Поява функціоналізму як способу вивчення культур зв'язують із роботами Б. Маліновського й А. Редкліфф-Брауна. Сильний вплив на становлення цього напрямку зробили Г. Спенсер і Е.Дюркгейм.
Особливістю функціонального підходу є розгляд культури як цілісного утворення, що складається з елементів, частин. Найважливіше задача - розкладання цілого (культури) на складові частини й виявлення залежностей між ними. Даний напрямок у вивченні культур у великому ступені орієнтовано на розкриття механізмів дії й відтворення соціальних структур. Кожна "атомарна клітинка" культури досліджується не в якості випадкового або непотрібного (шкідливого, архаїчного) утворення (пережитку), а як виконуюче певне завдання, функцію в соціокультурній спільності. Більш того, нерідко окремий елемент грає не просто властиву йому роль (призначення), а являє собою ланку, без якої культура не може існувати як цілісне утворення. Для функціоналістів практично не представляють інтересу історичні зміни культур; їх хвилює, як діє культура "тут і зараз", які завдання вона вирішує, як відтворюється.
У процесі культурологічних досліджень поняття "функція" дістало два основних значення. Перше - вказівка на ту роль, що певний елемент культури виконує стосовно цілого, і друге - позначення залежності між частинами, компонентами культури.
