П. 9.2 Державна науково-технічна та інноваційна політика, її сутність, цілі й принципи

Можливість реалізації науково-технічного та інноваційного потенціалів країни залежить від ефективності науково-технічної та інноваційної політики держави.

Особливості науково-технічного розвитку України:

— технічне і технологічне відставання від рівня розвинених країн світу;

— висока ресурсомісткість (енерго-, матеріале-, фонде- та працемісткість) виробництва;

— низький рівень продуктивності праці;

— певна військова спрямованість наукових розробок;

— певна ізольованість у світовому науково-технічному і технологічному обміні;

— нераціональне використання науково-технічного потенціалу країни тощо.

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (від 13.12.1991 р.) та зміни і доповнення до інших законодавчих актів дають гарантії функціонування науки як сфери діяльності. Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічних розробках.

Закон закладає засади переходу від базового до переважно цільового фінансування науки.

Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Науково-технічна політика визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері. Держава покликана:

1. створювати сучасну інфраструктуру науки і готувати науково-технічні кадри,

2. надавати державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довготермінових державних науково-технічних програм,

3. підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки,

4. веде статистику у науково-технічній сфері,

5. забезпечує створення ринку науково-технічної продукції,

6. оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки,

7. провадить експертизу науково-технічних проектів,

8. налагоджує науково-технічне співробітництво з іншими державами.

Головні принципи державної науково-технічної політики:

1. демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

2. врахування вимог екологічної безпеки;

3. підтримка науково-технічних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом відбору науково-технічних пріоритетів;

4. збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Пряме державне регулювання науково-технічної діяльності провадять за допомогою таких форм і методів:

1. визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки,

2. формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм,

3. формування і розміщення державного замовлення,

4. бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності,

5. проведення державної науково-технічної експертизи,

6. створення системи науково-технічної інформації,

7. ведення патентно-ліцензійної діяльності,

8. проведення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері,

9. формування та заохочення науково-технічних кадрів.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку провадять з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів, забезпечує їх підготовку і перепідготовку як в Україні, так і за її межами, запроваджує систему атестації кадрів, державні та іменні премії у галузі науки і техніки тощо.

Важливою формою державного регулювання розвитку науки і техніки є створення і функціонування системи науково-технічної інформації, у яку входять територіальні мережі центрів первинного збору й опрацювання усіх видів науково-технічних даних, державні центри, наукові бібліотеки.

З метою створення економічно сприятливих умов для науково-технічної діяльності держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі (створення інноваційних фондів, сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків, систем страхування науково-технічної діяльності, введення пільгового оподаткування і кредитування, застосування прискореної амортизації основних фондів підприємств).

Державний інноваційний фонд створюють з бюджетних коштів, які виділяє держава для підтримки науково-технічної діяльності, внесків юридичних і фізичних осіб.

Для суб'єктів науково-технічної діяльності запроваджено податкові пільги. Державні навчально-виховні заклади, наукові установи й організації, діяльність яких повністю або частково фінансують з бюджету, звільнені від сплати податків. В Україні деякий час використовували й інші податкові пільги. Але, нове податкове законодавство в Україні ліквідувало ці стимули науково-технічної діяльності, що негативно відображається на процесах розвитку науки і техніки в цілому.

Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних зі створенням, захистом і використанням інтелектуальної власності. Всі винаходи в Україні повинні бути захищені від їх безоплатного використання іншими країнами, для чого є патентування винаходів за кордоном.

Для вирішення важливих завдань у галузі науково-технічної діяльності введене державне замовлення, яке забезпечують фінансуванням та підтримують матеріально-технічними ресурсами.

Державне замовлення у науково-технічній сфері можна розглядати з 2-ох точок зору:

1. інструмент управління виробництвом наукомісткої продукції, який забезпечує економічно вигідні умови суб’єктам гауково-технічної діяльності у розвитку фундаментальних досліджень та освоєнні принципово нових технологій.

2. інструмент контролю за виконанням науково-технічних програм, який використовується за рахунок освоєння результатів науково-технічних досягнень, а не за рахунок резервів виробництва.