Схема 5.1. Взаємозв'язок суб'єктів вексельного обороту

Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У переказнаму векселедавець призначає платника за векселем і про-понує йому заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він виписав вексель. У простому векселі векселедавець призначає платником самого себе і не пропонує, а зобов'язується заплатити.

Відмінною особливістю векселя є "вексельна мітка" слово "вексель", - яка в сукупності з іншими реквізитами характеризує за­стосування цього боргового інструмента саме з характерними для векселя властивостями. Слово "вексель", як правило, пишеться два рази: перший - у назві документа, другий - у тексті векселя.

Пропозиція, або зобов'язання заплатити вказану у векселі суму грошей повинна бути простою і нічим не обумовленою. Вне­сення в текст векселя угоди про те, що платіж (термін платежу) за­лежить від деякої події, яка може настати або ні, є порушенням ви­мог до форми векселя і призводить до його недійсності.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін "індосамент" походить від лат. in dosso (на спині), так як

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індо­самент виконується на звороті векселя або на додатковому листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бу­ти приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для век­селів правила: чого нема у векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису пере­дається право за векселем, що передує цьому підпису. Для пере­дачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпи­су індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право ви­моги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Передача векселя за індосаментом веде за собою два юри­дичних наслідки: права для індосата і відповідальність для індо­санта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть як­що останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов'язаний з першим, полягає в тому, що індосант, пе­редаючи вексель, бере на себе зобов'язання перед новим векселе­тримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано.

Банки виконують з векселями наступні операції:

видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, за­безпеченим векселями;

інкасування векселів;

доміляція векселя:

ввалювання векселів;

акцепт векселів;

облік векселів;

форфетування.

Спеціальний позиковий рахунок - це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент ви­магати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний

Ртюк фінансових послуг: теорія і практика

характер. Погашення його може здійснюватись як самим пози­чальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із за­безпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту на­правляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком - це виконання банком дору­чення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем - це інкасація векселя. Банківська черговість, яка по­лягає в отриманні банком грошей за різними документами (век­селями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, нази­вається інкасо.

Доміціляція (від лат. domicilium - місцеперебування) вексе­ля - це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований векселі, підлягає оп­латі третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платни­ка або іншому місці." Як правило, платником за векселем при­значається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасу­ванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тоб­то він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оп­лачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

Аваль (фр. aval) векселя - це вексельне доручення, що забез­печує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалісталш, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вва­жається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі "Вважати за аваль" і підпис у аваліста. За видачу ава-ля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент на­зивається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Акцепт (лат. acceptus - прийнятий) векселя - це підтверд­ження платником згоди на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється словами: "Акцептовано", "Прийня­ло", "Заплачу", що зроблені на лицьовій стороні векселя. Вексе-

Доміціль - поняття податкового права деяких країн, що означає- ос­новне місце проживання 4іинчної особи.

Ходаківська В. 11., Веляєв В. В

ля, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко за­стосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт бан­ком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це ак­цептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

«

5.4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: 1-й рівень -Центральний банк; 2-й рівень - комерційні банки. Центральний банк - емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюд­жету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності

національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як

гроші. Цей товар має свою вартість - це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визна­чається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення має облікова ставка НБУ і дії Цен­трального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу

Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних оз­нак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і

монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, переве­зення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та ор­ганізацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану та ор­ганізації охорони приміщень банківських установ.

Здійснюючи емісію грошей, Центральний банк виконує корисну і необхідну для розвитку країни роль. Грошові інстру-

Ринок фінансових послу і: гтрія і практики

менти обслуговують економічний оборот, і їх можна порівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставля і й товари, продукцію промисловості та сільської о господарства до місця їх переробки і споживання; аналогічно грошові інструмен­ти забезпечують обіг різних товарів, їх перехід від одного власни­ка до іншого, полегшуючи їх переробку і споживання. Однак надмірна і безконтрольна емісія грошей може призвести до не­безпечних і навіть руйнуючих наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує певний ліміт, вони вже не стимулюють вироб­ництво, а породжують збиткову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення цін.

Комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, на­правлених на регулювання економічного зростання, стримуван­ня інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці Ук­раїни, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу, називається грошово-кредитною політикою.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу.

Національний банк встановлює порядок визначення об­лікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України - ви­ражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з ме­тою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна про­центні ставки.

Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчого серед ставок ре­фінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-

кредитним установам нормативи одов язкового резервування кош­тів. Пр и цбому:

1) розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків та фінансово-кредитних установ у процентному відно­шенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні корми обов'язкових резервів;

3) рішення про підвищення норм резерву набирає чин­ності не раніше, ніж через 10 днів після його опублікування.

Відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових дер­жавних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Унас­лідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внас­лідок продажу - зменшується. Операціями відкритого ринку Наці­онального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифі­катів), а також визначених правлінням Національного банку ко­мерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Націо­нальному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

5.5. Критерії вибору банку вкладниками

Надійність - гарантія виконання зобов'язань банку щодо вкладників.

Фактори надійності. Капітал банку (основний фактор), що за Базельською угодою встановлюється показником:

 

достатність акціонерний нерозподіле- резер-сукупного = капітал банку = капітал___ + ний прибуток + ви _______

капіталу активи банку зобов'язання банку + майно, (позички,

кредит банку)

який повинен перевищувати 5%.

Інші фактори - згідно з оцінкою банків за системою СЕ-MEL - якість активів, якість менеджменту, прибуток, ліквідність.

За цією системою використовуються, крім іншого, окремі показники для оцінювання банків за кожним фактором за 5-баль-ною шкалою ("1" найвища оцінка):

достатність

акціонерни й капітал + нерозподіл ений прибуток первинного =———————————————-—————————-— '-——:

активи банку

капіталу

оцінка

середньозважена вартість класифіков аних активів якості =—-——————————-——s—— — ——————————;

первинний капітал

активів

показник

-. чистий прибуток після сплати податків прибутковості =——————-— '- ————:——————:——————;

середня вартість активів

активів

державні цінні готівка к-оресіпнідпіті-ькі рахунки показник папери +___ + в інших банках ліквідності ^- ощадні та термінові вклади

Таблиця 5.1

Оцін­ка	Достатність сукупного капіталу	Достатність первинного капіталу	Оцінка якості активів	1 іока'іник прибутковості активів	Показник ліквідності
	7%	6%	<5%	> 1%	>130%
	6%	5.5%	5 %\15%	1.0% \ 0.75%	100%,\ 130%
	5.5%	5%	15%\30%	0.75 %\ 0.50%	100%
	5%	5 %	ЗО % \50%	0,50 %\ 0,25%	80%\100%
	<5%	<5%	>50%	<0.25%	< 80 %

 

Дохідність - різниця між платою за гроші, надані банку, та платою (в разі необхідності) за кредит, який буде взято у тому ж самому банку.

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

Маржа == % з позичок - % вкладів (окремого клієнта);

Спред = середній % з позичок - середній % з вкладів (банк у цілому).

Середня безпечна базова процентна ставка - база для встановлення ° о за конкретними кредитами у певному банку.

Вплив інфляції описується за допомогою індексу купівельної спроможності однієї грошової одиниці.

Ризик, пов'язаний з непевністю повернення в майбутньо­му самих грошей, а також плати за них, залежить від соціально-економічної ситуації в країні та конкретного кредитоодержува-ча. Стан кредитоодержувача визначається шляхом встановлення для кожного з них конкретної плати за кредит (% за кредит).

Соціально-економічна ситуація в країні впливає також на ліквідність - можливість швидко реалізувати активи (включаючи зобов'язання боржників) для термінового одержання грошей, че­рез що і вимагається додаткова платня за наданий кредит. Для обчислення цієї платні використовуються коефіцієнти статистич­них моделей, за допомогою яких вимірюється вплив окремих факторів на вартість бізнесу.

Облікова ставка Нацбанку враховує вплив трьох згаданих факторів на вартість, і її рівень є вихідним при встановленні базо­вої ставки певним банком. Щодо базової, то банк встановлює пла­ту за певним кредитом для певного кредитоодержувача. Це кре­дитна фіксована ставка. У зв'язку зі змінами економічного стано­вища у світі загальний рівень кредитних ставок змінюється, а тому для відносно довгосгрокових (чи не досить надійних) кредитів встановлюється плаваюча (змінна) кредитна ставка, рівень якої у західних країнах прив'язується до середньоринкової кредитної ставки LIBOR, яка фіксується Лондонською фондовою біржею.

Ціна кредиту залежить від:

1) типу позичальника;

2) виду діяльності позичальника;

3) мети позички;

4) термінів погашення;

5) доступності кредиту;

6) графіка погашення;

7) виду забезпечення;

8) надійності кредитокористувача. Для короткострокового інвестування використовують прості проценти, для довгострокового - складні.

Ринок фінансових послуг: теорія і практика