Тема 7. НЕВЕРБАЛЬНА КУЛЬТУРА ОРАТОРА-ВИКЛАДАЧА
Поняття про невербальну комунікацію. Класифікація невербальних засобів спілкування (кінесика, паралінгвістика, екстралінгвістика, візуальний контакт, проксеміка). Культура жестикуляції, міміки, рухів тіла, пози оратора (кінетика). Енергетика мовлення оратора: темп, гучність, висота й сила голосу, артикуляція, інтонаційна виразність, паузи. Значення візуального контакту в спілкуванні. Дистанція між співрозмовниками, територіальні зони (проксеміка). Тема 8. ЗОВНІШНЯ КУЛЬТУРА ОРАТОРА-ВИКЛАДАЧА Образ (імідж, шарм) оратора як сукупність його індивідуальних рис. Зовнішній вигляд оратора (простота і скромність одягу, охайність рук, стан взуття, зачіска, хода тощо). Культура поведінки оратора. Щирість і повага до слухачів. Вихід до слухачів. Подолання «ораторського страху». Змістовий модуль №2 Тема 1. АКАДЕМІЧНЕ КРАСНОМОВСТВО Історія академічного красномовства Античне академічне красномовство: Платон і Аристотель. Просвітницька діяльність Ярослава Мудрого, князя Володимира як основа українського академічного красномовства. Лекція як форма академічного красномовства в середньовічних університетах (Оксфордський, Паризький та Празький). Схоластичний характер викладання в середні віки. Наука і красномовство в епоху Відродження: Леонардо да Вінчі, М.Коперник, І.Кеплер, Г.Галілей, Р.Декарт, І.Ньютон, Г.Лейбніц, Парацельс. Я.А.Коменський і нові методи викладання у вищій школі («Велика дидактика»). Діяльність Острозької школи і Києво-Могилянської академії – час зародження академічного красномовства в Україні (Ф.Прокопович, І.Галятовський). Наукова полеміка. Розвиток академічної риторики в Київському, Львівському, Харківському університетах. М.Костомаров, М.Максимович, В.Єрмаков, П.Алексєєв, К.Кеслер, А.Кистяковський, А.Ковалевський – видатні лектори Київського університету. К.Зеленський – видатний професор Рішельєвського ліцею в Одесі. Вклад М.Драгоманова, В.Антоновича, І.Франка, М.Єфремова в українське академічне красномовство. Друга половина ХІХ ст. – занепад академічної риторики. Вплив педагогічної та риторичної спадщин А.Макаренка, В.Сухомлинського, І.Огієнка, Г.Ващенка, С.Іванової, Є.Ножина на формування академічного красномовства вчителя, лектора. Лекційна пропаганда, заідеологізованість академічного красномовства 60-80-х рр. ХХ ст. Відродження українського академічного ораторського мистецтва після проголошення незалежності України. Основні риси академічного красномовства:змістовність, високий рівень науковості, аргументація, бездоганна логічність, доступність викладу, точність мислення, ерудиція, яскравість, емоційність, інформаційність, пізнавальна спрямованість, наочність. Види академічного красномовства: - власне академічне (наукова доповідь, наукове повідомлення, реферат, огляд, полеміка); - красномовство вищої школи (лекція, виступ на семінарському занятті, дискусія); - шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда). Жанри академічного красномовства: - наукова лекція; - наукова доповідь; - наукове повідомлення; - науковий огляд; - реферат; - усна рецензія; - усна анотація; - виступ на семінарському занятті; - обговорення; - бесіда, дискусія, диспут, полеміка; - захист реферату, курсової, дипломної, магістерської робіт. Тема 2. ЛЕКЦІЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЖАНР АКАДЕМІЧНОГО КРАСНОМОВСТВА Різновиди лекцій: - власне наукові (науково-теоретичні); - науково-методичні (навчальні – настановчі, оглядові, спеціального курсу); - науково-популярні (лекція-огляд, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-бесіда, лекція-інструктаж, лекція-інформація, лекція-підсумок, лекція-спогад тощо). Підготовка до лекції. Лекція як дослідження,ґрунтовне вивчення питання. Вибір теми. Настанова на загальну мету. Новизна, актуальність теми, конфлікт. Урахування інтересів аудиторії. Складання плану (простого, складного, цитатного). Збирання, нагромадження інформаційних матеріалів – виписки, анотації, тези, конспект (інвенція). Систематичний та алфавітний каталоги як джерела інформації; бібліографічний опис літератури (повний та скорочений). Обмірковування, структурування, підготовка коментарів, власних думок, пов’язаних із темою (диспозиція). Словесне оформлення думки, формулювання вступу, основної частини і висновків, остаточна редакція тексту (елокуція). Запам’ятовування тексту, обдумування невербальних засобів впливу на аудиторію, надання лекції індивідуального ораторського стилю (меморія). Структура лекції. Вступ (тема, тези). Завдання вступу: викликати інтерес до теми, встановити контакт, підготувати слухачів до сприймання теми, обґрунтувати постановку питання. Основна частина (основний зміст, розгортання висунутих тез). Завдання основної частини: послідовно пояснити висунуті положення, підвищити інтерес до теми, підкреслити значення сказаного, висунути завдання. Висновки (узагальнення, формулювання суті висловленого в лекції, вказівки і побажання щодо подальшого опрацювання теми). Когезія. Ретроспекція. Проспекція. Тема 3. РИТОРИКА ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ (ЕРИСТИКА) ПОЛЕМІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ОРАТОРА-ВИКЛАДАЧА Поняття про еристику. Суть понять «суперечка», «полеміка», «диспут», «дискусія», «дебати». Порядок і правила ведення полеміки. Полемічні прийоми. Особливості переконливого полемічного виступу. Основні вимоги до культури суперечки (повага до опонента, витримка, вмотивована аргументація, об’єктивна оцінка). Доказовість і переконливість як основні ознаки суперечки. Зосереджена і безформна, проста і складна види суперечок. Види суперечок відповідно до мети: суперечка для перевірки істини, суперечка-переконання, суперечка-перемога, суперечка-спорт, суперечка-гра. Стратегія і тактика суперечки. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ОРАТОРСЬКОГО ВИСТУПУ (риторичний аналіз) 1. Науковий рівень виступу. 2. Актуальність обраної теми. 3. Дотримання законів риторики: концептуального, моделювання аудиторії, стратегічного, тактичного, мовленнєвого, ефективної комунікації, системно-аналітичного. 4. Дотримання принципів змістовності, ерудованості, послідовності, аргументованості, несуперечності, доказовості, доступності, наочності. 5. Дотримання композиції виступу. 6. Культура мислення оратора: застосування логічних доказів, індукції, дедукції, елементи сюжетності, інтрига в побудові виступу, гнучкість мислення. 7. Психологічний стан оратора: упевненість-невпевненість, утома-бадьорість, зібраність-розгубленість, зосередженість-розсіяність тощо. 8. Взаємодія оратора і слухачів: уміння утримувати увагу слухачів, використання прийомів актуалізації уваги слухачів, майстерність застосування прийомів емоційної розрядки. 9. Культура мовлення оратора: володіння комунікативними якостями мовлення (логічність, точність, ясність, чистота, виразність, багатство, доречність, доступність, емоційність, естетичність, мовлення); мовленнєвий артистизм; мовленнєві помилки; енергетика мовлення (темп, гучність, висота й сила голосу, артикуляція, інтонаційна виразність, паузи). 10. Невербальна культура оратора: естетичність (доцільність, різноманітність, природність) жестикуляції, міміки, рухів тіла, пози; візуальний контакт з аудиторією. 11. Зовнішня культура оратора: відповідність зовнішнього вигляду ситуації спілкування (одяг, взуття, зачіска, аксесуари, макіяж тощо); щирість і повага до слухачів; культура поведінки. 4. Структура навчальної дисципліни
|
