Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Розрахунки є системою організації та регулювання пла­тежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздріб­ного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же ак­тивно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки грив­нями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредит­них та дебетних карток.

Кредитна картка (англ. card of credit) - платіжно-розра­хунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Кредитні картки активно вико­ристовуються у США та країнах Західної Європи. Це пластико-ва картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Сучасні кре­дитні картки випускаються із запресованим мікропроцесором і мають велику місткість пам'яті (понад 8000 знаків), тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й опе­ративно вносять зміни у стан його рахунку в банку, містять відо­мості про стан здоров'я і т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред'являє її комп'ютеру, мага­зину чи банку, даючи команду про термінову оплату.

Кредитно-карточна технологія обслуговування інозем­ців - власників кредитних карток була розроблена Держкомту-ристом СРСР у 60-ті роки.' У теперішній час використовуються кредитні картки іноземних фірм: "American Express"; "Diners Club international"; "Visa international"; "Eurocard-Macter-Card inter­national"; "Airplus"; "JCB international". Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей кредитних карток:

картки тільки для банкоматів; картки, розраховані на різні соціальні групи населення; картки для оплати певних видів по-

Ходаківська В. Беляєв В.В

слуг (наприклад, на автозаправочних станціях).

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи "Visa international". На думку спеціалістів, динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування. Об'єм платежів за пластиковими карт­ками в Україні зростає щомісяця на 20 40 відсотків, що дозво­ляє розглядати програми банків з розвитку карткового бізнесу як один із самих прибуткових та перспективних, незважаючи на до­роге технічне забезпечення.

За об'ємом емісії платіжних карт в Україні, без сумніву, лідирує система "Visa international". На сьогодні українськими банками випущено біля 22 тис. карток цієї системи. Порівнювати успіхи кожного банку на цьому полі діяльності складно. Дійсни­ми членами "Visa international" на сьогодні є 8 банків: "Вабанк", Перший Український міжнародний банк, КБ "Приватбанк", АКБ "Аваль", Промінвестбанк, банк "Україна", Укрексімбанк, Ощадбанк.

На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не було конкуренції, а пропонований про­дукт виявився настільки популярним, що банки могли собі доз­волить орієнтуватися на найбільш платоспроможних клієнтів та на прикладі Росії встановлювати високі тарифи з обслуговуван­ня. Із розширенням клієнтури та загостренням конкуренції тари­фи почали плавно знижуватися.

Але незважаючи на успіхи українських банків у цьому бізнесі, існує безліч проблем, які заважають повноцінному роз­витку даного виду діяльності комерційних банків.

Дебетна картка - це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, по­слуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. На відміну від кредитних карток, дебетні картки мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку платника гро­шей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки. Дебетні картки видаються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у банку. Дебетні картки можна використовувати як спосіб доступу до рахунків вкладників.

Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку. Однак більш дійовий фактор - стиму­лювання депозитних операцій через виплату банками процентів за вкладами. Ще одна форма прояву органічної о зв'язку безготівково­го і готівкового обороту - можливість використання розрахункових документів (зокрема перевідних векселів) як для перерахування коштів за рахунками, так і для безпосереднього здійснення платежу.

Існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків. Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу.

Набір видів і форм безготівкових розрахунків у різних країнах визначається як рівнем господарського розвитку, так і традиціями, платіжними звичаями, які історично склалися, та стереотипами. Так у США та Канаді серед методів безготівкових розрахунків переважає чековий обіг: на нього припадає більш ніж 90 відсотків усіх господарських угод. Висока частка цієї фор­ми розрахунків у Великобританії, Італії, Франції. У той же час у ряді країн Європи, Скандинавії та Японії чекова форма недостат­ньо розвинена, і домінують розрахунки за допомогою дебетових та кредитових доручень (авізо).

Оскільки гроші платника знаходяться в банку, він особи­сто не може здійснити платіж; перерахування (передачу) грошей за його дорученням здійснює банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових розрахунків як форми ор­ганізації руху грошей за рахунками у банку. Вона базується на за­гальних принципах організації банківської діяльності, яка перед­бачає відповідальність банку за збереження грошей на рахунках клієнта та обов'язкове виконання його розпоряджень щодо вико­ристання цих грошей.

Для забезпечення використання грошей при відкритті ра­хунку клієнт здає в банк картки зі зразками підписів осіб, упов­новажених розпоряджатися грішми, й відбитку печатки. Банк списує гроші з рахунку на підставі документів, оформлених са­мим клієнтом-платником, - чеків, платіжних доручень, простих векселів або акцептованих ним документів, виставлених одержу­вачем коштів - платіжних вимог, тратт (перевідних векселів).

Відповідно до характеру діяльності клієнтів банки відкри­вають їм різні види рахунків. Юридичним особам, які мають са­мостійний баланс і діють на основі комерційного розрахунку,

Ходаківська В-П., Беляєв В. В

відкриваються розрахункові рахунки бюджетним, громадським та іншим організаціям і установам - погашення грошей та здій­снення платежів у межах залишку грошей на момент платежу.

Організаціям, які фінансуються з державного бюджету, можуть відкриватися бюджетні рахунки, платежі з яких здійсню­ються не в сумі наявних залишків грошей, які на рахунок не над­ходять, а в межах гак званих бюджетних кредитів, розмір яких визначається при формуванні бюджету. Це було зумовлено по­рядком виконання державного бюджету, який базується на аван­суванні бюджетних витрат за рахунок кредиту Національного банку України та мобілізації доходів бюджету на окремих рахун­ках. Дохідні та видаткові бюджетні рахунки закриваються в кінці періоду виконання бюджету.

Для обліку виданих клієнтам кредитів банки відкривають їм позичкові рахунки. Найбільш надійним (кредитоспроможним) клієнтам відкриваються єдині (контокорентні) рахунки для збе­рігання грошей клієнта та обліку виданих йому позик. Крім то­го, банки відкривають рахунки для цільового витрачання кош­тів - акредитиви, особливі рахунки, рахунки фінансування капітальних вкладень тощо.

Перерахування грошей за рахунками базується на двох ос­новних принципах:

1) платежі здійснюються лише за згодою платника, про що він надсилає у банк оформлені або акцептовані ним розрахун­кові документи; відхід від цього правила допускається у випад­ках стягнення коштів за рішенням суду чи арбітражу;

2) платежі здійснюються в календарній послідовності над­ходження розрахункових документів та настання строку платежу.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.

Міждержавні розрахунки. Як окрема організаційна форма вони існують в умовах грошової системи закритого типу. З ме­тою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з інозем­ними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони мо­жуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти (у цьому випадку організація міждержавних розрахунків зводиться до регулювання порядку одержання вказаної валюти юридичними і фізичними особами) або проведення заліку взаєм­них вимог та зобов'язань - клірингу. У грошовій системі відкри-

ринок фінансових послуг: теорія і практика

того типу організація міждержавних розрахунків збігається з державним регулюванням валютних відносин.

Міжбанкіеські розрахунки. В умовах однорівневої банків­ської системи колишнього СРСР вони здійснювались у формі міжфіліальних оборотів (МФО) - перерахування між банками проводилися без жодних обмежень, суми перерахованих коштів фіксувалися на окремих рахунках у кожній із філій Держбанку, які в кінці року закривалися - "сквитовувалися". Власне, така ор­ганізація розрахунків виконує лише контрольну функцію - завдя­ки подвійному обліку перерахованих коштів у банках платника та одержувача суми на початкових та завершуючих рахунках МФО повинні бути рівними. Але система МФО не відповідає умовам дворівневої банківської системи, оскільки дає мож­ливість автоматично і анонімно (в розрізі кредиторів) залучати кредитні ресурси кожним з комерційних банків.

Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згідно зі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.

Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю во­ни поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних ви­мог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки. Заліки взаємних вимог практикуються банками для погашення взаємних неоплачених зобов'язань клієнтів, а також використовуються у сферах, де постійно виникають зустрічні платіжні вимоги сторін.

За характером об 'єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Вимоги до їх організації неоднакові. Якщо при нетоварних операціях голов­ним є забезпечення своєчасності та повноти платежу, то ор­ганізація розрахунків за товарними операціями включає також підтвердження факту відвантаження та виконання зобов'язань, які передбачені договором сторін.

За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:

• оплата за фактичним відвантаженням здійснюється з ініці­ативи постачальника чи платника одразу ж після відван­таження товарів і надання послуг;

Ходаківська В. 11., Бслясв В. В

• попередня оплата проводиться (згідно з угодою) до відвантаження, як правило, за ініціативою платника;

• планові платежі здійснюються, виходячи з передбаченого

уг одою плану регулярних поставок.

Конкретний спосіб платежу визначається угодою сторін.

Залежно від кіл кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних розрахунках, крім відвантажувача та одер­жувача товару, бере участь посередник постачальник. Його участь у розрахунках ускладнює загальну схему проведення розрахунків.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків Ук­раїни використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком докумептообороту:

1) розрахунки платіжними вимогами;

2) розрахунки платіжними дорученнями;

3) розрахунки чеками;

4) акредитивна форма розрахунків;

5) розрахунки вимогами - дорученнями.

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснен­ня платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункової о документа, оформленого постачальником. Вони базуються на операції "інкасо" - дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника пере­силає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закін­чення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негатив­ний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитив­ний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протя­гом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за плат­ником залишається право протягом трьох робочих днів відмови­тися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.

Платіжні вимоги - найпоширеніша форма розрахунків за фактичною поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але не гарантує своєчасності платежу і приз­водить до значного розриву акту відвантаження товару і зараху-

Рпнок ф і пан со них послуг: теорія і іірнктнки

вання коштів на рахунок постачальника.

При розрахунках платіжними дорученнями платіж прово­диться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформ­лення ним розрахункових документів

Платіжне доручення є дорученням гоосподарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свої о рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути тер­мінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до відван­таження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.

Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого плат­ником доручення і перераховує їх у банк постачальника для зара­хування на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення ви­користовуються в нетоварних операціях, де оплата здійснює і ься з ініціативи платника, а також у місцевих розрахунках за товарни­ми операціями. Дана форма розрахунків практично забезпечує акцепт товару, а не розрахункового документа, однак не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура "акцептування" платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена лише на оплату акцептованого доручення.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкри­вається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на су­му, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми розра­хунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одер­жувача коштів на основі розрахункового документа, оформлено­го платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек пере­дається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує плат­ника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з ра­хунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

Чеки одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки вони забезпечують одержання виручки не-

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

гайно після відвантаження товарів. Однак чеки вимагають попе­реднього вилучення коштів платників. Цей недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.

Така ж пільга надається банком платоспроможному клієнту при розрахунках акредитивами. Дана форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разо- • вих товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформле­них ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому рахунку, про що повідомляються банк постачальни­ка та сам постачальник. Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк "реєстр рахунків", оформлений на блан­ку платіжної вимоги. Банк зараховує відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк платника, який списує су­му платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна форма і гаран­тує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника, вона викликає затримку відвантаження товарів постачальником.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися платіжні вимоги-доручення - форма розра­хунків, аналогічна перевідним векселям.

Платіжні вимоги-доручення - розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направле­ними йому (поза банком) розрахунковими документами та доку­ментами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Платіжна вимога до­ручення є вимогою продавця до покупця і дорученням покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та від-вантажувальних документів доставленої продукції.

Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і разом з відповідними документами на­правляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розра­хунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповнова­жених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печат­ки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у по­рядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розра­хунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов'язань.

ринок фінцнсоїтх послуг: теорія і практика 5.3. Операції з інструментами грошового ринку

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати - будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у гос­подарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в ос­новному, боргові документи.

Казначейські зобов 'язання - боргові цінні папери, що емі­туються державою в особі уповноважених органів, розміщують­ся виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридич­них осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначей­ство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Депозитні сертифікати - видані банками та іншими депо­зитними інститутами цінні папери.

Євродолари - доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим вику­пом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

Комерційні папери - короткостроковий простий вексель, виданий суб'єктом господарювання.

Банківський акцепт - форма короткострокового банківсь­кого фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей - це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на ос­нові ставки дисконтування.

Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу має ба­гатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються серед-ньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився

І 77

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

перевідний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відно­син вексель як засіб переказу грошей поступово втратив свос зна­чення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним за­собом, абстрактним цінним папером. Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту, тому що з його допомогою мож­на оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений то­вар, поверну ти отриману позику тощо);

- служить інструментом грошових розрахунків, будучи різ­новидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників век­сельного обороту регулюються особливими нормами вексельно­го права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексель­ний обіг у різних країнах, суттєво відрізнялись між собою. У ре­зультаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Же­невській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.

Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єди­ного вексельного закону. На відміну від російського законодавст­ва, українське не передбачає випуск векселів в елекгронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.

Вексель, відповідно до Закону "Про цінні папери і фондо­ву біржу", - це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумов­не право вимагати при настанні терміну платежу від векселедав­ця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов'язання, в основі якого лежать ли­ше гроші. Предметом векселя не можуть бути інші зобов'язання, скажімо, розрахунок електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші). Розрахунок яким-небудь майном з век­селетримачем може бути здійснено, але це виходить за рамки век­сельного права і обумовлюється в окремому порядку господарсь­кими угодами.

J

⁽ Ринок фінансових послуг: теорія і практик»

і Приклад реалізації механізму вексельного обігу зображе-^; но на схемі 5.1. із відповідним поясненням нижче. | Пояснення до схеми 5.1: Унаслідок фінансової кризи "Запоріж-

сніаль". не маючи можливості розрахуватись живими грошима за поставлену руду, виписує вексель гірничо-збагачувальному комбінату. Останній, знаючи, що у "Запорілссталі" гроші навряд чи з'являться. реалізує з дисконтом ці векселі через торговельну площадку підприємцям-споживачам металу. Цей покупець, у свою чергу. пред'являє вексель до оплати "Запорілссталі", яка. в силу відсут­ності коштів, розраховується продукцією. У підсумку споживачу ме­тал дістається дешевше, тому що вексель було придбано зі скидкою.