П. 13.1. Суть, принципи і цілі регіональної політики України

Регіон - цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: 1) структурою виробництва, 2) розвиненими внутрішніми зв'язками, 3) концентрацією населення, 4) певного виробничого та соціальною інфраструктурою, 5) місцевими органами територіального управління.

Регіональна економіка покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціально-економічні проблеми населення, зменшувати залежність регіонів від центру. З цією метою треба визначити стабільні нормативи відрахувань до бюджетів всіх рівнів.

Регіональна політика держави – це (складається з 2-х аспектів):

- сфера діяльності держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів;

- соціально-економічна політика окремих регіонів, спрямована на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів.

Оптимальне поєднання цих двох аспектів забезпечує раціональну регіональну соціально-економічну політику держави.

Головна мета державного регулювання розвитку регіонів - забезпечити найповніше використання їхнього ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів держави і кожного регіону.

Державне регулювання розвитку регіонів забезпечують запровадженням відповідних пріоритетів, тобто наданням переваги на конкретному етапі розвиткові окремих галузей, видів діяльності, форм господарювання конкретних регіонів. Залежно від поставлених цілей та рівнів управління пріоритети можна визначати як на державному, так і на місцевих рівнях.

Державна регіональна економічна політика – це:

- органічна частина загальної соціально-економічної політики держави, що синтезує регіональні аспекти;

- сукупність організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на 1) стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів; 2) раціональне використання ресурсного потенціалу регіонів з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього середовища; 3) вдосконалення територіальної організації суспільства.

Стратегічні цілі регіональної політики української держави:

1. політичні: збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;

2. економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;

3. соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Цілі реалізуються через комплекс завдань державної регіональної політики:

1. зміцнення основ української державності;

2. пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

3. забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

4. активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

5. підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

Особливості формування регіональної політики в Україні:

- брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики;

- незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади, правового оформлення держави;

- гостра економічна криза;

- відмова від старої моделі стосунків мінс центральною та місцевою владою.

Принципи державної регіональної економічної політики:

- узгодження загальнодержавних інтересів і пріоритетів з регіональними і місцевими;

- підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень;

- відповідальність органів державної влади й управління за прийняті рішення;

- комплексне вирішення економічних, соціальних, екологічних проблем регіону.

Об’єкти державної регіональної економічної політики - системи територіальних утворень, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування:

1. економіка регіону як економічно-господарська система;

Регіон має у розпорядженні складний господарський комплекс, що складається з різних галузей, господарств, соціальних, культурно-побутових підрозділів, організацій та установ. Адже всі підприємства, організації й установи в регіоні пов'язані спільними природно-кліматичними умовами, використанням природних і трудових ресурсів, міжгалузевих виробництв, спільним використанням енергії, засобів зв'язку, транспорту, будівельної бази. Як самостійний об'єкт, регіон має також і спільні систему управління, фінансування і кредитування, задоволення соціальних потреб населення, охорони здоров'я, зон відпочинку. Цілісність регіону виявляється також у пайовій участі господарських суб'єктів у будівництві житла, культурно-побутових об'єктів, підвищенні професійного рівня зайнятого населення. Якщо в індивідуальному процесі відтворення домінуючу роль відіграє саме виробництво, то у регіональному - у центрі уваги є не одне підприємство, а їх сукупність, і не просто елементів, а сукупність внутрішньо організована, функціональна.

2. галузі господарського комплексу території;

3. соціальна інфраструктура;

4. природне середовище;

5. населення та трудові ресурси тощо.

Суб'єкти державної регіональної політики в Україні:

- Центральні органи державної виконавчої влади;

- Місцеве самоврядування, представницькі громадські товариства, спілки регіонів, територіальна громада;

Територіальна громада - низова економічно і фінансове самодостатня адміністративна територіальна одиниця.

Місцеве самоврядування - гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самовряду­вання вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства України.

Система місцевого самоврядування складається з:

1) територіальної громади;

2) сільської, селищної, міської ради;

3) сільського, селищного, міського голови;

4) виконавчих органів сільської, селищної і міської ради;

5) районних та обласних рад, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

6) органів самоорганізації населення.

- Місцеві ради народних депутатів;

- Держадміністрації відповідного рівня (обласні, міські, районні).

Регіональні органи повинні забезпечувати комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток регіонів, ефективно використовуючи природні, географічні, демографічні особливості регіонів, їх економічний і науково-технічний потенціали. Оскільки проблеми завжди виникають у конкретному регіоні, то їх треба вирішувати на місцях за рахунок місцевих бюджетів, позабюджетних та інших коштів.

 

Основні аспекти регіонального управління:

Взаємовідносини “регіон-центр”:

- чіткий розподіл повноважень та компетенції з питань власності, зайнятості, земельних ресурсів, бюджету, податків, соціального захисту, ціноутворення тощо;

- вирішення центром питань економічної безпеки, фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, бюджету, програм загальнодержавного рівня.

Взаємовідносини “регіон - місцеве самоврядування”:

- окреслення функцій територіальних, муніципальних органів різних рівнів;

- визначення завдань розвитку регіону;

- регулювання ринкових відносин у межах території;

- вирішення питань бюджетно-фінансової політики території, питань оперативного управління господарством.

Комплексний розвиток регіону як єдиного господарства:

- формування моделі ринкових відносин у регіоні;

- відповідальність перед населенням та перед центром за регіональний стан справ;

- забезпечення розширеного відтворення у регіоні;

- попередження депресивних явищ в економіці регіону, які порушували б конституційні права людей.