Сфера державних фінансів
Інша сфера фінансової системи — сфера державних фінансів (макроекономічний рівень) — характеризує фінансову діяльність держави та поділяється на декілька ланок: державний бюджет, фонди цільового використання, фінанси державного сектора економіки тощо. Також державні фінанси складаються із: => власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм); => регіональних (обласних) фінансів; => місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами. Іщедержавні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, при чому фінансові відносини у сфері централізованих фінансів держави мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізацію та виділення коштів державою. Необхідно також зазначити, що мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, зборів, платежів, відрахувань, внесків тощо, які надходять у бюджет держави та фонди її цільового використання. Натомість виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат тощо. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового використання регулюються на законодавчих підставах. У цілому державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Оскільки вони по-суті являють собою основну сферу перерозподілу ВВП,а всі суб'єкти розподільчих відносин є зацікавленими у оптимальності даного перерозподілу, то вони тим самим (свідомо чи не цілком свідомо) сприяють ефективності функціонування державних фінансів. Саме поняття оптимальності перерозподілу означає, що рівень централізації, з однієї сторони, має забезпечувати державу достатніми коштами й не підривати фінансову базу суб'єктів господарювання, а з іншої сторони, схиляє нас до того, що ступінь перерозподілу повинен достатньою мірою впливати на пропорції соціально-економічного розвитку й водночас не позбавляти юридичних і фізичних осіб стимулів до нарощування існуючих капіталів. Таким чином, сфера державних фінансів є надзвичайно тонкою і важливою, підлягає значному впливу сторонніх факторів, а отже і спрогнозувати майбутні тенденції їх розвитку є надзвичайно важким завданням для на-уковців-економістів. Повернімося до ланок такої сфери фінансової системи як держані фінанси. Отже, одна із таких ланок — бюджет держаки — являє собою план утворення фінансових ресурсів держави та її складових територіальних одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій: управління суспільством, економічної та соціальної оборони країни тощо. Поряд із цим бюджет розглядається і як правовий акт, згідно з яким органи державної влади і місцевого самоврядування мобілізують фінансові, ресурси. Щодо доходів зведеного бюджету, то вони складаються з доходів державного та місцевих бюджетів у вигляді прямих та непрямих податків і платежів суб'єктів господарювання. Позабюджетні державні фонди — це фонди фінансових ресурсів, що утворюються на державному і місцевому рівнях за рахунок обов'язкових платежів підприємств та організацій незалежно від форм їх власності та господарювання, обсяги яких в основному відносяться на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці платежі носять характер відрахувань, тобто передбачається цільове використання коштів цих фондів. Перелік державних позабюджетних фондів поряд із джерелами їх формування, визначаються на законодавчій основі і підлягають включенню (з метою їх державного обліку) до відповідних рівнів бюджетів із збереженням відповідного цільового призначення. При створенні конкретного позабюджетного фонду намагаються одразу ж класифікувати його як галузевий чи міжгалузевий, територіальний чи міжтериторіальний.- Натомість позабюджетні недержавні фонди відрізняються від відповідних державних фондів завдяки наступним чинникам: => формуванню вищезазначених фондів з дотриманням принципу добровільності внесків юридичних та фізичних осіб незалежно від форм власності і господарювання, а також незважаючи нате, резидентами якої країни вони є; => кошти даних фондів не враховуються у жодній із існуючих ланок бюджетної системи країни; => усі внески у подібні фонди сплачуються за рахунок доходів платників. Отже, враховуючи особливості формування, притаманні позабюджетним недержавним фондам, їх слід вважати благодійними. Додатково потребує уваги завершальний етап процесу розподілу вартості ВВП, або ж адресне спрямування (використання) фінансових ресурсів, до складу якого, зокрема, входять фінансові взаємовідносини м^іж суб'єктами господарювання незалежно від їх форм власності та видів господарської діяльності, з одного боку, та бюджетом і позабюджетними фондами, які визначаються чинним законодавством і переслідують мету реалізації державою впливу її політики на структурну перебудову економіки країни та подальшу підтримки її на встановленому рівні, — з іншого, а саме: за рахунок коштів видаткової частини бюджету та позабюджетних державних фондів, а також частки страхових фондів (щодо страхових внесків юридичних осіб). Адресним спрямуванням державою частини її фінансових ресурсів є також погашення державного боргу як загальної суми заборгованості держави за непогашеними кредитами та несплачени-ми за ними процентами, який поділяється наг внутрішній та зовнішній борги. Джерелами покриття державного боргу повинні бути тільки кошти бюджету, а не емісійні джерела його покриття з боку НБУ. Повертаючись до власне державного бюджету, слід наголосити, що фактично через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує розвиток суспільства у заданому напрямі. Щодо наступної ланки державних фінансів — фондів цільового призначення, — то вони характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань та проблем, і їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрямки використання. Передумовою створення таких фондів є виникнення конкретних проблем, і саме через це їх склад є доволі різноманітним у різних країнах і в різний час. В цілому серед подібних фондів виділяють такі, що носять стабільний характер, зокрема, пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що характеризують відносно тимчасові потреби, як, наприклад, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (у даному випадку мова іде про Україну). Нарешті, фінанси державного сектора економіки включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на підставі законів, так і у формі державного управління. Основними джерелами формування грошових доходів держави (державного сектора національної фінансової системи) є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не-рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів віл лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо). Вадміністративно-економічних системах, а також значною мірою у перехідній економічній системі України неабияку питому вагу в дохідній частині державних фінансів мають доходи відтак званої підприємницької державної діяльності (від власне державного сектора економіки не в його розумінні суспільного чи квазісуспільного секторів, у яких виготовляються суспільні й квазісуспільні блага і послуги, а в його розумінні несуспільного, але державного сектора, в якому виготовляються і реалізуються несуспільні блага і послуги, які нічим принципово від традиційних благ і послуг не відрізняються). У сучасних розвинутих економічних системах країн Заходу доходи від підприємницької діяльності держави незначні, зате значну питому вагу мають доходи від податків і різного роду зборів (а також позички за рахунок випуску і реалізації облігацій або субсидії). Основні напрямки використання доходів державного бюджету такі: по-перше, державні закупівлі товарів і послуг; по-друге, не-соціальні трансфертні платежі (на науку, освіту, охорону здоров'я тощо); по-третє, соціальні трансфертні платежі (виплати при безробітті, стипендії, пільги і т. ін.); по-четверте, кредити і субсидії (державний бюджет може використовуватись як джерело кредитування або субсидіювання). У розвинутих західних економічних системах найбільшу питому вагу мають державні закупівлі товарів та послуг і трансфертні платежі. У США, наприклад, державні закупівлі товарів і послуг становлять приблизно 20% ВНП (валового національного продукту), а трансфертні платежі — 10-12%. В інших західних національних економічних системах їх сукупна питома вага перевищує 50% (у США — 30-33%). Досить значну питому вагу названі статті мають і в перехідній економічній системі України. Крім того, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, значну питому вагу мають витрати на утримання власне державного сектора економіки і фінансування так званої державної підприємницької діяльності, тобто на утримання державних виробничих і комерційних підприємств. У більшості західних розвинутих економічних систем ця стаття видатків державного бюджету досить незначна через низьку питому вагу державної підприємницької діяльності. Регіональні й місцеві державні фінанси, як і власне державні фінанси, формуються здебільшого за рахунок тих же джерел, тобто податків, грошових зборів, кредитів і субсидій. Основна відмінність їх від власне державних фінансів полягає в тому, що під час формування дохідної частини їхніх бюджетів (регіональних і місцевих) значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету. Загалом, державний кредит — це сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником, а суб'єкти господарювання чи фізичні особи — кредиторами держави внаслідок-купівлі її цінних паперів. Позики уряду надаються НБУ з метою поточного покриття дефіциту державного бюджету, тобто збільшують його дохідну частину і тому належать до групи зосереджених фондів коштів. До останніх належить також дохід від емісії цінних паперів держави. Вона використовується для покриття бюджетного дефіциту та рефінансування внутрішнього боргу держави. У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів дуже рідко буває негативним. Негативним, як правило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується переважно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населення або інших іноземних держав.
|