Методи створення типів цигайських овець

Приазовський м'ясо-вовновий тип цигайських овець створено в племзаводі ім. Рози Люксембург Донецької області під керівництвом головного зоотехніка В.Г. Мільчевського шляхом ввідного схрещування цигайських вівцематок з чистопородними та 3/4-кровними баранами породи ромні-марш, завезеними з племзаводу "Власть труда" Орловської області. За даними М.Я. Когана-Бермана [8], у господарстві з 1945 по 1948 р. чистопородними баранами породи ромні-марш осіменено 3923 вівцематок (16%), 3/4-кровними за ромні-марш - 5791 (23%), одержаними в господарстві від цих варіантів схрещування 1/2 і 1/8-кровними баранами — 2506 (10%) і чистопородними цигайськими плідниками - 12432 вівцематок, що становить 51% від загальної кількості вівцематок, осіменених в господарстві за цей період. Одержані ярки першого покоління спаровувалися тільки з чистопородними цигайськими баранами.

Приплід від зворотного схрещування (1/4 — 1/8-кровних за ромні-марш) розводили "в собі". Обмеження на зростання частки крові поліпшуючої породи було викликано необхідністю обов'язкового збереження специфічних технічних властивостей цигайської вовни, конче необхідних при виробництві технічних сукон, що використовувалися в той час в паперовій промисловості, і одночасного збільшення довжини вовни та підвищення м'ясної продуктивності цигайських овець.

Слід зазначити, що барани-плідники породи ромні-марш характеризувалися невисокою власною продуктивністю, тому різниця за живою масою і настригами вовни між чистопородним і помісним молодняком була не суттєвою. Однак схрещування дало змогу "розхитати" консолідовану спадковість цигайських овець і збагатити її бажаними ознаками. Помісі характеризувалися більшою вираженістю м'ясних форм, кращою звивистістю і блиском вовни, світлим жиропотом. Вони мали більшу мінливість селекційних ознак, що дало можливість вести селекційну роботу зі створення нового типу овець з бажаним сполученням комплексу продуктивних ознак. Робота проводилася на фоні підвищеного рівня годівлі з застосуванням інтенсивного відбору, індивідуального підбору та оцінки племінних якостей баранів.

За даними Г.З.Плюща з дослідницькою метою незначна кількість вівцематок 1951 р. була осіменена баранами кавказької і грозненської порід. Але внаслідок того, що тонкорунні барани зменшували пружність вовни і погіршували деякі ознаки, характерні для м'ясо-вовнових овець, роботи в цьому напрямку було припинено. Лише незначна кількість вівцематок 1/4-кровних за мериносами використана для спеціального підбору з метою підвищення густоти вовни і поліпшення оброслості тулуба. В результаті було одержано ряд баранів з бажаним сполученням продуктивних ознак. Один з таких плідників став родоначальником лінії 95559, він і його сини характеризувалися високими настригами, густою вовною і кращою оброслістю тулуба.

Вдале поєднання у потомства бажаних ознак використаних порід дало змогу збільшити не тільки вовнову і м'ясну продуктивність овець створюваного типу, а й багатоплідність, яка вже у 1955 р. становила 152% в середньому по стаду чисельністю 6,5 тис. вівцематок.

За час створення нового типу цигайських овець жива маса тварин збільшилася на 20-44%, довжина вовни - на 16-33%, настриг вовни — на 36—117% (табл. 2.2.1).

Досягнуті показники продуктивності заводського стада дали можливість у 1962 р. апробувати, а в 1963 р. затвердити його, як нове селекційне досягнення під назвою приазовський внутрішньопородний м'ясо-вовновий тип овець цигайської породи.

 

 

2.2. Кримський заводський вовново-м'ясний тип цигайських овець створено в племзаводі "Чорноморський" Республіки Крим шляхом тривалої чистопородної селекції в період з 1960 по 1986 р. В основу створення типу покладено класичну методику академіка М.Ф. Іванова вдосконалення існуючих і створення нових порід овець. До цієї роботи спонукало те, що Кримська область була регіоном з багаточисельним поголів'ям цигайських овець, яких з 1955 по 1960 р. схрещували з тонкорунними баранами. Для відновлення цигайського вівчарства області виникла потреба у великій кількості високопродуктивних племінних баранів-плідників зі стійкою спадковістю ознак продуктивності.

Для одержання таких тварин в племзаводі застосовували багатоступінчастий відбір баранів на основі оцінки їх продуктивності і племінних якостей та індивідуальний внутрішньолінійний підбір найбільш продуктивних з міцною конституцією вівцематок в кількості 15—20% від загальної їх чисельності. Необхідною умовою такого підбору була наявність у баранів і вівцематок пружності і жорсткості вовни 50—46 якості. Інших вівцематок використовували для поліпшуючого міжлінійного підбору пар з наступним повтором при вдалому їх сполученні.

На час апробації нового типу загальна чисельність поголів'я становила 6,8 тис, в тому числі 5,5 тис. вівцематок. Вівці заводського типу характеризувалися міцною конституцією, величиною, добре вираженими м'ясними формами, довгою, густою і добре вирівняною в штапелі і руні вовною. Середній настриг митої вовни по стаду становив 3,1 кг, в т.ч. у баранів-плідників — 5,28 кг, у вівцематок - 3,1 кг, У ремонтних баранів і ярок відповідно 3,5 і 2,9 кг при середній живій масі відповідно 104, 57, 58, і 48,8 кг. Вовна переважно 48 - 50 якості з довжиною у баранів 12,8 см, вівцематок 10,6 см, у баранів-річняків і ярок відповідно 15,5 і 13,5 см. Руно штапельної та штапельно-косичної будови, жиропіт переважно світло-кремовий, вихід митої вовни 54-55%.

Нині розведенням овець цигайської породи займаються в основному в АР Крим, Одеській, Донецькій та Чернівецькій областях. Загальна чисельність поголів'я на початок 2003 р. становила 540,1 тис, що на 75% менше порівняно з 1999 р.

Сучасна популяція цигайських овець в Україні залежно від зони розведення та категорії господарств характеризується значним коливанням ступеня розвитку та рівня продуктивності тварин. В нормальних умовах розведення вони мають такі середні показники: у баранів-плідників жива маса - 90-100 кг, настриг митої вовни - 4,5 кг, довжина вовни - 12,5 см; у вівцематок - відповідно 52-55 кг, 2,6 кг, і 9,0 см; у баранів-річняків - 45-50 кг, 2,5 кг і 11 см; ярок — 35—40 кг, 2,2 кг і 10 см.

Більша частина поголів'я цигайських овець знаходиться в Одеській області — 336,6 тис. із 540,1 тис, або 64,4% від загальної кількості. Слід зазначити, що у приватному секторі області утримується 82,2% овець.

Одеська популяція характеризується більшою генетичною різноманітністю. В її формуванні використані племінні ресурси приазовського типу племзаводу "Розовський", кримського вовново-м'ясного племзаводу "Чорноморський", заволзького вовново-м'ясного племзаводу "Алгайський" в Росії, молдавського вовново-молочного з племферм "Побєда"і "Кетроси" Республіки Молдова, а також племзаводу "Прогрес" Одеської області. Але найбільше використано племінного матеріалу приазовського м'ясо-вовнового типу, лише в 1986—1990 рр. з племзаводу "Розовський" в господарства області завезено 2,5 тис. баранів і 7,5 тис. ярок.

Вибір напряму селекції з цією популяцією овець узгоджується з особливостями цього регіону, а саме наявністю потреб ринку в молочній продукції овець. Тому поряд з вирішенням загальнопородних проблем необхідна селекція на збільшення вираженості ознак молочної продуктивності.

Товарне вівчарство АР Крим, яке за всю історію свого існування двічі знищувалося і двічі піддавалося схрещуванню з тонкорунними вівцями, відновилося завдяки використанню племінних ресурсів, в основному племзаводу "Чорноморський". Крім цього, поряд з баранами кримського широко використовували плідників приазовського типу. Так тільки за період 1981—1989 рр. майже в усі райони і міжрайонні племпідприємства було завезено 10,2 тис. баранів з племзаводу ім. Рози Люксембург, що, безперечно, вплинуло на генетичну структуру кримської популяції і рівень розвитку продуктивних ознак.

В Донецькій області використовували лише овець приазовського м'ясо-вовнового типу. В результаті протягом тривалого періоду цигайські вівці цього регіону характеризуються вели­кою живою масою, довгою вовною та вищими на 10—15% настригами вовни.

У західному регіоні овець цигайської породи розводять в передгірській зоні Буковини. Всього нараховується 9,4 тис. голів. Більшість овець розміщено в приватному секторі. Вони мають комбінований напрям продуктивності — дають вовну, м'ясо, молоко, овчину. Тварини міцної конституції, невибагливі до кормів та утримання, витривалі, добре акліматизовані до умов Передкарпаття. Протягом багатьох років для покращання місцевих цигайських овець використовували баранів-плідників кримського типу. Внаслідок цього продуктивність місцевої популяції овець поліпшилась, однак значного підвищення про­дуктивності не відмічено. Жива маса вівцематок становить 45,0-50,0 кг, баранів — 75,0-85,0 кг, настриг чистої вовни з вівцематок 2,0-2,3 кг, баранів — 3,0-3,5 кг при виході чистої вовни 58—69%. Вівцематки високомолочні, здатні після відлучення ягнят давати товарне молоко — 35—45 кг, з якого виготовляють 8—10 кг бринзи. У овець цигайської породи вовна напівтонка, пружна, однорідна, біла, довжиною 8—10 см, тониною 46—48 якості. Плодючість становить 100—105 ягнят від 100 вівцематок. Створено племрепродуктор овець цигайської породи в господарстві ЗАТ "Буковина" Сторожинецького району. Середній настриг вовни на вівцю становить 2,1 кг.

У Чернівецькій області з використанням баранів-плідників кримського типу сформовано місцевий тип цигайських овець комбінованого напряму продуктивності, адаптований до умов Передкарпаття. Вівці характеризуються середньою величиною, довжиною вовни 8—10 см, тониною 48—46 якості та хорошою молочністю. Більшість овець розміщено у приватному секторі. В даний час для вдосконалення місцевої популяції використовують баранів-плідників буковинського типу асканійської м'ясо-вовнової породи.

Грузинська жирнохвоста напівтонкорунна порода. Виведена в радгоспі “Удабно” Грузинської РСР в період з 1939 по 1949 роки. Основна особливість цієї породи – однорідна напівтонка вовна в поєднанні з наявністю жирових відкладень на хвості.

Порода виведена шляхом схрещування маток тушинськоъ жирнохвостої грубововнової породи з тонкорунними баранами породи рамбульє і прекос. При цьому переслідувалася мета одержати жирнохвостих овець з однорідною тонкою або напівтонкою вовною, міцних, витривалих, придатних для розведення в суворих умовах гірського відгінного пасовищного утримання, з сезонними коливаннями в забезпеченості кормами. Наявність жирного хвоста, поза сумнівом, мала б вельми позитивне значення, про що свідчить багатовіковий досвід гірського вівчарства Кавказу. Відповідно до цієї задачі серед помісей почали відбирати тваринних, близьких до наміченого типу.

Тварини цієї породи середньої величини, жива маса маток 40— 55 кг, статура їх дуже схожа з тушинськими. Масть біла, вівці безскладчасті, барани рогаті, а матки комолі. При забої дорослих маток туші важать 20—21 кг і одержують більше 2 кг хвостового жиру. Настриг вовни в середньому 3,0—3,5 кг, при виході митого волокна 50—52%. Переважаюча тонина вовни 50—56 якості, довжина її 9—12 см. При повноцінному годуванні продуктивність овець може бути значно підвищена.