Стрімкий напад

Суть стрімкого нападу полягає в тому, щоб на великій швидкості доставити м'яч до кошика суперника і виконати кидок в умовах непідготованого суперником захисту і, найчастіше,створення чисельної переваги нападаючих.

Найбільш сприятливими ситуаціями для проведення швидкого прориву є перехоплення м'яча під час дій у захисті, оволодіння м'ячем під час відскоку на своєму щиті і вкидання м'яча з-за меж майданчика після заки­нутого м'яча суперником. У багатьох випадках він забезпечує максимальне проникнення, і у всіх випадках проникнення в межах радіусу 4-5 м від кошика. У ситуаціях троє проти двох і четверо проти трьох стрімкий напад нерідко закінчується взяттям кошика. Навіть, якщо захист реагує досить швидко і своєчасно повертається назад, ланка, що виконує стрімкий напад, знаходиться в межах 4-5 м від кошика. Тому гравець після однієї передачі або повороту з опорою на одну ногу може вивести на кидок крайнього нападника або середнього гравця або сам може виконати кидок в стрибку [12]. Використання стрімкий напад нівелює переваги різних систем захисту. Небагато команд середніх шкіл або університетів мають гравців, які можуть швидко пристосуватися до зміни принципів захисту і вибрати відповідний тип нападу. Гравці, що найбільше, можуть попросити хвилинну перерву, щоб отримати поради тренера. Однак, це не вирішення проблеми. Краще швидко просунутися в передову зону, щоб не турбуватися про особливий захист, на який переключився супротивник [6]. Ефективний стрімкий напад робить сильний тиск на супротивника, діючи на його наступальний темп і змушуючи тренера змінювати свій захист. Стрімкий напад може змусити противника грати повільно. Боячись стрімкого нападу, гравці, що добивають м’яч після подборів, можуть занадто рано відмовитися від боротьби на щиті, що з'явиться певною перевагою для команди, яка застосовує стрімкий напад. І, навпаки, захисники можуть залишатися під щитом занадто довго, намагаючись уповільнити прорив. Іншим позитивним психологічним фактором стрімкого нападу є те, що його проведення неминуче веде до посилення гри в захисті. Успішний стрімкий напад стимулює агресивну гру в захисті, що змушує команду противника набагато частіше втрачати м'яч, порушувати правила і робити помилки при добиванні [24]. Якщо команда славиться стрімким нападом, противник, якщо він не відчуває, що має рішучу перевагу, зробить все можливе, щоб почати грати повільно, тому що стрімкий напад нав'язує противнику високий темп. У сучасному баскетболі гравці відмінно кидають. Щоб використовувати цю здатність, нападники повинні досягати кошика противника швидше, ніж захисники. Якщо кращий розігруючий швидко проникне в передову зону до того, як встигне повернутися захист, то за допомогою однієї передачі і кидка в стрибку з 5 м він доб'ється того, що вимагало б трьох, чотирьох, п'яти і більше передач в будь якій награній комбінації [18]. Ще однією перевагою стрімкого нападу є те, що він робить кожного гравця потенційним «снайпером». Посередній нападник, який отримав би всього кілька можливостей для взяття корзини при розігруванні позиційних комбінацій, може кілька разів легко вразити кошик, якщо буде найспритнішим при стрімкому нападі. Зрештою, стрімкий напад сприяє грі, роблячи її більш барвистою, цікавою і швидкою. Вболівальники люблять таку гру. Взаємодії при стрімкому нападі повинні постійно відпрацьовуватися, щоб гравці реагували інстинктивно, а середній гравець в атаці знав якості своїх партнерів: їх швидкість, вміння кидати по кошику, рухливість, психологічну реакцію на швидкий прорив і т. ін.

При вибірковому застосуванні стрімкого нападу використовуються різноманітні навички всіх гравців команди. Гравці повинні розташовуватися в позиціях, де вони найкращим чином розкривають свої можливості. Самий технічний і швидкий гравець команди займає місце в середині. Бокові гравці-снайпери повинні володіти хорошою швидкістю і вміти проникати в зону противника в русі. Звичайно один з тих, що розігрує м’яч та виконує передачу середньому гравцеві (або інший розігруючий, що розташовується попереду в захисті), знаходиться в найкращій позиції, щоб заповнити другий коридор. Далекий нападник звичайно заповнює третій коридор. Щоб успішно виконати стрімкий напад, ці гравці повинні зайняти свої позиції якомога швидше, пересуваючись по найкоротшому шляху. Дуже важливий моментальний перехід від захисту до нападу. Четвертий гравець займає позицію супроводжуючого гравця, рухаючись у другому ешелоні. П'ятий гравець рухається ззаду, здійснюючи підстраховку. Якщо ситуація не розвивається таким чином, стрімкий напад не слід починати. Не буде ніякої користі, якщо тільки три з п'яти стрімких нападів будуть успішними, а два закінчаться втратою м'яча через порушення правил [12, 28].

Ця система надає гравцям більше самостійності вдовільному завершенні стрімкого нападу і, звичайно, доставляє їм більше задоволення, ніж строго награна комбінація. Ми добиваємося золотої середини в тому, що при стрімкому нападі всі гравці можуть взяти на себе ініціативу. Якщо стрімкий напад невдається, гравці переходять до виконання наіграною комбінації [12]. Щоб результативно провести стрімкий напад, команда повинна агресивно зіграти в захисті: швидко зайняти позиції, змусити противника порушити правила, оволодіти м'ячем і т. д. Стрімкий напад дає можливість вражати кошик з близької дистанції, що значно легше, ніж при позиційному нападі [12].

Ми розібрали принципи взаємодії в класичних ситуаціях стрімкого нападу троє проти двох і четверо проти трьох (з супроводжуючим). В основному ці принципи придатні і для ситуації двоє проти одного. Очевидно, що це більш проста ситуація. Два нападаючих повинні зберігати паралельну розстановку під час руху до кошику супротивника. При цьому ми не є прихильниками безперервних передач. Якщо м'яч знаходиться в руках гравця задньої лінії, він повинен вести його до кошика, змушуючи опікуна за допомогою фінтів вистрибнути для блокування можливого кидка. Ведення має бути дуже впевненим. Якщо дріблер зупиниться завчасно, то не зможе викликати захисника на себе, а це є його основним завданням. Якщо дріблер відчуває, що може обіграти захисника, він повинен сміливо йти на кидок. В іншому випадку м'яч передається партнеру, який залишився вільним [23]. Ситуація п'ятеро проти чотирьох у принципі є ситуацією з супроводжуючим, в якій п'ятий гравець підключається до атаки приблизно в 5 м від кошика, рухаючись по далекій від супроводжуючого стороні. Тут п'ятий гравець може отримати передачу, якщо захисник переключиться на супроводжуючого гравця. Якщо ж він захопить захисника з собою, супроводжуючий буде відкритий для передачі. Залежно від дій захисника середній гравець може виконати передачу тому чи іншому партнерові.

Перехід до позиційного нападу. Якщо стрімкий напад не вийшов і третій захисник встиг зайняти надійну захисну позицію, виникає ситуація троє проти трьох, яка може бути вирішена засобами позиційного нападу. Середній гравець повинен виконати передачу і поставити заслін. Мета цієї взаємодії полягає в тому, щоб створити крайньому гравцеві умови для виконання кидка в стрибку або скидки м'яча гравцеві, що ставить заслін, залежно від дій захисників.Нападників не зупиняються в очікуванні інших партнерів для організації командних взаємодій позиційного нападу, а шукають можливість для виконання кидка в стрибку з середньої дистанції. Це обумовлюється тим, що нападники в даному випадку володіють ініціативою [28]. Ніяка команда не може покладатися тільки на швидкий прорив. Треба вміти переходити до позиційного нападу, будь то в розстановці 2 - 1- 2, 3 - 2 або 2 - 3. Проте в деяких іграх швидкий прорив э основною системою нападу.