Роль банків у інфраструктурному забезпеченні ринку фінансових послуг

Фінансові інститути в силу самої природи грошових по­токів, що проходять через них, важко поділити на загальні (на­приклад, транспорт в інфраструктурі товарних ринків) та спеціальні (товарні біржі та торговельна мережа інфраструктури товарних ринків). Так як грошова форма капіталу є найунівер-сальнішою й обезличеною, що пронизує всі сторони життя сучас­ного суспільства й об'єднує всі сфери життя, при характеристиці інститутів грошового ринку їх можна більш-менш чітко розділи­ти на приватні інститути та державні. Стосовно приватних інс-

Ходаківсіжа В. 11., Беляєв В. В

титу'пв, ю, відповідно до основних функцій грошей (міра вартос­ті, засіб обіїу і засіб збереження вартості), історично сформува­лась мережа фінансово-кредитних установ, ключове значення в якій відіграють банки. У силу поточності та мобільності грошо­вого капіталу, банки перетворились у найбільш універсальніш еле­мент інфраструктури фінансового ринку, що забезпечує як взаємодію суб'єктів господарювання, так і здійснення інвестицій, так як і зниження підприємницьких ризиків.

Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є триваліш •и. Період екстенсивного росту, з яким був пов'язаний перший етап становлення системи ко­мерційних банків в Україні, закінчився (на 1 січня 1998 року нара­ховувалось 227 КБ), але з точки зору готовності банківської сфе­ри стати кровоносною системою ринкової економіки, вияв­ляється, що вона в Україні ще далека від досконалості. Перш за все, це стосується генерального напряму її трансформації, в якості якого виступає створення дворівневої банківської системи класичного типу: "центральний банк - система комерційних банків ". У цілому цей напрям витримується, але досить супереч­ливо і непослідовно. У порядку демонополізації держвласності великі галузеві банки - Промбудбанк, Агропромбанк, Ощад­банк, Житсоцбанк і Зовнішекономбанк було перетворено в ко­мерційні банки (відповідно, Промінвестбанк, АКБ "Україна", Ощадбанк, Укрсоцбанк і Ексімбанк).

Труднощі у становленні та розмітку мережі АЬ'¹ відбувають­ся не тільки через непослідовну політику НБУ, але і внаслідок.мо­лодості самої системи КБ. Серед факторів, що стримували розви­ток мережі КБ, слід виділити несприятливу макроекономічну си­туацію, в умовах гіперінфляції 1993-1994 pp. більшістю КБ було обрано інфляційну модель стратегії розвитку, при якій процес за­робляння грошей банком максимально полегшений, а довгостро­кові програми розвитку просто ігнорувались, протягом 1994 p. ставка податку на прибуток банків складала 55%, при стандарт­ному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяль­ності 22%. Все це, разом узяте, стимулювало активізацію участі банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошовою готівкою

— Період екстенсивного росту, з яким був пов'язаний перший етап ста­новлення системи комерційних банків (КБ) в Україні, чакінчикся (на 1 січня 1998

року нараховувалось 227 К-Б).[84]

ринок фіпяігсоиих послуг: теорія і практики

і переказами валюти за кордон. Негативні тенденції в розвитку банківської системи, будучи віддзеркаленням несприятливих про­носів, що відбуваються як у ній самій, так і в економіці в цілому, спричинили відповідний вплив на суспільну свідомість.

Мережа комерційних банків, що склалася, далеко не оп­тимальна як із точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіональної о розміщення. Прослідковується хибна лінія, яка направлена на стимулювання скорочення чисельності банків у регіонах з метою підвищення ступеня якості управління банківською системою. У зв'язку з цим в основі політики НБУ має лежати положення про те, що банків не повинно бути мало, їх повинно бути стільки, скільки потрібно, включаючи великі, середні і дрібні.

Сьогодні в Україні більше половини фінансового ринку контролюють 6 найбільших рейтингових банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, "Україна", Укрсоцбанк і "Аваль". Щодо регіональної структури розміщення комерційних банків в Україні, то найбільше їх у Київській (53 банки або 41° о із 1 ЗО найбільших ко­мерційних банків по всій Україні), Харківській (13 банків або 10%), Дніпропетровській (11 банків, або 8,5%), Донецькій (8 банків або 6,2%), Одеській (8 банків або 6,2%), АР Крим (8 банків або 6,2%), Запорізькій (6 банків або 4,6%), Львівській (5 банків або 3,8%) об­ластях. Із 51 найбільших комерційних банків ЗО припадає на Київську область, по три банки - в Дніпропетровській і До­нецькій областях, чотири - в Запорізькій, п'ять - у Харківській, два - в Одеській, по одному - у Львові, Кременчуці та Луцьку.

Таке розмежування територіальної банківської інфраструк­тури пов 'язане з нерівномірністю територіального розміщення при­родно-ресурсного потенціалу та продуктивних сил. Тобто існують "багаті" і "бідні" території. Оздоровлення фінансів області по­требує збільшення розмірів місцевих бюджетів та посилення їх ролі у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. Розміри відрахувань у бюджети повинні відповідати рівню економічного та соціального розвитку регіону і визначатися на основі його за­гальноекономічних показників, зокрема питомої ваги у загальній сумі валового національного продукту і національного доходу держави. Держава і місцеві органи самоврядування повинні вес­ти своє бюджетне господарство самостійно та незалежно одне від одного. Регіональна політика України е компетенцією місцевих органів самоврядування. Через систему регіональних програм і

Ходаківська В. і 1., Беляєіз В. В

щучку податкову систему можна заохочувати капіталовкладен­ня в інші регіони. Тому нині повинна підвищуватися роль місце­вих податків і зборів, які повинні становити основну частину дохідної бази місцевих бюджетів.

Однією з актуальних проблем нинішнього перехідного періоду є становлення в Україні мережі муніципальних банків, покликаних забезпечувати централізоване обслуї овування вико­навчих органів місцевої влади, об'єктів міського господарства й організацій, що фінансуються з міського бюджету, а також аку­мулювати значні засоби для реалізації міських програм, проводи­ти операції з муніципальними цінними паперами.

Розглядаючи per тональний аспект формування банківсь­кої системи України, необхідно враховувати економічні, політич­ні та соціальні особливості розвитку окремих регіонів. Об'єктив­на оцінка такої специфіки дозволяє банкам краще, оперативніше визначати сфери і географію реалізації своїх інтересів. Існуючі регіональні банки відстають від столичних, більшість із них не володіють сучасними банківськими системами через слабку підготовку персоналу, а також низький рівень комп'ютеризації і комунікаційних мереж.

Досить бідним залишається набір банківських послуг, що надаються клієнтам у регіонах. Гострою є проблема кризи регі­ональних банків, врятування яких у більшості залежить від відповідної політики місцевої влади. Схема організації муніци­пальної банківської структури в нашій країні на сучасному етапі поки що не спрацьовує і зводиться до використання для муніци­пальних потреб (за умови укладеної угоди) вже існуючих комер­ційних банків. Наприклад, міські органи влади Харкова уклали подібні угоди одразу з двома комерційними банками -"Грант" і "Регіон- банк", що були відібрані на конкурсній основі (в розра­хунок при цьому приймались реальні величини капіталу, прибу­ток, рентабельність активів, вільні рейтинги банків).

Комерційні банки, що створюються в регіонах, відповід­но до світового досвіду, повинні знаходитись під контролем те­риторіального резервного банку. Резервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що про­водять свою політику облікової ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом Ради управляючих.

За своїм характером і господарським статутом тери­торіальний резервний банк є корпорацією, власниками якої є ко-

АЯ9

Ринок фінансоїмх послуг: теорія і практика

мсрційні банки даного регіону, що формую ть його капітал на паііовіи основі. Територіальних обмежень для відкриїтя ві;іді-.іень банків у більшості економічно розвинених країн не існує. Належних методичних підходів до проектування регіональної мережі комерційних банків у нас ще не розроблено.

В основі створення регіональних мереж банків у за­рубіжних країнах лежать дві групи факторів. Перша пов'язана з рухом за клієнтами. Друга пов'язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансове міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінан­сово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення.» Мо­дель регіональної мережі зорієнтована на домінування інтересів банку у діяльності структурних підрозділів, відповідальності бан­ку як юридичної особи перед акціонерами, кредиторами, вклад­никами за ефективну та стабільну діяльність.

Для побудови моделі регіональної мережі банків в умовах України використано ідею визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних для даної фінансово-кредитної установи банківських послуг.

Будуючи модель регіональної мережі, слід враховувати, насамперед, можливості використання об'єктивної базової інформації, в тому числі статистичних даних. Для визначення рейтингу відносної привабливості регіонів необхідно враховува­ти такі фактори: банківський ринок, регіональна економіка, гео­графія, кадровий потенціал, перспективи регіону, матеріально-технічна база, місцева влада.

Доцільним щодо вдосконалення фінансової інфраструк­тури на місцевому ринку капіталів та міжбанківської конкуренції було б створення вільної банківської зони в Україні. Існує два варіанти створення вільної банківської зони: в межах однієї з існуючих економічних зон; окремо від існуючих спеціальних еко­номічних зон. На території певного міста створюється "спеціаль­на банківська зона", в якій впроваджується спрощений порядок

^ Наприклад, у Німеччині 6 найбільших фінансово-кредитних уста­нов мають у країні близько 3,5 тисячі відділень, а кількість філій усіх банківських інститутів, враховуючії ощадні банки та кредитні кооператир'ї. пе­ревищує 40 тисяч. [85] Регіональна мережа банків C1UA налічу? близько 7 тисяч банківських установ із 50 тисячами відділень. Однак у 1990-ті роки в СІНА (у 47 штатах) прийнято законодавчі акти. якими дозволяється банкам створювати відділення в інших регіонах країни.

Ходакінська В.П-, Беляєн В. В

реєстрації банків з іноземним капіталом. Для нього необхідна відповідна правова база і полі гич на воля керівників держави. За­вдяки спеціальній банківській зоні на території України підви­щиться привабливість країни для іноземних інвесторів; розвиток відносин між офшорними та зарубіжними банками у сфері банківських послуг сприятиме освоєнню банківських ноу-хау місцевими банками; з'являться нові робочі місця для жителів, які обслуговуватимуть банківський бізнес; збільшаться загальні ви­датки на обслуговування банківської системи (заробітна плата, орендна плата, плата за житло тощо); з'являться додаткові над­ходження до місцевого бюджету.

З точки зору довгострокових інтересів самої банківської си­стеми вона потребує стабільного і сприятливого для її розвитку за­конодавства, здорового конкурентного середовища, довіри з боку на­селення і суб 'єктів підприємницької діяльності.

Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі передбачає у перспективі розширення кількості та якості системи небанкіеських інститутів, кожен окремий еле­мент якої лежить в основі функціонального механізму того чи іншого сегмента фінансового ринку. Вся небанківська частина інституційної складової фінансового ринку характеризується ще меншою впорядкованістю та керованістю порівняно з банківсь­кою сферою. Характерною рисою цього сегмента є хвороба рос­ту. Як правило, до складу небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, державні пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, пенсійні фонди (каси) підприємств, інвестиційні фонди та компанії, трастові компанії, фондові біржі, валютні біржі, депозитарії, реєстратори, ломбарди, кредитні спілки тощо.

Основні її напрями повинні бути направлені на зміцнення банківської системи України та враховувати наступні положення:

• політика адміністративного витіснення малих банків не відповідає принципам ринкової конкуренції, а відсут­ність у деяких регіонах територіальних банків (Кірово­градська, Вінницька, Миколаївська) - неприпустиме явище на економічному полі регіону та країни;

• процеси консолідації банківських установ повинні ви­значатися економічною доцільністю і ринковими ме­ханізмами, а не адміністративно-командними метода­ми; слід посилити ринкові процеси в регіонах та роль у них місцевих органів самоврядування;

ринок фінапсоїзих послуг: теорія і практики

• економічні нормативи не с інструментом реіу;повання конкуренції, вони повинні використовуватись лише з метою забезпечення сгійкості кредитної організації;

• необхідний диференційований підхід до капіталу банків у регіонах;

• повинні бути переглянуті норми обов'язкового банків­ського резервування. Альтернативою може бути сти­мулювання розвитку практики страхування банківсь­ких операцій (на основі визначення їх ступеня ризику);

• при застосовуванні законодавства про банкрутство підходи не повинні бути занадто жорсткі: хвиля масо­вих банкрутств банків не має ані економічного, ані політичного сенсу;

• комерційні банки, що створюються в регіонах, згідно зі світовим досвідом, повинні знаходитись під контролем територіального резервного банку- Резервні банки є са­мостійними територіальними центральними банками, що проводять свою політику облікової ставки відповід­но до місцевих умов та під наглядом Ради управляючих;

• при побудові моделі банківської системи регіону не­обхідно враховувати соціально-економічний розвиток регіону та якість життя населення відповідного регіону (потрібно розраховувати інтегральні показники на ос­нові показників офіційної регіональної статистики);

• регіональні (територіальні) банки повинні мати.мере­жу філій в інших регіонах, що дає змогу клієнтам нала­годити зв'язок з діловими партнерами в різних части­нах країни;

• для відстоювання своїх прав на місцевому та всеук­раїнському рівні повинні створюватися територіальні банківські спілки.'

Банківські інформаційні технології

У 60-х 80-х роках у багатьох банках світу спостерігало­ся значне збільшення потоків і обсягу операцій. Обчислювальні можливості та потужності мереж і систем обробки інформації бу­ли дуже малими.

Кінець 80-х - початок 90-х років привів до необхідності створювати електронне банківське середовище, оскільки значна кількість банків почала сприймати комп'ютерні системи, телеко- 485

Ходаківська В. 11., Беляєи В. В

мунікаційні мережі та інформаційні технології як могутню стра­тегічну зброю, яка допоможе їм краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше обслуговувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-т-і роки через послаблення державного регулювання банківської діяльності все більшого значення набуває застосування технології для розв'язання потреб банківської справи. Якщо в ми­нулому банки мислили категоріями "даних", то тепер мова йде про "інформацію". Стає зрозумілим, що володіння інформацією та уміння опрацьовувати її за допомогою сучасних інформаційних технологій, с рівнем, при якому володіння інформацією може вико­ристовуватися як стратегічна зброя. Для досягнення цього пот­рібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, із будь-якого місця країни.

Початок процесу комп'ютеризації банків у світі відносять до 60-х років, коли з'явились перші автоматизовані системи бух­галтерського обліку, обробки рахунків клієнтів і платежів за че­ками.

Уже в 70-ті роки банки зробили дуже багато, щоб набли­зитись до клієнтів, перейти на співпрацю з клієнтами, а не з ра­хунками. Телекомунікаційна техніка в цей час забезпечила мож­ливість обслуговувати клієнта в будь-якому відділенні банку не­залежно від місця знаходження його рахунку.

80-ті роки ознаменувалися значними успіхами у введенні "електронних" грошей. З'явились банківські автомати. Їх широке застосування призводить до скорочення поточних розходів, зменшення чисельності касирів і прискорення часу доступу клієнтів до своїх вкладів.

У цей час були створені банківські системи для обслугову­вання клієнтів удома. При їхній допомозі стало можливим:

- зробити запит по телефону про інформацію в банків­ському комп'ютері і отримати відповідь синтезованим людським голосом;

- отримати термінове повідомлення про залишок грошей на рахунку, проконтролювати їх рух і т. ін.

Цс сприяло створенню нової технології банківського об­слуговування.

На сьогоднішній день в Україні гостро відчувається неста­ча спеціалістів банківських технологій, немає відповідної технічної та навчальної літератури з банкпських електронних систем. Зару-

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

біжний книжковий ринок у цій галузі теж недуже насичений, тому що системи електронних платежів не є широко тиражованим ко­мерційним продуктом з однієї сторони, а з іншої - і розробники, і користувачі зовсім не зацікавлені розкривати окремі технічні де­талі системи, щоб не "навчити" потенційних зловмисників.

Упровадження в практику банків сучасних безпаперових комп'ютерних технологій, систем електронних платежів без сер­йозних зусиль, суттєвих затрат, загального підйому культури бан­ківського виробництва і правопорядку неможливе. Але очевидно одне, що з кожним днем будуть зростати потенційні можливості використання прої рамного забезпечення при прийнятті рішень у банківській справі, а це призведе до необхідності залучення спеціалістів і їх знань для швидкого переходу на сучасне бан­ківське інформаційно-технологічне обслуговування в Україні.

Сучасні можливості банківських інформаційних систем. Аналіз практики показує, що в зарубіжних банках інформаційні технології охоплюють тепер усі аспекти банківської справи, зок­рема забезпечують:

- клірингові операції (взаємні розрахунки банків);

- торгові операції та маркетинг, управління касовими ре­сурсами;

- управління діяльністю банку;

- кредитні операції, включаючи аналіз заявок клієнтів на їх кредитоспроможність;

- системи електронних платежів (S^PT);

- використання банківських автоматів;

- банківські операції по телефону і обслуговування вдома;

- використання різних платіжних карток;

- електронну пошту і канцелярію;

- безпаперовий документообіг у банку і при взаємодіях центр філіали, банк - клієнти;

- фондовий ринок і операції з цінними паперами;

- аналіз інвестицій і фінансового ринку;

- автоматизацію розрахунків у торгових точках. Автома­тизація банківської справи передбачає широке використання комп'ютерних інформаційних систем у банках, автоматизацію обробки платіжних документів у відділах, які працюють з клієнтами, в операційних відділах, а також автоматизацію фінан­сових операцій у рамках міжнародного банківського бізнесу.

Автоматизація банківських операцій дозволяє:

Ходаківська В. 11., Всляєв В. В

виконувати безпаперові платіжні операції з мінімальним залученням праці людей і скороченням організаційних витра і•;

- проводити обробку платежів переважно в реальному часі, за виключенням підведення бухгал терських звітів у кінці дня і звітності за ними;

прискорювати обмін інформацією між банками і клієн­тами, банками і їх відділеннями за допомогою комунікаційних ліній зв'язку;

- мінімізувати типові види банківського ризику (втрата документів, помилкова адресація, фальсифікація платіжних до­кументів та ін.);

- забезпечувати керівників стратегічними оцінками поло­ження банку в умовах конкуренції, організації роботи і кадрової політики.

1 найважливіше те, що банківські комп'ютерні системи відрізняються від інших, у першу чергу тим, що інформація, яка опрацьовується ними, повинна бути надійно захищеною від сто­ронніх зазіхань, а сама система повинна мати властивості підви­щеної житгєвості та безвідмовності в роботі.