Специфіка людського буття у філософській антропології.

Розділ 14. Філософська антропологія

1. Специфіка людського буття у філософській антропології.

2. Людина як предмет філософського дослідження.

3. Біологічне і соціальне в людині.

4. Людина – особливий рід сущого.

5. Сфери буття людини.

Специфіка людського буття у філософській антропології.

Центральною філософською темою, навколо якої об’єднуються всі інші теми, проблеми, питання філософії – це тема про людину. Як писав відомий давньогрецький мислитель Емпедокл, “людина завжди була, є і буде найбільш цікавим явищем для людини”. Протягом століть люди задумувались над власною природою. Сократ повторював, що його цікавлять не дерева в лісі, а люди в містах. Всі питання універсального значення, які вирішує філософія, мають сенс не самі по собі, а відносно людини. Філософія вирішує питання про загальні, граничні основи буття для того, щоб визначити місце людини у Всесвіті, зрозуміти сенс життя людини, її призначення в світі. Всі розділи філософського знання так чи інакше присвячені пошукам відповідей на питання про сутність і природу людини.

У XX ст. відбувся своєрідний “антропологічний бум” у філософії, сталися серйозні зміни в підходах до осмислення людини. Ці зміни пов’язані зі становленням антропології як особливої філософської дисципліни. Термін “філософська антропологія” вживається в двох основних смислах. Часто філософською антропологією називають розділ філософського знання, присвячений всебічному розгляду проблеми людини. Разом з тим термін “філософська антропологія” закріплений і за конкретною сучасною філософською школою, основними представниками якої були німецькі філософи М.Шелер, А.Гелен, Г.Плесснер, Е.Ротакер, Г.-Е.Херстенберг та ін.

Вихідною засадою філософської антропології є те, що вона ставить людину в центр світобудови. Людина розглядається як своєрідний ключ до вирішення всіх проблем, навіть тих, які, на перший погляд, не мають відношення до теми людини. Головним предметом вивчення у філософській антропології стає духовний світ людини. Філософсько-антропологічний підхід має справу не з фактом людини як об’єкта наукового пізнання (цим займається біологія, психологія, соціологія), а з фактом людини як суб’єкта самосвідомості. Суб’єктивний світ людини розглядається у філософській антропології як особливий всесвіт, центр світобудови.

З філософсько-антропологічного погляду людська духовність переважає все природне буття і принципово не зводиться до нього. Філософська антропологія не залежить від строго наукових уявлень, тому що людина для неї не стільки природний об’єкт, скільки надприродний суб’єкт. З іншого боку, людина як центр світобудови характеризується як малий всесвіт, мікрокосм, який є втіленням і зосередженням всіх якостей і характеристик Всесвіту. Давня філософська ідея про мікрокосм і макрокосм виявляється надзвичайно популярною і в сучасних роздумах про людину. Глибинні вияви людської суб’єктивності, такі як страх, гнів, еротичний потяг та ін. вважаються лише аналогом космічних сил. І навпаки, таємничі глибини людської душі являють собою вивільнене космічне начало. Зазирнувши в себе, можна побачити вияв космічних сил, пізнати таємниці Космосу.

Водночас людина – це об’єднуюче начало, вона здатна об’єднати все розмаїття живих і неживих істот. Доля людини залежить від долі природи, а людина відповідальна за всю природу. Слід зауважити, що багато ідей антропології мають містичне забарвлення.

Для сучасної антропології характерно нове відношення до позанаукових форм духовного досвіду і пізнання порівняно з тим, яким було це відношення в рамках філософської класики, орієнтованої виключно на науку. Зокрема, філософська антропологія не ставиться зневажливо до ідей містичного пізнання, хоч і не приймає його безумовно. Важливим для філософської антропології є також процес самопізнання і самоспостереження.

У філософській антропології самопізнання служить не тільки метою, а й методологією. Філософська антропологія сфокусована на механізмах самопоглиблення, тому головною її проблемою і смисловим центром є людська особистість. Людина тут постає не як абстракція, не як людина взагалі, а як екзистенція. Екзистенція – це людська самість, це моє “Я”. Без спроб визначити своє “Я” життя особистості неможливе. Філософська антропологія підкреслює важливість звернення до свого власного “Я”.