П. 8.3 Державне підприємництво та управління державними підприємствами

Державний сектор - комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи всіх форм власності. Отже, держава через осіб, яким вона доручає управління державною власністю, також може займатися підприємництвом. Підприємницька діяльність держави повинна бути рівноправною серед інших суб'єктів цієї діяльності.

Державне підприємництво - це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Формамии державних підприємств:

1. бюджетні підприємства - підприємства, які підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління; не отримують прибутку, не платять податків; фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

2. державні корпорації –

— підприємствам надається право господарської самостійності;

— держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

— застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

3. змішані акціонерні товариства – підприємства, які поєднують переваги приватного і державного підприємництва:

— можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

— господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

— деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Державне підприємництво передбачає проведення націоналізації і денаціоналізації підприємств, створення державою власних підприємств та забезпечення управління й планування їх діяльності.

Державний сектор підприємств формують з метою:

- створити робочі місця;

- утримувати галузі комунального господарства - водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, а також підприємства, які задовольняють потреби національної безпеки.

В Україні у сфері державного володіння та державного управління є надра, земля, водні ресурси, ліси, території, які перебувають під особливою охороною (державні природні заповідники, дендрологічні парки та ботанічні сади, пам'ятки природи, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти), оборонні об'єкти та об'єкти атомної енергетики, залізничний, трубопровідний та повітряний транспорт, значна частина нерухомості (житлового та нежитлового фондів), оборонна промисловість, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера добування й обігу дорогоцінних каменів, металів, стратегічних матеріалів і валюти.

У системі управління державною власністю треба розрізняти:

1. управління державною власністю, яка набула цієї форми і є нею. Завданням системи управління цієї частини державної власності є її збереження, підтримка; нарощування, оновлення, ефективне використання;

2. управління зміною форм і відносин власності. Завданням управління є: постійна передача права володіння, розпорядження (приватизація), націоналізація, тимчасова передача (оренда, заклад, довірче управління) власності.

Управління державним сектором економіки в Україні грунтується на

1. галузевому (загальнодержавна власність) принципах;

2. територіальному (комунальна власність) принципах.

Функціональні механізми управління державною власністю визначені способом використання державної власності та способом управління зміною форм і відносин власності.

Способами управління державною власністю:

1) оренда державного майна - яке розглядається як засноване на угоді тимчасове володіння і користування землею, іншими природними ресурсами, підприємствами і майновими комплексами, а також майном або правами, погрібними орендатору для самостійного провадження підприємницької діяльності. Об'єктами оренди є земельні ділянки та відособлені природні об'єкти, підприємства та інші майнові комплекси, окремі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, інші види майна, сировину, продукцію, право вимоги, борги тощо.

2) застава нерухомого майна. Об'єктами застави є підприємства, будови, споруди та інші об'єкти (разом з землею).

3) придбання пакетів акцій – держава регулює діяльності акціонерних підприємств. Володіючи пакетом акцій, у разі потреби сприяє пошуку інвестора або ж забезпеченню стійкості роботи акціонерного товариства (АТ). Часткою державної власності на змішаних підприємствах управляють шляхом передавання державних акцій у довірче управління безпосереднім керівництвом акціонерних підприємств, з якими укладено контракт.

Управління перетворенням державної власності забезпечується:

= приватизацією державного майна;

= націоналізацією - перетворення в державну власність майна, яке є у власності громадян і юридичних осіб;

= проведенням банкрутства та ліквідації підприємств. Процедура банкрутства полягає в ліквідації підприємства як суб'єкта господарської діяльності та продаж його майна для задоволення вимог кредиторів. Юридичне банкрутство настає після відповідного рішення арбітражного суду або офіційного оголошення про це самого боржника. Банкрутство є останньою винятковою мірою впливу на підприємство-боржника. Механізм банкрутства передбачає зміну власника майна, спричинює структурну перебудову економіки;

= проведення антикризового управління, яке спрямоване на попередження банкрутства. Головні процедури: моніторинг фінансового стану об'єкта управління; надання державної фінансової підтримки; заміна керівника неплатоспроможного підприємства; проведення обов'язкової приватизації неплатоспроможного підприємства або продаж підприємства; перетворення державного підприємства в казенне, санація (оздоровлення). Якщо ці заходи не дали змоги зберегти підприємство, його ліквідують. Ліквідацію державного підприємства виконують за ухвалою уповноваженого державного органу. Процес ліквідації відбувається публічно, його веде спеціально створена ліквідаційна комісія.

Державне регулювання підприємництва поширюється також на приватний сектор економіки. Його проводять через цінову, кредитну, інвестиційну, інноваційну, структурну, зовнішньоекономічну, торговельну, регіональну політику, політику зайнятості і політику соціального захисту.