Записати слово.

Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати.

Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику.

Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому.

Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику.

Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.

Змістовий модуль 2. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Тема 2.

 

Український вокалізм. Орфоепія. ПРАВИЛА ВИМОВИ

 

Мета лекції: репрезентувати орфоепію як систему загальноприйнятих правил вимови. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови формувалися тривалий час, остаточне їх становлення відбулося в другій половині ХІХ ст. на основі середньонаддніпрянського діалекту. Джерелом орфоепічних правил стали особливості народної вимови, відображені у писемних пам’ятках.

Основні питання:

1. Предмет орфоепії.

2. Суспільне значення норм літературної вимови.

3. Порушення правил української літературної вимови.

4. Вимова голосних звуків.

5. Вимова приголосних звуків.

6. Вимова груп приголосних.

7. Вимова слів іншомовного походження та абревіатур.

8. Засоби милозвучності української мови.

9. Норми наголошування слів сучасної української літературної мови.

 

Література:

1. Багмут А.Й,, Бровченко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. – К., 1994.

2. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Друженець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфографія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія /навч. посіб. – К.: «Академія», 2006. – 268 с. (Альма-матер).

3. Булаховський Л.А. Український літературний наголос. Характеристика норми – К.-Л., 1947.

4. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984.

5. Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів. _ Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.

6. Плющ Н., Бас-Кононенко О., Дудик З., Зубань О. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. – К., 2002.

7. Прокопова Л.І. Приголосні фонеми сучасної української літературної мови. – К., 1958.

8. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. – К., 1969.

9. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. – К., 1973.

10. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К., 1981.

1. Предмет орфоепії.

Орфоепія є розділом мовознавства, який розробляє та досліджує правила літературної вимови. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови ґрунтуються на її звукових та акцентуаційних особливостях. Хоч правила вимови чітко визначені і загальнообов’язкові, однак у процесі мовлення вони часто порушуються.

Орфоепія визначає вимову звуків у певних звукосполученнях, а також в окремих граматичних формах, словах і групах слів. Вона охоплює звукове оформлення окремих слів або груп слів (сердечний і сердешний, чесний і баластний), закріплення місця наголосу за певними групами слів (легки'й, кіломе'тр, одина'дцять) і граматичних форм (пишу', пи'шемо). Отже, поняття «орфоепія» ширше, ніж поняття «фонетична система».

Орфоепія – система норм літературної вимови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування; розділ мовознавства, що вивчає норми літературної вимови.

Голосні звуки найчіткіше виявляються при ізольованій вимові або в наголошеній позиції після твердого приголосного. Приголосні звуки виразно вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним. В інших позиціях вони характеризуються певними особливостями в своєму конкретному виявленні, тобто утворюють фонетичні варіації. Фонетичні зміни, які відповідають звуковій системі сучасної української літературної мови, входять до норм літературної вимови.

Наголос має значний вплив на вимову голосних звуків. Наголошені голосні, крім [і], звучать чітко. Ненаголошені голосні, крім [і], [а], [у], у зв’язку з послабленням напруження артикуляційних органів менш виразні, зазнають деяких змін. Зокрема, ненаголошений [е] наближається до [и], [і]: деипутат, заєіць, ненаголошений [и] – до [е]: виепробування.

Інтонація забезпечує вираження всіх нюансів висловлюваної думки. Ставлення мовця до неї, тобто її комунікативного, емоційного та модального сенсу. Предметом орфоепії є інтонація синтагматична. У запитанні Ви були на лекції? Логічний наголос змінює його зміст. Тільки правильна інтонація робить речення розповідним, спонукальним чи питальним, надає йому потрібних смислових та емоційних відтінків.

Отже, предметом орфоепії є правильна вимова звуків, їх сполучень, окремих слів і їх граматичних форм, вплив наголосу, складу та інтонації на літературну вимову.

 

2. Суспільне значення норм літературної вимови.

Літературна вимова – нормалізована вимова, яка не має просторічних, діалектних чи суржикових ознак. Правила літературної вимови допускають співіснування паралельних форм, наприклад: та'кож і тако'ж. варіювання є об’єктивним, неминучим виявом розвитку мови. Вимовні норми характеризуються великою стійкістю. Вони уніфікуються, поступово змінюються, удосконалюються відповідно до змін і вдосконалень фонетичної, лексичної, граматичної системи мови.

Орфографічні норми сучасної української літературної мови є загальнообов’язковими: їх повинен дотримуватися кожен, хто говорить по-українськи, оскільки нормативність забезпечує адекватне сприйняття висловленого, полегшує процес спілкування. Літературна вимова дає співрозмовникам змогу зосереджувати увагу на змісті висловлювання, не відволікатися від нього у зв’язку з незвичним, ненормативним звучанням. Крім того, дотримання орфоепічних норм сприяє опануванню орфографічних норм, адже відповідає вимові. Однак існують слова, вимова і написання яких не збігаються.

Орфоепічні норми мають велике суспільне значення, оскільки саме завдяки правильній вимові мова стає зручним засобом спілкування. Володіння ними сприяє швидкому порозумінню людей. Дотримання норм літературної вимови є одним із показників загальної культури особистості, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики – від побуту до закладів освіти, науки, культури, державного управління.

 

3. Порушення правил української літературної вимови.

Сучасна українська літературна мова має усталені орфоепічні норми. Проте відхилення від них трапляється досить часто.

Порушення правил вимови спричинені такими явищами:

вплив на вимову правопису. Мовці намагаються у вимові копіювати написання слів.

Вплив на вимову діалектного оточення. Так фонетика північного діалекту і багатьох говорів південно-західного наріччя спричинила вимову [р'] як [р]: радно, говорат тощо. Під впливом південно-західного наріччя іноді вживають у кінці слова глухі приголосні замість дзвінких: зуп віс, сторош тощо. Особливості діалектного мовлення здебільшого зумовлюють орфоепічні помилки мешканців села.

Вплив на вимову близькоспорідненої мови. Під впливом російської мови вимовляють м’яко шиплячий [ч]; оглушують дзвінкі у кінці слова; ненаголошений [о] вимовляється як [а]; замість [в] вимовляють [ф]. Контакти української мови і російської, як правило, спричиняють відхилення від літературної орфоепічної норми мешканців міста;

Відсутність до 90-х років ХХ ст. (унаслідок вилучення в 30-ті роки ХХ ст.) в українському алфавіті літери ґ. У зв’язку з цим поширеною є ненормована вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати, ґрунт зі звуком [г]. Спостерігається також вживання звука [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження: ґаз, ґазета.

Відхиленням від орфоепічних норм української літературної мови є неправильне наголошування слів, зокрема дієслів: ві'зьму, ка'жу, лю'блю, ве'зла, пі'ду, прине'сла, при'йду (замість візьму', кажу', люблю' везла', піду', принесла', прийду').

 

4. Вимова голосних звуків.

Сучасна українська літературна вимова ґрунтується на принципах евфонічності, які вимагають свідомого ставлення до звукового оформлення висловлювання. Орфоепічні норми охоплюють правила вимови голосних і приголосних, звукосполучень, слів іншомовного походження, наголошення слів.

Норми вимови голосних звуків в українській літературній мові пов’язані з їх наголошеною чи ненаголошеною позицією. На вимову ненаголошених голосних впливає наступний наголошений голосний звук, а також темп мовлення.

Усі наголошені голосні звуки у СУЛМ вимовляються чітко. Тільки початковий наголошений [і] вимовляється з наближенням до [и] чи навіть змінюється на [и] з наближенням до [і]: іноді, інший, іній тощо. Цю норму вимови орфографічно закріпив Б. Грінченко, надрукувавши у «Словарі української мови» (1907 – 1909) з початковою літерою и велику групу загальних назв: идол, ижиця, икати тощо.

Ненаголошені голосні [а], [у], [і] зберігають чіткість. Голосні звуки [е] [и] [о] у ненаголошеній позиції внаслідок ослаблення напруженості вимовляються менш виразно, ніж наголошені, зазнають певних змін.

1. Ненаголошений голосний [е] майже завжди вимовляється із наближенням до [и], але ступінь такого наближення різний.