлення обігового капіталу, по-друге, амортизаційного фонду для відновлення основного капіталу, по-третє, фонд валово­го прибутку.

Використання чистого прибутку корпорацій здійснюється за такими основними напрямками: платежі в державний бюджет (по­даток із прибутку корпорацій), проценти за кредитами і погашен­ня кредиту банку й іншим установам банківської системи, дивіден­ди власникам акцій. Після здійснення вказаних вище платежів, послідовність яких визначається рішеннями уряду, Національного банку чи інших органів влади, формується так званий нерозподіле­ний прибуток корпорацій, який використовується для внутрішніх потреб корпорацій — формуються інвестиційні й інноваційні фон­ди, фонд соціального розвитку тощо.

В цілому фінанси підприємств мають ознаки, притаманні фінансам як таким, проте усе ж таки вони характеризуються спе­цифічними ознаками:

=> особливість розподільних відносин, об'єктом яких є вируч­ка від реалізації товарів і послуг, що підлягає розподілу, у резуль­таті чого формується фонд заміщення спожитих засобів вироб­ництва та валовий фонд підприємства;

^> об'єктом розподільних відносин також є прибуток, у ре­зультаті чого відбувається формування фонду оплати праці, амор­тизаційного фонду, матеріальних заощаджень тощо;

=> фінансові відносини на підприємстві є багатогранними, зо­крема, виникають відносини поміж цехами в процесі формування собівартості продукції;


=> фінанси підприємств засновані на принципі комерційного розрахунку, який відрізняється від господарського тим, що має на меті не виконання плану, а одержання прибутку. Комерційний роз­рахунок впливає на організацію фінансів підприємств і надає їм певної специфіки;

=> суб'єкти господарювання характеризуються певною фі­нансовою незалежністю, коли самостійно розподіляють виручку, розпоряджаються своїм прибутком тощо;

=> фінансові відносини на підприємстві є вільними від дріб'яз­кової опіки держави.

Підприємства, що функціонують на ринку, несуть повну фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед за­сновниками, споживачами, банками, державою.

Загалом, всі види суспільного виробництва, які застосову­ються суб'єктами господарювання, можливо поділити на дві сфери:

1) сфер.у матеріального виробництва, у якій власне і відбу­вається процес виробництва товарів. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансів підприємств:

2) сферу нематеріального виробництва, яка займається на­данням послуг (мова іде про організації, заклади та установи неви­робничої сфери).

Також розрізняють фінанси підприємств, які здійснюють ко­мерційну та некомерційну діяльність.

В цілому всі фінансові відносини, що виникають на тому чи іншому підприємстві (суб'єкті господарювання), пов'язані із форму­ванням, рухом та використанням фінансових ресурсів підприємств. У даному випадку мова іде про децентралізовані фінансові ресурси (грошові фонди цільового призначення, які утворюються і викори­стовуються задля виконання цілей конкретного підприємства).

Серед існуючих елементів фінансових ресурсів підприємств можна назвати статутний, резервний, амортизаційний, а також спеціальні фонди, нерозподілений прибуток, кредиторська забор­гованість, кредити банків, кошти на фінансування капітальних вкладень, кошти від продажу цінних паперів тощо.

Також на організацію фінансів підприємств впливають і фор­ми власності, і організаційно-правові форми господарювання. В хо­ді роздержавлення та приватизації створились приватні, коопера­тивні, орендні, акціонерні, спільні, а також інші види підприємств. Усі вони є рівні у здійсненні підприємницької діяльності та зобов'я­зані дотримуватись законодавства про підприємницьку діяльність.


Існують особливості у організації їх фінансів, зокрема в порядку та джерелах формування статутних фондів, також існують особли­вості процесу розподілу прибутку. Якщо це приватне підпри­ємство, то їх власник є єдиним господарем даного підприємства. І він один створює статутний капітал, бере На себе ризик і своїм май­ном, як правило, відповідає за зобов'язаннями підприємства. Найбільш поширеною організаційною формою приватних підпри­ємств є товариство, коли декілька юридичних осіб укладають до­говір про спільну господарську діяльність. Розрізняють повні това­риства, де податки знімаються не з отриманого прибутку, а з до­ходів кожного учасника цього товариства; змішані товариства, вкладники яких мають обмежену відповідальність в межах своїх вкладів. Вкладники не мають права голосу, а лише одержують про­центи від прибутку, натомість дійсні члени ділять залишки прибут­ку. Існують також товариства із обмеженою відповідальністю, створені у вигляді кооперативів, а також колективних та орендних підприємств. Орендні підприємства використовують взяте в оренду майно, укладають договір оренди з орендодавцем і сплачують за це орендну плату, яка включає амортизаційні відрахування, а також частину доходу від взятого в оренду майна. Акціонерне товарист­во утворюється добровільно юридичними та фізичними особами. Акціонери формують статутний фонд в різних формах — у гро­шовій та натуральній. Весь статутний капітал переводиться в акції, які є інструментом мобілізації фінансових ресурсів. Акціонерні то­вариства мають обмежену відповідальність за зобов'язаннями і не відповідають своїм майном по зобов'язаннях акціонерів, які в свою чергу несуть відповідальність по зобов'язаннях акціонерного това- ( риства в межах пакету акцій, яким акціонери володіють. На загаль­них зборах акціонерів визначають порядок розподілу прибутку і частку прибутку на виплату дивідендів.

Окрім, суб'єктів сфери матеріального виробництва, не­обхідно враховувати існування і відповідних суб'єктів нематеріаль­ного виробництва, які утримуються за рахунок видатків із бюдже­ту, коштів позабюджетних недержавних фондів, а також страхових фондів у частині виплат із них у формі страхових сум і страхового відшкодування. Існують деякі особливості у організації фінансових установ і організацій невиробничої сфери, які являють собою не-ринковий сектор економіки. Це різного роду управлінські та обо­ронні заклади. До останнього часу вони знаходилися на бюджетно­му фінансуванні, але були переведені на нові умови господарювання,


почали надавати платні послуги і тому розширився склад їх фінансових ресурсів. Є установи державного управління, які нада­ють послуги суспільству в цілому, тому вони мають єдине джерело фінансування — бюджетні кошти. Також існують установи соціально-культурної сфери, що мають різні джерела фінансуван­ня, основним з яких є бюджетні кошти, які виділяються вищезазна­ченим установам епізодично у вигляді цільових дотацій. Іншими джерелами фінансування є кошти, одержані в ході їх діяльності, ви­ручка від здачі в оренду приміщень, різні добровільні внески тощо. Всі ці грошові кошти становлять фонд фінансових ресурсів устано­ви і використовуються на виплату заробітної плати, заміщення ма­теріальних і прирівняних до них затрат на розрахунки, навіть на створення фондів економічного стимулювання. Залишки не вико­ристаних за рік поступлень до бюджету не вилучаються, а залиша­ються в розпорядженні установ. Всі ці установи мають право кори­стуватися банківським кредитом. Потім він погашається за раху­нок коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб'єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягає у наступному:

1) різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а дохо­ди держави — за рахунок податків);

2) різні напрямки здійснення видатків або ж використання доходів: корпоративні доходи використовуються переважно на за­купки товарів і послуг, а державні — ще й для цілей здійснення так званих трансфертних платежів (виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг і т. ін.);

3) доходи і видатки корпорацій формуються на добровільній основі, а держави — в примусовому порядку на обов'язковій чи за­конодавчій основі;

4) різний характер руху доходів і видатків (рух доходів і ви­датків у державному секторі фінансової системи здійснюється на субсидійній основі, а в корпоративному секторі — на еквівалентній основі).







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 657. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.021 сек.) русская версия | украинская версия