СОНЕЧКО
Сонечко, Сходить сонечко Землю всю розвидняє. Сонечко, Щире сонечко Людям мир завбачає А на землі огорожі з ракет Виростають німі і незримі. Смерть може висвітить щастя людське, Наче тінь на стіні в Хіросімі. Сонечко, Розум - сонечко Проясни на дозвіллі, Сонечко, Розум - сонечко, Звідки це божевілля? Людоньки, Добрі людоньки, Треба разом вставати, Зброю всю Треба, людоньки, У могилу скидати! Щоб на землі огорожі з ракет Не вставали, як смерті незримі, Щоб не вподобалось щастя людське Чорній тіні руїн Хіросіми.
1986
НАДІЇ
Господь послав тебе сюди В страхіття атомного виру, Порятувати від біди Дитячих душ світання щире.
Трагедія лежить сумна Полинним тягарем заліза, А в пам’яті дрижить війна І пізні благості ленд-лізу.
Спокутуєм життя своє, Справляєм поминки рудіі, І доля наша повстає Із пеплу, Матінко Надіє.
1991
* * *
Заждіть! Бодай одну хвилину У роздумі постоїмо. Господь один створив Людину! Невже гуртом Себе вб’ємо?
Востаннє закликають дзвони. До неба горнеться луна Циклоп Чорнобильської зони Онуків наших розпина.
Вагітне серце тисне груди Про нас думки його незлі: "Від Вас самих залежить, люди, Життя і спадщина землі"...
1991
Сім’ї Буряковець із села Залісся на Чорнобильщині
Не гортай невтамовані календарі, Я осіннього дня подарую не квіти. Напишу тобі вірш про чаклунство зорі На грибницях, що вміли нам душі зігріти.
Подарую сумні, мов Полісся пісні, І тоді неминуче Чорнобиль воскресне. Пригадаються в дощик закутані дні І дарунки лісів, серед осені - весни!
1991
РОДОВІД
Я в Україні народився, Де предок бився між кілків, І в чорні роки не гордився Походженням із бідняків.
Міцненька прадідова хата Збудована з важких століть... Перефарбована сільрада На тім фундаменті стоЇть.
А друга хата - за "кордоном", В святім Чорнобильськім краю. Там, дограбовуючи зону, Поклони ідолові б’ють.
Дідів за те лиш розстріляли, Що вік горьовані були. І вперше сонця схід проспали, Коли в могили полягли.
Архівні виплески сувойні Мій рід висвітлюють мені: Він масло бив у маслобойні, Летів у битві на коні,
Навчався по складах читати. Кував залізо, плів вінок І першим залучив до хати Машинку швейну для жінок.
До міри знав і злидні й панство І щиро, з вдячністю, сприймав Шляхетство, лицарство, дворянство І зайвих комплексів не мав.
Та не спромігшись на маєтки І відірвавшись від землі, Мої працелюбиві предки Гуртом пішли у вчителі.
1992
СУМНИЙ ДІАЛОГ
Бабине літо цвіте, Дівчина заміж іде. Два роки ждала його,- Івана суженого.
В селі Ільїнцях служив, У зоні атомній жив. Два роки ждала його Рідного, суженого.
"Іванко, любенький мій, Мої печалі розвій. Кажуть, що атоми ті На малих діток люті?
Що з нас нізащо борги Взяли свої ж вороги Щоб в ситі-розкоші жить Треба їм нас погубить?"
"Дівчино, вірна моя, Правду скажу тобі я: Доля у світ подалась, А повернутися – зась!
Дурили люди мене, Що лиха доля мине, А мирний атом не спав, Серце навіки приспав..."
1991
|
