ЗЕМЛЯКАМ
Не обіймали нас квітучі далі, Збивало раз-пораз каміння злив Перепиняв Тарас пекучі жала, Що їх жорстокий час на нас хилив.
Комусь жилось – пилось в камінній ситі І хтось притьмом приспів до жирноти, Та не перевелось у щирій миті Село, і птаха спів із висоти.
То ж заоріть мене в цьому малому, Бо з серця вибився на цій землі, Де горе не мине, як жовть соломи, Де голий видерся у куркулі.
Не з жиру роблю я ймовірне слово І миру щиру вість в сумній війні, Де мир Чорнобиля і мир Лільова * Це мирна ненависть у таіні.
1989 ________________________ * - Лільов – село під Чорнобилем, дивної краси, де вчителювали батьки.
ТУГА
Не обіймуть мене Бажані рученьки. Розпорошилась рідня, Поле не оране, Нива не сіяна З того печального дня.
Жовтою цеглою Край замуровано,- Знаки обабіч доріг. Кригою стиглою Б’юся і скиглю я Об материнський поріг.
В хаті, під тином Сичить радіація,- Довга змія на віки. Плаче дитина – Довірлива нація У смертоносні піски.
З perpetuum mobile Вік не минуємо Чорні тенета війни. Очі лікуємо Сивим Чорнобилем, Серце винищуєм ним.
1987
ОСІНЬ 1986
Ревуть мотори на світанні,- Авжеж, врожайної доби, Хто прокидається заранні, Той має ягоди й гриби.
А я проспав і треті півні Серед мирських буденних справ На втіху-спомин, як опівдні Гриби в Чорнобилі збирав.
Кляну свою мерзенну долю І рукотворну хижу тлю Та іменем краси і болю Уклінно Господа молю:
Пошли дощі на чорні рути, Допоможи в ділах не злих Води живої роздобути Для наших діточок малих.
1986
|
