Пародія (з грец. parodia – пісня навиворіт) – комічне наслідування (твору, людини, жанру, стилю), яке спотворено наслідує оригінал. Пародія ніби „вивертає” твір, показує все навпаки. Пародіюється лише те, що добре відомо.Виникає ще в епоху античності: „Батрахоміомахія” („Війна мишей та жаб”) – пародія на „Іліаду” Гомера; Арістофан у комедіях „Хмари”, „Жаби” пародіює Сократа та Еврипіда. Показовими у цьому плані є також псевдо панегірики (див. вище).
В епоху Середньовіччя пародіюються, переважно, жанри церковної та феодальної (куртуазної) літератури. Детально про специфіку літературної пародії цієї доби дивись працю М. Бахтіна (монографія із спику рекомендованої літератури).
В епоху Ренесансу з пародією зустрічаємось у творах Е. Ротердамського, Ф. Рабле, роман М. де Сервантеса „Дон Кіхот” був задуманий як пародія на жанр лицарського роману. Тут – замість відважного, гарного, сильного лицаря – божевільний, слабкий Дон Кіхот, замість Прекрасної Дами, знатної красуні – звичайна селянка Дульцінея, замість бойового коня – стара шкапа Росінант, а замість чаклунів, драконів і велетнів – млини, бурдюки з вином тощо. Роман Сервантеса висміює неправдоподібність лицарських романів.Комічною переробкою преціозного / пасторального роману* у французькій літературі є „Екстравагантний пастух” Шарля Сореля (XVII ст.), а англійський роман XVIII ст. взагалі розвивається шляхом пародіювання: „Мандри Гуллівера” Дж. Свіфта є пародією на „Робінзона Крузо” Д. Дефо, анонімна „Апологія життя Шамели Ендрюс” та „Історія Джозефа Ендруса та Абраама Адамса” Г.Філдінга – пародією на „Памелу” С. Річардсона, а „Життя та думки Трістрама Шенді” Л. Стерна – пародією на просвітницькі романи взагалі.Так, С. Річардсон у своєму романі розповів історію бідної служниці Памели, яка змогла встояти перед спокусами хазяїна, пана Б., і завдяки своїм чеснотам стала його дружиною. В „Апології” ж ім’я героїні було показово змінене (sham – удавання), а сама вона перетворилась із порядної дівчини у хитру лицемірку і спокусницю. В „Історії..” ж був показаний брат Памели Джозеф, який встояв перед домаганнями своєї пані, леді Бубі (автор розшифровує літеру Б. – booby – дурень) і одружився зі звичайною, рівною йому дівчиною.
Пародійне є тим началом, яке утворює жанр ірої-комічної поеми XVІІІ століття („Викрадення локона” Поупа, „Орлеанська діва” Вольтера, „Війна богів” Парні). Усі ці твори мають сатиричне спрямування: у „Викраденні локона” пародіюється світська хроніка, в „Орлеанській діві” та „Війні богів” – історія Франції, високі героїчні ідеали виступають у бурлескній формі.
На поч. XIX ст. пародії створюють Дж. Байрон, В. Скотт, Г. Гейне, а пізніше її об’єктом стають вже жанри проторомантизму та романтизму. В англійській літературі великої популярності набувають комічні переробки готичних романів („Нортенгерське аббатство” Дж. Остен, твори О. Вайлда та ін.), кримінальних („ньюгетських”) романів („Кетрін” В.М. Теккерея), сентиментальних („чуттєвих”) романів („Любов та дружба”, „Леді Сьюзен” Дж. Остен).Пародію на романтичні любовні романи є „Пані Боварі” Г. Флобера.Тут замість пристрасного, „ідеального” коханця – слабохарактерний альфонс, замість традиційного викрадення дівчини – втеча зляканого коханця від своєї дами, замість сліз на листі до коханої – звичайна вода.
Пародія продовжує зберігати свою актуальність також у літературі ХХ ст. і сучасності: Дж. Джойс („Улісс”), К. Моргенштерн, С. Лікок, Ф. Карінті та інш [16, Т. 5, с.606].
Типи пародії: - за об’єктом пародіювання (пародії на конкретний твір, жанр, творчу манеру, стиль, літературний напрямок, течію);- за ставленням до об’єкту пародіювання (гумористична чи сатирична);- за жанром (пародійний роман, поема тощо). Крім того, пародійні елементи можуть бути включені в окремий твір. У поемі „Дон Жуан” Дж. Байрон спародіював уривок із свого власного твору „Паломництво Чайльд Гарольда”. Порівняйте прощання з батьківщиною Гарольда (1) та Дон Жуана (2).
| 1„Прощай, прощай! Вже берег зник,Лиш мріє далина.І свист вітрів, і меви крикНад над відхланню луна.Сідає сонце. Ми в той крайМчимо серед стихій.До завтра, сонця лик! Прощай!Добраніч, краю мій!По ночі знову ти зійдеш,Народжуючи день.Побачу небо, даль без меж,Не Англію лишень...Один! Один! Кругом вода.Вода без краю й меж...Ніхто мене там не згада,І я – нікого теж...Вперед, корабле мій, лети.Морську глибинь долай!Примчи у будь-які світи,Але не в рідний край.Вітання шлю морським валам,А вдасться доплести, –Чужим вітання берегам!О, краю мій, прости...” (переклад Д. Паламарчука).Трагізм. | 2„Прощай, моя Іспанія! Я плачу, –Він вигукнув. „Можливо, в далиніЖиттям своїм платити за невдачу,Як всім вигнанцям, суджено мені.І, Джуліє, прощай, бо не побачуЯ вже тебе в далекій стороні!”Він лист від неї видобув з кишеніІ прочитав слова її натхненні.„О, я тебе ніколи не забуду!Та випариться швидше океан.Ніж в непрощену я впаду облудуІ на подібний зважуся обман.Нехай Господь віддасть мене до суду,Якщо лихий затьмить мене дурман!”Тут хвиля враз ударила супроти,І він замовк від нападу блювоти. „Та швидше небо зіллється з землею!” –(а напади все дужче почались).„Краси немає схожої з твоєю!”(Допоможіть зійти мені унизМерщій! Дивіться, як хитає рею!)О Джуліє, ти чуєш? Відгукнись...” Але нудота почалась така вже,Що він замовк – замало не назавше ”(переклад С. Голованівського).Комізм. |
Пародія заснована на невідповідності форми і змісту. Її форми – бурлеск та травестія:· бурлеск (від лат. burla – жарт) – низькі, не варті уваги предмети, явища, оспівані високимстилем. Так, Ф.Берні у високому стилі змалював чуму, сечу і вугри, Р. Бернс – зубний біль. · травестія (від. італ. trauestire – переодягати) – високий предмет і низький стиль. Так, Вольтер в „Орлеанській діві” показав героїню Франції Жану Д’Арк простою дівчиною, не позбавленою простих людських слабкостей, а бій богів, як звичайну кабацьку бійку. Найбільше травестій було створено на „Енеїду” Вергілія: „Перелицьована Енеїда” Д. Лаллі, „Перелицьований Вергілій” П. Скаррона, „Вергілієва Енеїда, або пригоди благочестивого героя Енея” А.Блумауера та інші.
