ВІДПУСКНИХ ЦІН НА ПІДПРИЄМСТВАХ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

 

Особливість підприємств харчової промисловості полягає втому, що вони перероблюють сировину, після чого вона набирає форми продовольчих товарів. Підприємства харчової промисловості умовно поді­ляються па три групи.

До першої груми належать підприємства, що перероблюють безпосе­редньо сільськогосподарську сировину (зерно, молоко, цукровий буряк, насіння соняшнику, овочі). Здебільшого сировина надходить па під­приємства за вільними цінами па основі угоди між підприємствами-переробниками та сільськогосподарськими підприємствами, але в окремих випадках (на зерно, цукровий буряк) діють державні закупівельні ціни.

До другої групи належать підприємства під галуном, де сировиною с продукція, що «же прошила первинну промислову переробку на інших підприємствах, тобто ці підприємства працюють з напівфабрикатами. До них належать кондитерські, лікеро-горілчані, хлібопекарські та інші підприємства. Сировиною для них є борошно, спирт, олія тощо. У цьому разі відпускна ціна не залежить істотно від закупівельних цім, тому що ці товари можна купувати навіть за роздрібними цінами. Це цукор, олія, вершкове масло, крупи та інші товари, якими постачаються всі підприєм­ства харчової промисловості.

До третьої групи належать підприємства переробної промисловості, які не споживають сільськогосподарську сировину, а використовують ко­рисні копалини (наприклад, соляні підприємства).

Загалом головна мета підприємств харчової промисловості — забез­печити комплексне використання сільськогосподарської сировини, роз­ширити асортимент товарів, зменшити витрати при переробці сировини та підвищити якість харчових товарів. Якщо врахувати специфіку зав­дань та особливості діяльності підприємств цієї галузі, ціноутворення в кожній галузі має певні відмінності.

Харчова смакова промисловість. Підприємства цієї підгалузі вироб­ляють хлібобулочні вироби, цукор, кондитерські вироби та сіль.

Відпускна ціна на хлібопекарних підприємствах значною мірою зале­жить від ціпи на боронімо. На борошняно-круп'яних підприємствах ціна на борошно складається насамперед з ціпи зерна, яка для більшості сіль­ськогосподарських виробників є закупівельною, тобто встановлюється державою. За вільними цінами закуповуються лише залишки зерна.

 

 

Хлібопекарним підприємствам борошно відпускається за так званими відпускними ціпами, які також встановлюються державою. Іншим спо­живачам борошно відпускається за цільними цінами. Крім того, ціпи па борошно диференційовані залежно від якості за сортами: вищий, пер­ший, другий, вибійне, тобто від витрат на помел та виходу готової про­дукції.

Відпускна ціна на більшість виробів хлібопекарної промисловості встановлюється вільна залежно від попиту споживачів. Па окремі сорти хліба (наприклад, з житнього борошна) державними органами самоврядування встановлюється обмеження — максимальна ціна, яку забороне­но перевищувати. Якщо фактична собівартість виробництва цих сортів хліба перевищує встановлені обмеження, ця різниця відшкодовується з відповідного бюджету. Особливість встановлення цін на хліб полягає в тому, що він може бути ваговий та штучний. Якщо хліб ваговий, ціна встановлюється за 1 кг, якщо штучний — за одиницю виробу, при цьому останні можуть вироблятися в річних розфасовках. Витрати на фасування малої ваги більші, ніж великої, однак перерозподіл відбувається за ра­хунок витрат на реалізацію, що мають зворотну залежність. Тому зага­лом витрати на хлібопекарні вироби у різних розфасовках приблизно однакові. Зазначимо, що асортимент хлібобулочних виробів може бути досить широкий, особливо це стосується підприємств недержавної фор­ми власності.

Цукрова промисловість. Особливість цієї підгалузі полягає в неве­ликому асортименті продукції (до 10-15 найменувань). Па цукор, що виробляється цукровими заводами, встановлюються різні ціпи: регульо­вані, вільні, пільгові. В окремих випадках державні органи самовряду­вання встановлюють мінімальну межу ціни за 1 кг цукру для його вироб­ників з урахуванням їх прибутковості. Залишок цукру цукрові заводи можуть реалізовувати за вільними цінам. Однак цукрові переробні під­приємства можуть застосовувати й пільгові ціни. Вони укладаються в угодах між виробниками цукрових буряків і переробними підприємства­ми з метою зацікавити виробників здавати на ці підприємства сировину. У цьому разі цукор відпускається їм за пільговими ціпами.

Відпускна ціна на цукор, що виробляється з цукрових буряків, зале­жить не лише від цін на сировину, а більшою мірою від відсотків за ко­ристування банківським кредитом. Річ у тім, що цукрові заводи, як пра­вило, працюють нетривалий чає — 3—4 місяці на рік. Однак за цей час вони мають закупити цукрові буряки її повністю за них розрахуватись із сільськогосподарськими виробниками. Ураховуючи обмеженість влас-

 

 

них фінансових коштів, заводи змушені брати банківські кредити, розра­хуватися за які вони зможуть лише після реалізації вже виробленого цук­ру протягом року. Тому кредити беруться на тривалий строк і під великі відсотки.

Цукор виробляють також Із цукрової тростини, що імпортується з-за кордону. Ціпа сиропний визначається виходячи з укладеного зовнішньо­економічною контракту. У такни спосіб підприємства цукрової промис­ловості можуть подовжити строки роботи підприємств галузі, збільшити завантаження їх потужностей упродовж року.

Відпускна ціна па цукор залежить від його виду. Так, на цукор-рафінад ціна вища, ніж на звичайний цукор-пісок, що пов'язано з додаткови­ми витратами виробництва. Ціна на цукор підвищується, якщо він від­пускається в розфасованому вигляді, адже в цьому разі збільшуються витрати.

На окремі види продукції відпускні ціпи диференційовані залежно від питомої ваги цукру в готовому виробі. Якщо вміст цукру в готовому виробі збільшується, надається спеціальна надбавка.

Кондитерські підприємства. На підприємствах цієї галузі встанов­люються вільні ціни, Широкий асортимент виробів, особливо цукерок, печива, пряників, інших солодощів, зумовлює різноманітність ціп та їх диференціацію за різними ознаками. Різниця між цінами на кондитер­ські вироби визначається в основному різницею в ціпах на сировину та матеріали, способах пакування та фасування тощо.

Ціни на борошняні вироби (печиво, пряники) залежать від сорту бо­рошна, кількості вершкового масла, олії, цукру та інших компонентів, що використовуються у виробництві.

Якщо виріб відпускається у фасованому вигляді, ціпа фасування роз­раховується на 1 т виробу незалежно від рівня підпускної ціни. Крім того, надбавка за розфасовку диференціюється залежно від місткості та виду тари, причому надбавка за дрібну тару вища, ніж за велику.

Підприємства соляної переробки. Особливість цих підприємств по­лягає в тому, що вони поєднують у собі ознаки як добувної, так і пере­робної промисловості. Асортимент виробленої продукції цієї під гал у з і дуже обмежений. Як і в інших добувних галузях, відпускні ціни па сіль можуть істотно коливатись залежно від умов і способу добування, тех­нічної озброєності підприємств, обсягів виробництва.

Відпускна ціпа на сіль залежить від виду солі (найвища — на сіль ви­парену "екстра") і номера помелу (ціпа па сіль меншого помелу вища). Крім того, надається надбавка залежно від розміру упаковки, виду гари, а також на йодовану сіль.

 

Лікеро-горілчані та спиртові підприємства. Основні особливості підприємств них галузей полягають у монополії держави на виробницт­во цієї продукції, тобто єдиним виробником горілчаної продукції є дер­жава, яка й контролює ціни на неї. Керівництво здійснюється річними методами, особливо через встановлення акційного збору, обмеження рівня прибутковості. Відпускна ціна на спиртові вироби значною мірою залежить від ставки акцизного збору, питома вага якого в ціні виробу іноді досягає 60-70 %. Сплата акцизного збору маг авансовий характер, тобто виробник викупає акцизні марки незалежно від того, як реалізує продукцію. Вищі ставки акцизного збору встановлюються на імпортні вироби з метою захисту вітчизняного виробника.

Крім ставок акцизного збору па відпускну ціпу впливають інші чин­ники. Ціни розподіляються залежно під міцності спиртового папою (спирт, горілка, вино, пиво), розфасовки (1 л; 0,75; 0,5; 0,35; 0,25 л), кін­цевих споживачів (продукція па експорт дорожча, ніж для вітчизняного ринку).

Держава не лише встановлює й контролює розміри ставок акцизного збору, вона також обмежує рівень прибутковості (не біліли як 25 % собі­вартості продукції). На відміну від відпускних ціп на горілчані вироби роздрібні встановлюються залежно від попиту та кон'юнктури ринку, доходів населення, пропозиції цих виробі».

Плодоовочева продукція. Відпускні ціни на продукти переробки пло­дів та овочів встановлюються здебільшого вільні. Вони залежать насам­перед від цін, за якими закуповується сировина (ціни також вільні). Як і в цукровій промисловості, па ціпи впливають кредити банків і відсотки, які сплачують переробні підприємства за їх користування. Це пояснює­ться тим, що потужності підприємств найбільше завантажені в період збирання врожаю овочів і фруктів (червень — жовтень). Однак зібрана та закуплена сировина швидко псується від тривалого зберігання, тому підприємства, які її перероблюють, можуть мати великі збитки. Пере­робні підприємства обмежені власними обіговими коштами для роз­рахунку з виробниками сільськогосподарської продукції, тому вони зму­шені користуватися банківськими кредитами. Причому розрахунки за користування кредитом здійснюються протягом тривалого часу, адже продукція реалізується протягом року, Кінцева відпускна ціпа па продук­цію переробних підприємств формується під впливом попиту, доходів і вимог споживачів, а також пропозиції інших виробників. Іншими сло­вами, діє конкурентний ринок. В Україні він нині досить насичений та­кими виробниками.

 

М'ясопереробні підприємства. Для підприємств цієї підгалузі харак­терний насичений конкурентний ринок, причому конкурентна боротьба відбувається між підприємствами вітчизняними та іноземними. На виро­би цих підприємств встановлено вільні ціпи. Велике значення при фор­муванні підпускної ціни мають ціни на сировину. До цієї ціпи входити не лише ціпа на м'ясо, за якою воно закуповується у виробників, а й вит­рати та прибутки заготівельних, підприємств. До витрат заготівельних підприємств входять вартість сировини, витрати, пов'язані з транспорту­ванням її до переробних підприємств, і витрати на її зберігання. Відпуск­на ціна залежить також від витрат на виробництво та зберігання як сиро­вини, так і готової продукції. Відпускні ціни диференційовані залежно від виду худоби (велика рогата худоба, свині, кролі тощо), виду кінцево­го виробу (м'ясо парне, заморожене, копчене) та виду продукту (м'ясо, ковбаса, шинка тощо).

Загострення конкуренції на ринках України, зокрема щодо продукції м'ясопереробних підприємств, змушує ці підприємства шукати нові ринки збуту, сегменти ринку, нових споживачів і з метою збільшення об­сягів реалізації знижувати ціни або надавати знижки посередникам, які купують цю продукцію. На жаль, застаріле обладнання та технологія ви­робництва окремих підприємств позначаються на збільшенні собівар­тості виробів, ціпі продукції.

Останнім часом більшість ковбасних виробів надходить до торгової мережі у фасованому вигляді (вакуумна та інші види упаковки), що та­кож підвищує відпускну ціну виробу.

Молокопереробні підприємства. Продукція цих підприємств поді­ляється на такі категорії:

· незбиране молоко (вершки, сир, сметана, сиркова маса, ряжанка, кефір та інші види кисломолочної продукції);

· вершкове масло;

· сири (тверді, м'які, плавлені сирки, бринза);

· молочні консерви (з цукром, без цукру, сухе молоко тощо). Здебільшого відпускні ціни на продукцію встановлюються вільні.

В умовах насиченості ринку молочного продукцією вільні ціни стають конкурентними й формуються під впливом насамперед попиту. Однак у деяких регіонах України місцеві органи самоврядування на певний час встановлюють обмеження щодо максимальної ціни на молоко та кефір. Основною часткою відпускної ціпи є вартість сировини, що закупо­вується у виробників за вільними цінами. Для підприємств молочної промисловості крім вартості сировини (молока) до собівартості виробу

 

 

входять також витрати заготівельних підприємств, причому не лише на закупівлю та зберігання молока, а й на санітарний контролі сировини, а також її транспортування.

При визначенні відпускної ціни орієнтуються на роздрібну ціну без торговельної надбавки. Оскільки ринок щодо насиченості молочною продукцією досить стабільний, ціни практично не коливаються.

Крім відпускних цін підприємства молочної промисловості визнача­ють також роздрібні ціни. Це відбувається тоді, коли продукція реалі­зується безпосередньо споживачам через власну торговельну мережу або в кіосках, на лотках чи в разі виїзної торгівлі. Рівень цих роздрібних цін нижчий за рівень ціп у роздрібних торговельних підприємствах, що дає змогу залучати більшу кількість споживачів.

Більшість молочної продукції (до 90 %) випускається молочними за­водами у фасованому вигляді (в окремих випадках продасться молоко на розлив з бочок). Як наслідок, підвищується відпускна ціна кінцевого ви­робу, адже пакування збільшує собівартість.

Більшість молочної продукції має короткий термін зберігання, а тому підириємства-виробники зацікавлені якнайшвидше її реалізувати. Вони пропонують систему знижок (постійним покупцям залежно від розміру партії придбання виробів, асортименту) і надбавки (за якість продукції, розмір фасування тощо).

Рибна промисловість. Продукція підприємств цієї галузі поділяється так:

· риба (свіжа, заморожена, копчена, в'ялена);

· рибні вироби (напівфабрикати, готова до вживання риба);

· рибні консерви (в олії, у власному соку);

· моревироби та консерви з них (наприклад, морська капуста).

Рибні продукти виробляються із сировини, яка умовно поділяється на морську (океанську) та місцевих водоймищ. У відпускній ціні продукції морів найбільшу питому вагу мас вартість сировини, причому вона збільшується залежно від того, де ловилася риба. До цієї вартості вклю­чаються безпосередньо витрати, пов'язані з ловом, а також вартість між­народних дозволів, сертифікатів, ризик та його страхування тощо. Однак нині рибним промислом займаються здебільшого рибопереробні фло­тилії із закінченим циклом виробництва готових виробів. Це дає змогу досягти безвідходності виробництва і зменшити витрати на сировину, а також на відходи. Іншими словами, кінцева відпускна ціна формується па цих плаваючих підприємствах.

 

На ринку продукцію внутрішніх водоймищ відпускна ціпа встанов­люється з урахуванням собівартості її вирощування у ставках і ціни, що склалася на ринку. До собівартості входять витрати, пов'язанні і розмно­женням риби, вартість кормів для її вирощування, транспортування її до місця продажу у спеціальному транспорті. Крім собівартості до ціни включається також прибуток, який підприємство прагне отримати. Якщо споживачам реалізується жива риба, то на підприємствах-виробниках відпускна ціна практично діє як роздрібна.

Якщо жива риба оброблюється на спеціальних рибопереробних під­приємствах, то відпускна ціна здебільшого визначається як різниця між цільною роздрібною ціною та розміром торговельної надбавки, яку роз­дрібне торговельне підприємство використовує для покриття власних цитрат і отримання прибутку. На відпускну ціну впливають також вид та розміри риби, вид обробки, пакування, розмір упаковки тощо.