Ринок похідних цінних паперів.

Особливість похідної цінної папери полягає в тому, що він випускається на основі вже емітованих класичних цінних паперів – акцій та облігацій. Поява та бурхливий розвиток похідних цінних паперів пояснюється такими причинами:

 

1. можливість страхування (хеджування) спот-угод шляхом укладання строкових угод на цінні папери;

2. потребою фінансового ринку в створенні нових фінансових інструментів;

3. потребами спекулянтів цінними паперами.

 

Існують такі види цінних паперів:

— форварди;

— ф’ючерси;

— опціони;

— свопи;

— варанти.

 

Крім того, на фінансовому ринку з’являються похідні фінансові інструменти „другого покоління”, основою яких є обіг похідних цінних паперів першого порядку: опціони та ф’ючерси, ф’ючерси на фондові індекси та ін.

Продавець похідної цінної папери при укладанні угоди відкриває коротку позицію. Це означає, що він продав певну кількість цінних паперів, яких у нього в наявності немає. Покупець відкриває відповідно довгострокову позицію. Це означає, що він купив більше цінних паперів, ніж продав.

В короткій позиції перебуває торговець цінними паперами, який їх прозичає, маючи надію виграти на зниженні поточної ціни в майбутньому, тобто на поверненні боргу за нижчою ціною. У довгій позиції учасник угоди сподівається на підвищення поточної ціни та отримання курсової різниці.

Базисний актив похідної цінної папери – товари, валюта, цінні папери, які вкладені в основу угоди.

Форвард – строкова угода, обов’язкова для виконання між продавцем і покупцем майбутньої поставки фінансового активу (товару або валюти) за визначеною фіксованою ціною у визначений строк. Особливість форварда: контракт укладається поза біржею, через що гарантії у нього немає.

 

Ф’ючерс – строкова угода, що на відміну від форварда укладається тільки на біржі.Базовими активами для фінансових ф’ючерсів є боргові цінні папери. Ф’ючерси реєструються розрахунковою палатою біржі. Для покупця і продавця, розрахункова палата є контрагентом, тобто продавець і покупець мають відносини лише з розрахунковою палатою.

Біржа є гарантом виконання Ф’ючерсу, через що в розрахунковій палаті для покупця і продавця відкривається маржевий рахунок, на який перераховується початкова маржа. В кінці ділового дня визначається варіаційна (змінна) маржа: для одних учасників це – сума виграшу, для інших – програшу.

 

Варант – свідоцтво, що видається разом з цінним папером, яке дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

 

Опціон – строкова угода між продавцем і покупцем на право покупця купити або продати фінансовий актив за фіксованою ціною. Ця угода не є обов’язковою до виконання. Право вибору здійснити чи відмовитися від угоди належить тільки покупцеві опціону. З цього випливає, що ризик між покупцем і продавцем поділений нерівномірно.

Ціна опціону, яку виплачує покупець продавцю, називається премією. Вона визначається рядом факторів: біржовим курсом цінних паперів, дисперсією біржового курсу, базисною ціною, строком опціону та ін.

Нижня межа премії відповідає „внутрішній вартості опціону” як різниця між поточною ціноюакцій та ціною виконання контракту у разі його реалізації. Верхня межа визначається часовою (зовнішньою) вартістю як різниця між фактичною премією та внутрішньою вартістю. Часова вартість залежить від ризику.

Розвиток похідних цінних паперів стимулює розвиток фінансового інжинірингу, внаслідок чого створюються нові фінансові інструменти шляхом їх комбінацій. Так існують комбінаційні опціони: стренг, стріп, спред.

Своп – контракт між двома учасниками на право обміну певною сумою валюти, цінних паперів, процентних платежів на умовах, зафіксованих у договорі.

Процентний своп укладається на позабіржовому ринку, зазвичай між фінансово кредитними інститутами, на базову суму, від якої вираховується процентна ставка (наприклад, тверда ставка обмінюється на плаваючу). В кінці строку виводиться сальдо: для одного з учасників воно позитивне, для іншого – негативне.

Інтернаціоналізація фінансових ринків призвела до появи нових фінансових документів – американських депозитних розписок (АДР або ADR) та глобальних депозитних розписок (ГДР або GDR). Вони підтверджують право власності на іноземні акції, що випускаються в інших країнах. Емітуються банками – депозитаріями акцій. АДР вперше були випущені в 1927 р., у наш час випускаються в США та є ефективним засобом отримання інвесторами доступу до фондових ринків США. ГДР випускаються в різних країнах Західної Європи для залучення інвестицій в акції іноземних компаній.