Культурологія Л. Уайта

Розробкою науки про культуру Л. Уайт займався все життя. У неї він включає з'ясування структури культури, аналіз співвідношення понять "культура" і "суспільство", критерій прогресу культур, теорію культурних систем і пояснення таких класичних проблем антропології, як екзогамія, системи спорідненості, еволюція форм шлюбу й ін. Значне місце в ній займає теорія символів.

У загальнотеоретичному аспекті Л. Уайт визначає культурологію як "галузь антропології, що розглядає культуру (інститути, технології, ідеології) як самостійну впорядкованість феноменів, організованих відповідно до власних принципів і існуючих за власними законами".

Л. Уайт, так само, як М. Херсковіц і інші антропологи, розглядає суспільство й культуру в якості різнопорядкових явищ. Суспільство трактується ним як скупчення живучих разом організмів, що володіють соціальною організацією, що є аспект оживлюючої, захисної й відтворюючої поведінки. Згідно Л. Уайту, культура, а не суспільство є специфічною особливістю людського виду.

Л. Уайт визначає культуру як екстрасоматичну традицію, провідну роль у якій грають символи. Символічну поведінку він уважав однією з головних ознак культури. Велику увагу американський антрополог приділяла виявленню специфіки культурологічного підходу, прагнучи розмежуватися із психологічним підходом до аналізу культурних явищ. Правда, він не завжди обґрунтовано ототожнював його з положенням про те, що людина є причина культури, що він - незалежна величина, а звичаї, інститути, переконання є похідні, залежні. Замість психологічного пояснення культури, заснованого на індивідуально-особистісних якостях людини, він пропонує культурологічне.

Основні положення культурологічного підходу полягають у тому, що люди поводяться так, а не інакше, тому що вони були виховані в певних культурних традиціях. Поведінка народу, на думку Л. Уайта, "визначається не фізичним типом або генетичним родом, не ідеями, бажаннями, надіями й страхами, не процесами соціальної взаємодії, а зовнішньою екстрасоматичною традицією. Виховані в тибетській лінгвістичній традиції люди будуть говорити на тибетськім, а не англійською мовою. Відношення до моногамії, полігамії або поліандрії, відраза до молока, табу стосунків з тещею або використання таблиці множення - все це визначається реакцією людей на культурні традиції. Поведінка народу є функцією його культури".
Природно виникає питання, що ж визначає культуру. "Сама себе визначає", - відповідав Л. Уайт. Він розглядав культуру як самостійний процес, у якому властивості культури взаємодіють, утворюючи нові комбінації й сполучення. Наприклад, певна форма мови, писемності, соціальній організації, технології в цілому розвивається з попереднього стану. Культура асоціюється в Л. Уайта з потоком взаємодіючих елементів, що прогресивно розвиваються. "Потік культури тече, змінюється, росте, розвивається відповідно до властивих йому законів". Сама ж людина, її поведінка - "це тільки реакція людського організму на цей потік культури".

Захопившись критикою суб'єктивізму, психологізму й біологізму в розумінні культур, Л. Уайт відводив "людині - творцеві історії" третьорядну роль у функціонуванні динамічного потоку культури. Він розглядав людину як істотний фактор еволюції лише в процесі виникнення культури. "Коли ж культура виникла, її наступні видозміни - зміни, розширення, зменшення - варто пояснювати без звертання до людино-тваринного, індивідуального або колективного.. люди необхідні для існування явищ культури, але вони не необхідні при поясненні їхньої еволюції й варіацій..".

Культурний процес, "потік культури" має в концепції американського еволюціоніста домінуюче значення. Але складається він знову ж із взаємодіючих, хоч і досить самостійних рядів елементів (частин, форм) культури, як і в Тайлора. Дійсно, біологічний індивід "людина-тварина" не потрібний для пояснення еволюції математики, грошового обігу й ідеології. На жаль, у культурологічній концепції Л. Уайта не знайшлося місця людині культурній. Їй приділялася роль пасивного глядача, та й то не в перших рядах партеру. Видимо, таке положення речей багато в чому пояснювалося прагненням Л. Уайта додати предметно-речовий характер своєму підходу до культури. Протягом всієї своєї творчої діяльності він різко критикував визначення культур через моделі (зразки) поведінки. Він був не згодний з розумінням культури; як теоретичної абстракції, логічного конструкта, "існуючого тільки в головах антропологів".

Л. Уайт думав, що необхідно відгородити культурологію від невловимих, невидимих, онтологічно не існуючих абстракцій і забезпечити її матеріальним, пізнаваним предметом дослідження.; Він уважав, що "культура являє собою клас предметів і явищ, що залежать від здатності людини до символізації, що розглядається в екстрасоматичному контексті". Роз'ясняючи словосполучення "екстрасоматичний контекст", американський учений виділяв два наукових підходи до вивчення предметів і явищ, пов'язаних зі здатністю людини до символізації. При розгляді їх у взаємозв'язку з організмом людини, тобто в соматичному контексті, вони будуть представляти людську поведінку й будуть предметом психології. Якщо ж ці явища вивчати у взаємозв'язку один з одним, незалежно від організму людини, тобто в екстрасоматичному аспекті, то вони стануть культурою, предметом для культурології.

У здатності людей до символізму Л. Уайт бачив вихідний елемент культури, що визначає ознаку людства. "Символ, - пише він, - можна визначити як річ або явище, дію або предмет, значення якого нав'язано людиною: свята вода, фетиш, ритуал, слово". Символ є, таким чином, сукупність фізичної форми й значення. Значення визначається культурною традицією, його не можна встановити за допомогою органів почуттів або хімічного аналізу. Для ілюстрації Л. Уайт наводив приклад зі святою водою, що по складу не відрізняється від звичайної. Він увів поняття символічної поведінки, "у результаті якої створюються й сприймаються нерозрізнені органами почуття значення". Вони підвласні лише раціональному осмисленню, де вирішальну роль грає мова. Слова є найважливіші раціональні символічні форми в культурі. Л. Уайт призначав певну роль знаковій природі культури. Він розрізняв два види знаків: пов'язаних з фізичною формою й незалежних від неї. Непідвладність світу символів почуттєвому сприйняттю підкреслювала раціональний, інтелектуальний характер культурних явищ (культурні коди, звичаї, поняття) у порівнянні з явищами світу тварин.