Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сфера державних фінансів




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Інша сфера фінансової системи — сфера державних фінансів (макроекономічний рівень) — характеризує фінансову діяльність держави та поділяється на декілька ланок: державний бюджет, фонди цільового використання, фінанси державного сектора еко­номіки тощо.

Також державні фінанси складаються із:

=> власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм);

=> регіональних (обласних) фінансів;

=> місцевих (муніципальних) фінансів.

Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які явля­ють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.


Іщедержавні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, при чому фінансові відносини у сфері централізо­ваних фінансів держави мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізацію та виділення коштів державою. Не­обхідно також зазначити, що мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, зборів, платежів, відрахувань, внесків тощо, які надходять у бюджет держави та фонди її цільового використан­ня. Натомість виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів, кошторисного фінансуван­ня, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат тощо. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового використання регулюються на законодавчих підставах.

У цілому державні фінанси характеризують державну цент­ралізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність дер­жави. Оскільки вони по-суті являють собою основну сферу пере­розподілу ВВП,а всі суб'єкти розподільчих відносин є зацікавле­ними у оптимальності даного перерозподілу, то вони тим самим (свідомо чи не цілком свідомо) сприяють ефективності функціону­вання державних фінансів. Саме поняття оптимальності перероз­поділу означає, що рівень централізації, з однієї сторони, має за­безпечувати державу достатніми коштами й не підривати фінан­сову базу суб'єктів господарювання, а з іншої сторони, схиляє нас до того, що ступінь перерозподілу повинен достатньою мірою впливати на пропорції соціально-економічного розвитку й водно­час не позбавляти юридичних і фізичних осіб стимулів до нарощу­вання існуючих капіталів. Таким чином, сфера державних фінансів є надзвичайно тонкою і важливою, підлягає значному впливу сторонніх факторів, а отже і спрогнозувати майбутні тен­денції їх розвитку є надзвичайно важким завданням для на-уковців-економістів.

Повернімося до ланок такої сфери фінансової системи як дер­жані фінанси. Отже, одна із таких ланок — бюджет держаки — яв­ляє собою план утворення фінансових ресурсів держави та її скла­дових територіальних одиниць, який забезпечує можливість вико­нання відповідними органами державної влади і місцевого само­врядування покладених на них функцій: управління суспільством, економічної та соціальної оборони країни тощо.

Поряд із цим бюджет розглядається і як правовий акт, згідно з яким органи державної влади і місцевого самоврядування мобілізують фінансові, ресурси.


Щодо доходів зведеного бюджету, то вони складаються з до­ходів державного та місцевих бюджетів у вигляді прямих та непря­мих податків і платежів суб'єктів господарювання.

Позабюджетні державні фонди— це фонди фінансових ре­сурсів, що утворюються на державному і місцевому рівнях за раху­нок обов'язкових платежів підприємств та організацій незалежно від форм їх власності та господарювання, обсяги яких в основному відносяться на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці платежі носять характер відрахувань, тобто передбачається цільове використання коштів цих фондів. Перелік державних позабюджетних фондів поряд із джерелами їх форму­вання, визначаються на законодавчій основі і підлягають включен­ню (з метою їх державного обліку) до відповідних рівнів бюджетів із збереженням відповідного цільового призначення. При ство­ренні конкретного позабюджетного фонду намагаються одразу ж класифікувати його як галузевий чи міжгалузевий, територіальний чи міжтериторіальний.-

Натомість позабюджетні недержавні фонди відрізняються від відповідних державних фондів завдяки наступним чинникам:

=> формуванню вищезазначених фондів з дотриманням прин­ципу добровільності внесків юридичних та фізичних осіб незалеж­но від форм власності і господарювання, а також незважаючи нате, резидентами якої країни вони є;

=> кошти даних фондів не враховуються у жодній із існуючих ланок бюджетної системи країни;

=> усі внески у подібні фонди сплачуються за рахунок доходів платників.

Отже, враховуючи особливості формування, притаманні позабюджетним недержавним фондам, їх слід вважати благодій­ними.

Додатково потребує уваги завершальний етап процесу роз­поділу вартості ВВП, або ж адресне спрямування (використання) фінансових ресурсів, до складу якого, зокрема, входять фінансові взаємовідносини м^іж суб'єктами господарювання незалежно від їх форм власності та видів господарської діяльності, з одного боку, та бюджетом і позабюджетними фондами, які визначаються чинним законодавством і переслідують мету реалізації державою впливу її політики на структурну перебудову економіки країни та подальшу підтримки її на встановленому рівні, — з іншого, а саме: за рахунок коштів видаткової частини бюджету та позабюджетних державних


фондів, а також частки страхових фондів (щодо страхових внесків юридичних осіб).

Адресним спрямуванням державою частини її фінансових ре­сурсів є також погашення державного боргу як загальної суми за­боргованості держави за непогашеними кредитами та несплачени-ми за ними процентами, який поділяється наг внутрішній та зовнішній борги.

Джерелами покриття державного боргу повинні бути тільки кошти бюджету, а не емісійні джерела його покриття з боку НБУ.

Повертаючись до власне державного бюджету, слід наголо­сити, що фактично через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує розвиток суспільства у зада­ному напрямі.

Щодо наступної ланки державних фінансів — фондів цільово­го призначення, — то вони характеризують централізацію фінансо­вих ресурсів для вирішення конкретних завдань та проблем, і їх ха­рактерною ознакою є чітко визначені джерела формування і на­прямки використання. Передумовою створення таких фондів є ви­никнення конкретних проблем, і саме через це їх склад є доволі різноманітним у різних країнах і в різний час. В цілому серед подібних фондів виділяють такі, що носять стабільний характер, зокрема, пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що харак­теризують відносно тимчасові потреби, як, наприклад, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціального захисту населення (у даному випадку мова іде про Україну).

Нарешті, фінанси державного сектора економіки включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

Основними джерелами формування грошових доходів дер­жави (державного сектора національної фінансової системи) є: по­датки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не-рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різно­манітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані непо­даткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів віл лотереї і доходів від державної підприєм­ницької діяльності тощо).


Вадміністративно-економічних системах, а також значною мірою у перехідній економічній системі України неабияку питому ва­гу в дохідній частині державних фінансів мають доходи відтак званої підприємницької державної діяльності (від власне державного секто­ра економіки не в його розумінні суспільного чи квазісуспільного сек­торів, у яких виготовляються суспільні й квазісуспільні блага і послу­ги, а в його розумінні несуспільного, але державного сектора, в яко­му виготовляються і реалізуються несуспільні блага і послуги, які нічим принципово від традиційних благ і послуг не відрізняються). У сучасних розвинутих економічних системах країн Заходу доходи від підприємницької діяльності держави незначні, зате значну питому вагу мають доходи від податків і різного роду зборів (а також позич­ки за рахунок випуску і реалізації облігацій або субсидії).

Основні напрямки використання доходів державного бюдже­ту такі: по-перше, державні закупівлі товарів і послуг; по-друге, не-соціальні трансфертні платежі (на науку, освіту, охорону здоров'я тощо); по-третє, соціальні трансфертні платежі (виплати при без­робітті, стипендії, пільги і т. ін.); по-четверте, кредити і субсидії (державний бюджет може використовуватись як джерело кредиту­вання або субсидіювання).

У розвинутих західних економічних системах найбільшу пи­тому вагу мають державні закупівлі товарів та послуг і трансфертні платежі. У США, наприклад, державні закупівлі товарів і послуг становлять приблизно 20% ВНП (валового національного продук­ту), а трансфертні платежі — 10-12%. В інших західних національ­них економічних системах їх сукупна питома вага перевищує 50% (у США — 30-33%).

Досить значну питому вагу названі статті мають і в перехід­ній економічній системі України. Крім того, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, значну питому вагу мають витрати на утримання власне державного сектора економіки і фінансування так званої державної підприємницької діяльності, тобто на утри­мання державних виробничих і комерційних підприємств. У біль­шості західних розвинутих економічних систем ця стаття видатків державного бюджету досить незначна через низьку питому вагу державної підприємницької діяльності.

Регіональні й місцеві державні фінанси, як і власне державні фінанси, формуються здебільшого за рахунок тих же джерел, тобто податків, грошових зборів, кредитів і субсидій. Основна відмін­ність їх від власне державних фінансів полягає в тому, що під час


формування дохідної частини їхніх бюджетів (регіональних і місце­вих) значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету.

Загалом, державний кредит — це сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником, а суб'єкти господарювання чи фізичні особи — кредиторами держави внаслідок-купівлі її цінних паперів.

Позики уряду надаються НБУ з метою поточного покриття дефіциту державного бюджету, тобто збільшують його дохідну ча­стину і тому належать до групи зосереджених фондів коштів.

До останніх належить також дохід від емісії цінних паперів держави. Вона використовується для покриття бюджетного дефіциту та рефінансування внутрішнього боргу держави.

У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широ­ко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів дуже рідко буває негативним. Негативним, як пра­вило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується пере­важно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населен­ня або інших іноземних держав.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 502. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия








Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7