ЧЕРГУВАННЯ О, Е З НУЛЕМ ЗВУКАПри заміні слова голосні о, е в суфіксах випадають. Наприклад: садок — садка, день — дня, орел — орла, сон — сну. ЗВУК А З ЕТИМОЛОГІЧНОГО (ДАВНЬОГО) О У сучасній українській мові є ряд слів, у яких в основі сталася зміна етимологічного (давнього) звука о на а. Наприклад: багато, багаття, багатир (у значенні багач); гаразд, гарячий (але горіти); хазяїн, кажан, калач тощо. У багатьох словах давній звук о зберігається: богатир (у значенні силач), монастир, солдат, лопата, товар, козак, гончар, корявий, поганий та ін. ЧЕРГУВАННЯ О, Е З І Це чергування є специфічним для української мови. Фонеми о, е виступають найчастіше у відкритих складах, фонема і —в закритих. Наприклад: 1. У різних формах того самого слова: семи —сім, осені — осінь, гори — гір, мого — мій, радість — радості — радістю, ніч — ночі — ніччю, піч — печі — піччю, Канів — Канева, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова. 2. У словах одного кореня або спільної основи: воля — вільний, будова —будівельник, робота — робітник, нога — підніжжя. 3. При зміні початкового звука о на і з'являється протетичний приголосний звук в: овес — вівса, око — вічко.
Чергування о, е // і відбувається: а) у закритому складі: шк о ла - шк і л, г о ра — г і рський, чоло — чільний, рад о сті — рад і сть, слово — слів, ночі — ніч, батькова — батьків, в о ля — в і льний, моя — мій, могти — міг, ст о ю — стій, бер е за — беріз, перо — пір 'я, ж е нитися — ж і нка, ременя — ремінь, лебедя — лебідь, село — сіп, ковалева — ковалів, принесу — приніс, семи — сім, Києва — Київ; б) у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфікси -ок, -ець: гора — згірок, чоло — причілок, моста — місток, возити — візок, дзвонити — дзвінок, двері — одвірок, олово — олівець, острови — острівець, кончина — кінець, верховий — верхівець; а також: ущелина — щілина,прорвати — прірва, прозивати — прізвище; в) перед подвоєнням приголосних: ночі — ніччю, солі — сіллю, дорога — роздоріжжя, ворота — підворіття, голка — гілля, речі — річчю, промені — проміння, мести — сміття, зелень — зілля; г) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува-: берегти — зберігати, брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, гребти — згрібати, застебнути — застібати, зачепити — зачіпати, защепну ти — защіпати, летіти — літати, мести — замітати, пекти — випікати, підперезати — підперізувати, плескати — запліскувати, плести — заплітати, стерегти — остерігати, стрелити — стріляти, текти — протікати, тесати — обтісувати, чекати — очікувати,
Але чергування о, е // і в закритому складі не відбувається: а) якщо о, е випадні або вставні: сон — сну, вогонь — вогню, садок — садка, пісок — піску, день — дня, орел — орла, квітень — квітня; вікно — вікон, сосна — сосон, весна — весен, дно — день (виняток: шворінь — шворня); а також у словах: любов — любові, лоб — лоба, льон — льону, рот — рота, мох — моху, лев — лева; б) у групах -оро-, -ере-, -оло-, -еле-, -ор-, -ер-, -ов-: ворон, сторож, поборов, берег, перед, голос, солод, розколов, молов, зелень, шелест, борг, борщ, верх, чверть, вовк, шовк (винятки: дорога — доріг, сторона — сторін, ворота — воріт, борода — борід, борона — борін, корова — корів, порога — поріг, оборогу — оборіг, морогу — моріг, смороду —сморід, береза — беріз, череда — черід, болото — боліт, ~ стерегла — стеріг, зберегла — зберіг, волокла — волік та ін.); в) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -лов: діловод, паровоз, медонос, хлібороб, риболов; але в частинах -хід, -гін, -ріг чергування відбувається: теплохід, пішохід, водогін, коногін, носоріг, Козеріг; у книжних словах: пророк, потоп, закон, вирок, богослов, світоч, народ, прапор, завод; а також за традицією в деяких прізвищах: Боровиковський, Котляревський, Глібов (але: Голованівський, Желехівський, Миньківський, Щоголів тощо); ґ) в іншомовних словах: атом, вагон, вазон, метеор, шофер, студент, Лондон, Вашингтон, Дон Кіхот, Бетховен, Ростов (і ростовський), Тургенєв (і тургенєвський), Ботев (ботевСЬКий). У кількох дієслівних коренях е (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з и (ир): беру — збирати, визбирувати; вмерти — вмирати, дерти — здирати, перу — обпирати, простерти — простирати, сперти — спирати, терти — стирати, жерти — пожирати. Подібне чергування е // и відбувається також у словах: стелити — застилати (але: застеляти), клену {кляну) — проклинати. ЧЕРГУВАННЯ [о],[е] після шиплячих та [й]. У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук е і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий. 1. Звук е після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j живається перед м'яким приголосним (зокрема, перед складом з е та и): пшениця, вечеря, учень, щербина, жевріти, вишенька, четверо, честь та ін. 2. Звук о вживається після шиплячих, буквосполучення дж та і перед твердими приголосними: (зокрема, перед складом з о, а у, и): пшоно, жолудь, жоржина, бдокола, чоловік, щока, жовтий, знайомий, його, іграшок, жорстокість, дружок. 3. Не змінюється е на о після шиплячих у книжних та іншомовних словах: чек, жетон, печера, чемпіон, ковчег та ін. 4. У деяких словах е зберігається після шиплячих за усталеною традицією: шепіт, черга, чепурний, черпати, чекати, щедрий, щезати, червоний та ін. Винятками з даного чергування є переважно аналогії. Наприклад, в іменниках: більшості, бо молодості; «на щоці», бо «щока». Перед споконвічно твердим нешиплячим може виступати е: жердка, щедрий, щепа, печера, щезнути, черга, червоний. І навпаки: чорніти, чорниці, чорнило, кийочок. У прикметниках після твердих приголосних вживається суфікс -ов: зимовий, службовий, судовий, мостовий, кварцовий», Іванова, братова. Після м'яких та шиплячих якщо наголос падає на закінчення, також виступає суфікс -ов: польовий, тіньовий, осьовий, дійовий, дощовий, сторожовий; якщо наголос падає на основу, то вживається суфікс -ев-(-єв-): травневий, кінцевий, алюмінієвий, грушевий, спаржевий, життєвий (і життьовий), взуттєвий (і взуттьовйй), борщевий (і борщовий), Василева, Мусієва, Дорошева, лікарева (пор. лікаря).
Основні випадки чергування у // в Звуки [у] та [ў], [і] та [ĭ] (звуки з дужечкою називаються нескладовими, прочитати детальніше про них можна тут), на письмі це чергування позначається буквами «у» та «в», «і» та «й». В деяких словах вживання тієї чи іншої літери не має впливу на значення слова. Ми говоримо «вчитель» і «учитель», «всім – усім». Однак існують певні правила, який варіант слова обрати, яку літеру написати.
Завжди «у»: 1.Перед приголосним звуком на початку слова. Наприклад: учора; 2.Початок речення перед приголосним. Наприклад: У Петра зібралися всі. 3.Між приголосними звуками на межі слів. Наприклад: прийшов у село; 4.Якщо наступні приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками («льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: занурився у хвилю; 5.Після розділового знака перед приголосним (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки). Наприклад: Моя мама, вчителька, сьогодні провела відкритий урок. Завжди «в»: Між голосними звуками. Наприклад: прибула в Одесу; Перед голосним на початку речення: В Острозі відновила роботу Острозька академія. Після голосного звука перед приголосними (крім тих випадків, коли наступним стоять приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками: «льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: Відпочивала в Криму, але поїхала у Львів. Основні випадки чергування і // й Завжди «і»: 1.Після будь-якого розділового знака (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки, три крапки), після приголосного звука перед приголосним. Наприклад: зібрав і пішов. 2.Початок речення. Наприклад: І день іде… (Тарас Шевченко) 3.Зіставлення понять. Наприклад: батьки і діти. 4.Перед звуком [й] та буквами «я», «ю», «є», «ї». Напр: Знайшли і ялинку, і їжака.
Завжди «й»: 1.Між голосними звуками. Наприклад: Глядачі кричало «браво» й аплодували. 2.Після голосного звука перед приголосним. Наприклад: яскраве й барвисте намисто. 3.Нагадуємо, що для зручності, плавності і милозвучності вимови в багатьох словах можливе чергування і-й та у-в. чергування приголосних звуків
Чергування приголосних, як і чергування голосних, пов’язане із розвитком української мови. [г],[к],[х] перед голосним [е] переходять в [ж],[ч],[ш]. Наприклад: нога – ніженька, рука – рученька, вухо – вушний.
[г],[к],[х] перед голосним [і] переходять в [з'],[ц'],[с']. Наприклад: нога – нозі, рука – руці, вухо – у вусі. Це чергування стосується не лише власне українських слів, а й запозичених або тих, що виникли пізніше.
Інколи ці чергування об’єднують у ряди:
[г] - [ж] - [з]: друг – друже – друзі.
[к] - [ч] - [ц]: ріка – річечка – у ріці.
[х] - [ш] - [с]: цокотуха – цокотушин – цокотусі.
Відповідно при творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- в коренях слів теж відбуваються чергування приголосних звуків, ускладнені уподібненням, які отримали назву «Зміна в групах приголосних»:
[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств-= -зьк-, -зтв;Наприклад: Прага – празький.
[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств-= -цьк-, -цтв: козак – козацький.
[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств: чех – чеський.
Увага! Це правило стосується лише українських за походженням слів. В іншомовних словах пишуться всі літери, хоча у вимові (а отже і в фонетичному записі) зміна приголосних відбувається. Наприклад: Бангкок – бангкокський, Ла-Манш – ла-маншський. Це стосується і деяких самоназв народів: казахський, тюркський, баскський.
Асиміляція та дисиміляція приголосних звуків.
Асиміля́ція (лат. assimilo — «уподібнення») — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні. Асиміляція буває: Регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся) Прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела). Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною. При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті). Асиміляція за напрямом може бути прогресивною і регресивною. При прогресивній асиміляції наступний звук уподібнюється до попереднього, при регресивній — навпаки. У більшості сучасних мов, зокрема і в українській, характерна регресивна асиміляція. Наприклад: просьба — [проз'ба]. Прогресивна асиміляція у тюркських мовах. Також приклади прогресивної асиміляції зафіксовані в історії української мови: бъчела — бчела — бджела (бджола). Одним з найтиповіших наслідків прогресивної асиміляції в давнину є другий звук, який виник внаслідок колишнього уподібнення звука [й] до попереднього м'якого приголосного. Наприклад: знання, сіллю, зрання, ллють тощо.
За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій: За дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.
За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Таке явище є характерним для багатьох мов, зокрема російської, німецької, нідерландської. Проте асиміляція за глухістю не притаманна українській мові і є швидше виняток, а не правило чи закономірність. Лише в окремих словах і формах окремі приголосні оглушуються. Наприклад: [кіхті], [ніхті],[лехко],[вохко],[діхтяр]. Може також оглушуватися звук [з], але якщо він є у складі прийменника або префіксів з- і роз-.
Асиміляція за м’якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають м'які відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні приголосні. Ступінь пом'якшення під впливом наступного приголосного може бути різним. Очевидно, що меншим ступінь пом'якшення буде на межі між префіксом і коренем, ніж у корені. З іншого боку, перед пом'якшеними приголосними попередні звуки, як правило тверді (напр.: свій, срібний — [с] не пом'якшується). Проте в українській мові є ряд слів, в яких [з], [ц], [с] перед наступним пом'якшеним, а не м'яким пом'якшуються. Наприклад: світло, звір, цвіт.
Асиміляція за місцем і способом творення. У цих асиміляціях можна виділити три основні закономірності: зубні перед ясенними шиплячими уподібнюються до них ([д], [т], [ц], [з], [с], [т'], [з'], [с']) Ясенні шиплячі перед зубними м'ягкими [з'], [ц'], [с'] уподібнюються до них. Звуки [д], [т], [т'], [д'], перед [з], [ц], [с], і їх м'якими відповідниками уподібнюються до них.
Дисиміля́ція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними. прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий. регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний. В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну. В усній мові процеси дисиміляції можуть кваліфікуватися як ненормативні. Напр.: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).
ПОДОВЖЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ В українській мові подовження приголосних відбувається внаслідок: 1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин: беззбройний, цінний; 2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального [й| до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся. В обох випадках довгі приголосні звуки на письмі позначаються двома однаковими літерами. Тому, пояснюючи подовження, слід розрізняти, коли воно зумовлене збігом однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова, а коли це - результат прогресивної асиміляції.
Подвоєння відбувається: 1. За збігу двох однакових приголосних на межі: а) префікса й кореня: беззмістовний, відданий; б) кореня і суфікса: корінний, законний, годинник; в) двох суфіксів: письменник, іменник; г) основи дієслова минулого часу після с і постфікса -ся: розрісся, піднісся; ґ) двох частин складноскороченого слова: міськком (міський комітет), військкомат (військовий комісаріат).
2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн- зі значенням можливості або неможливості дії: непримиренний, мерзенний, невблаганний, недоторканний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
Примітки: 1. В українській мові, на відміну від російської, подвоєння не відбувається у суфіксах дієприкметників: нагороджений, сказаний, рублений. 2. Подвоєння не відбувається також у прикметниках, утворених від іменників за допомоги суфіксів -ан, -ин, -ін: морквяний, лебединий, чаїний. 3. Немає подвоєння у прикметниках шалений, довгожданий, буквений, потомствений. У прикметниках на -енн (ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.
Подовження відбувається: 1. Подовжуються м'які та напівпом'якшені приголосні [д'], [т'] [з'], |с'], [ц'], [л'], [н'], [ж], [ч'|, [п], що стоять між голосними: а) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей); б) в іменниках середнього роду II відміни з кінцевим -а (графічно -я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий; в) в іменниках жіночого роду III відміни в орудному відмінку однини, якщо у називному відмінку основа її закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: молодь -молоддю, мить -миттю, мазь - маззю, вісь - віссю, міць -міццю, сіль - сіллю, тінь - тінню, подорож -подорожжю, ніч - ніччю, розкіш -розкішшю, заповідь - заповіддю, міць - міццю; г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.
2. Подовжується звук [л'] в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти.
Примітки: 1. Приголосні [д], [т], [з] [с] [ц] [л] [н], [ч] [ш] не подовжуються, якщо вони стоять після приголосного перед голосним: повністю, честю, щастя, радістю. 2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні та р: сім'я, любов'ю, матір'ю. Слід пам'ятати, що подовжуються тільки м'які приголосні звуки, які стоять між голосними.
Змістовий модуль І. Фонетика. Фонологія. Тема 5: ФОНЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ Мета: а) повторити загальну характеристику звукового складу української мови, навчити визначати роль звуковідтворення в художніх текстах; б) удосконалювати вміння студентів робити фонетичний аналіз; в) за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати повагу до краси рідної мови. План 1. Фонетичний аналіз слів: встановлення кількості складів і їх характеристика, кількості звуків і букв, характеру їх співвідношення, 2. Розбір голосних і приголосних за їх класифікаційними ознаками. 3. Записування слів і речень фонетичною транскрипцією. 4. Фонетична транскрипція.
Література: 1. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. — К.: Вища шк., 1986. 2. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов C.I. Сучасна українська літературна мова. — К.: Вища шк., 1976 — 376 с. 3. Доленко М.Т., Дацюк I.I., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. Вид. 3-е. — К.: Вища шк., 1987 — 352 с. 4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Вид. 4. Ч. 1. — К.: Вища шк., 1972. 5. Сучасна українська літературна мова /За заг. ред. I.K. Білодіда т. 1-5, К.: 1969-1973. 6. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка._ К.: Вища шк.., 1997.-493с. 7. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ. — К.: Вища шк., 1994 8. Тоцька H.I. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. — К., 1981. — 151с. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням. Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова. В українському мовознавстві використовують такі знаки: [ ] знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції [ а ]- голосний звук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко [ ' ] знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос [ ' ] знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного [ син'е ]; [ с'н'іг ] [ ’ ] знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного [ c'в’ато ];[ затиш’ш’а ] [: ] позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного [ жит':а ] позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; дужка ставиться вгорі над буквою
Основні правила запису фонетичних транскрипцій: ü м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються; ü кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками); ü у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос; ü у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви. СКЛАД Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими. В залежності від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф. Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан). Існує декілька правил поділу слів на склади: 1.Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то). 2.Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка). 3.Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю). 4.Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти). 5.Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
Змістовий модуль 2 ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ Змістовий модуль 2. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ
|
