Людина – особливий рід сущого.

Для філософської антропології характерно визнання того факту, що людина є особлива істота чи особливий рід сущого. Людина відрізняється від всього. І кожна людина усвідомлює відмінність людського роду від інших істот. Це є не що інше, як факт самосвідомості, загальний для всіх людей.

Людина пізнає і перетворює природу, творить, планує і раціонально організовує свою діяльність, удосконалює свій побут. Людина створює особливий, грандіозний за своїми масштабами світ: суспільство, культуру, виробництво. Завдяки технічним досягненням людина панує над природою. Всі ці факти дозволяють говорити про людину як про істоту розумну, здатну до мислення. Людина – це, передусім, homo sapiens. Але ця формула неповна. Багато фактів свідчать про протилежне – про нерозумність людини. Сучасна філософська антропологія не закриває очі на вияви агресивності, на скриті й темні імпульси, на так звану “нічну” людину. Для філософського розуміння людини не пройшла непомітною концепція психоаналізу.

Очевидним є те, що людина – це не тільки раціональна істота. Вона є пересіканням двох світів – світу Горного, високого і духовного і світу дольного – природного, земного. І в цьому полягає специфіка людини як особливого роду сущого.

Загалом, сутність людини, крім того що її визначають як розумну істоту, зводиться до кількох ознак. Це, зокрема, соціальність (людина є істотою, буття якої пов’язане із способами організації свого буття); цілеспрямована діяльність (людина є істотою, що свідомо здійснює активність і створює необхідні умови для задоволення біологічних, соціальних і духовних потреб); здатність творити символи, насамперед, слово (завдяки цьому вона спілкується); духовність (те, що надає людині неповторної унікальності з-поміж усього живого на планеті). Лише через осмислення повноти і цілісності всіх сутнісних форм можна характеризувати людину.

При цьому природа людини досить різноманітна. Не все в людині може бути віднесене до власне людського. В природі людини необхідно окреслити те, що є “людським в людині”. І в цьому аспекті не можна обійти увагою мораль. За словами видатного російського філософа В.Соловйова, людина – це істота, яка здатна розрізняти добро і зло. Мораль – це те, що піднімає людину над природним світом. В.Соловйов, зокрема, виділяв у людині такі якості, що є суттю людського: сором, співчуття, благоговіння перед вищим.

У сучасній філософській антропології для розкриття сутності людського прийнято використовувати такі поняття, як “Я”, “свідомість”, “особистість”. Поняття “Я” примушує усвідомлювати свою унікальну і відмінну від інших екзистенцію – відчуття свого власного існування. Завдяки поняттю “свідомість” людина протиставляє себе будь-якій іншій реальності, виділяє себе з оточуючого світу, формує своє власне “Я”. Все це дає можливість ясно бачити світ, шукати в ньому закономірності, а не просто піддаватися впливу інстинктів і емоцій.

Завершуючи розгляд питання про природу, сутність людини, слід звернути увагу на співвіднесеність понять “людина”, “індивід”, “особа”, “індивідуальність”, які не є ідентичними. Найбільш загальним поняттям є “людина”. Людина – це поняття, що відображає загальні риси людського роду, тобто характеризує родову істоту. Існування окремих представників людства фіксується через поняття “індивід”. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретний носій всіх психофізіологічних і соціальних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів і т.д. Поняття “індивід” у даному випадку вживається в значенні “конкретна людина”. При такому підході ми абстрагуємося як від особливої дії різних фізико-психологічних факторів (вікових особливостей, статі, темпераменту тощо), так і від різних соціальних умов життєдіяльності людини. Хоча повністю ігнорувати дію цих факторів неможливо. Процес формування індивіда – це процес переходу людства зі стадії антропогенезу, коли визначальними в життєдіяльності людини є природно-біологічні фактори, на стадію соціогенезу, коли людина починає розвиватися на основі діяльності та спілкування.

Щоб відобразити конкретно-історичні особливості розвитку людини на різних рівнях її індивідуального та конкретного розвитку поряд з поняттям “індивід” використовується поняття “особа”. Індивід розглядається як відправний момент для формування особи. Особа – це наслідок розвитку індивіда, найбільш повне втілення людських якостей. Особа формується по мірі розвитку людини, включення у її життя соціальних факторів. Особа – це людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей (погляди, цінності, інтереси, моральні переконання тощо), тобто це людина, що пройшла процес соціалізації. Важливою якістю особи є її автономність. Особа – це автономна людина, тобто людина, що в певній мірі виступає незалежно від суспільства.

Особиста незалежність пов’язана з вмінням панувати над собою, а це, у свою чергу, передбачає наявність в особистості не просто свідомості, тобто мислення і волі, а й самосвідомості, тобто самоаналізу, самооцінки, самоконтролю за своєю поведінкою. Самосвідомість особистості трансформується в життєву позицію. Життєва позиція являє собою основану на світоглядних установках і життєвому досвіді готовність до дії, що виступає, передусім, як готовність до розуміння особистістю цілей і сенсу життя. Спосіб реалізації життєвої позиції – соціальна активність, яка виступає показником самореалізації особистістю своєї сутності. Соціальна активність – це показник того, що являє собою людина як суб’єкт соціальної діяльності, яким є її відношення до оточуючої дійсності, до інших людей.

Фундаментальна якість людської особи – це свобода. Для особи володіння свободою є головною, обов’язковою умовою її функціонування та розвитку. Саме завдяки свободі особистості людина не просто пристосовується до дійсності, але й перетворює її відповідно до своїх цілей. Зі свободою пов’язується відповідальність людини за свої дії.