ПЕТРУ ФЕДОРЕНКУ

 

Із села Терехи

на Чорнобильщині

 

Пишу пісні. Тягну душі голоблі.

Під довгий пар лягла своя земля.

А ти в ці дні презентував картоплі,

Аби пісняр завчасно не охляв...

 

Казав мені: “Не вибирай дарунків,

У мене все, що треба в хаті є.

Ладнай пісні. Нехай крокують лунко!

Добро несе покликання твоє”.

 

Уклін тобі, шанований земляче!

Поліщуки не бавились зі злом.

В новій добі земелька нам віддячить

В сумні рядки посіяним теплом.

 

І ми зберем лісів дарунки ранні,

В своїй порі - серцями дітлахи

Поміж дерев на бажаннім світанні

З притихлих мрій проглянуть Терехи!

 

1997

 

 

Матусю, рідненька

Ти всім помогаєш

Яке в мене горе

Ти може вгадаєш..

(з народної пісні)

* * *

 

Засіяли трави

В Чорнобиль стежини,

І атом розставив

Невидимі міни.

 

Та я повертаю

В Поліськії шати,

Щоб в рідному краї

Серця лікувати.

 

Чим десь полювати

Жуків на картоплі,

До рідної хати

Ладнаю голоблі.

 

Хай сядуть нукліди

На душу, на плечі,-

По чистому сліду

Прискочить малеча!

 

1997

 

ЯБЛУНЕВИЙ ВІК

 

Нахилились гілочки довго не миловані

Яблука антонівські - мед і пахнота!

Та ведуть сопілочки у думки горьовані

"Їстимем Чорнобильські?",- донечка пита.

 

Діточки-зерняточка щедро обдаровані

Мають відродитися в юних деревцях.

І не снять маляточка, атомом подзьобані,

Що в дичках засвітиться яблунька оця.

 

Нене моя щирая, Україно дивная,

Все тобі підкорене - мудре і просте.

Чом же доля добрая і душа наївная,

Мов на дикім корені яблуня цвіте?

 

Не журися, донечко, що кислиці визріють,

Прийде ще по осені Вічний садівник,

І поверне сонечко, журавлів із вирію,

І розквітне в просині яблуневий вік!

 

1996

 

* * *

 

Рясніють атомні символіки.

Працює зона "на нулі".

Потенціальні алкоголіки

Чаклують в атомній імлі.

 

Немов не Прип’ять тут, а Вишегда,

Скрегочуть жорна - матюки.

І назву чорну край мій вистраждав,

І вік спотворено - гидкий.

 

Не упадайте, блазні ввічливі,

Перед смертями власних душ,

Всі зайди тут були не вічними,

То ж певність серця не поруш,

 

Не позичай думки у прадіда, -

Пора вже вистраждать своє!

Тому, що вистраждано, раду дай,

Поки зозуля ще кує!

 

1996

 

 

НАБАТ

 

Зелений світ,

Господній світ,

Гойдай мерщій набатні дзвони!

Складає Прип’ять заповіт

Свавіллю атомної зони...

 

Буксир "Седов", "Забой" лупив

Тисячесильним!

Електричним!

Аби панок під рибку пив,

А беззаконня стало звичним:

 

Одну,- в котел, а решту в гниль!

Не рушить нерест в путь могутню!

Під браконьєрську заметіль

Розкрасти правнуків майбутнє!...

 

Чи не пора вже з-за спини

"Шістьорок" витягти "підсудних",

"Героїв" рибної війни

На довгу лавочку підсудних?

 

Та й розібратись, хто "стріляв"

Буксир? "Забой"?, "Бете"?, "Аврора"?,

Щоб вплив на ці події мав

Державний погляд прокурора!

 

Щоб вирок випили до дна,

Відчули жорсткий смак напруги

І подивились в очі нам,

Добра народного злодюги!

 

1997

Чорнобиль

(За велінням совісті і дорученням земляків)

 

 

ІВАНУ ХОМЕНКУ

"Поодинці вмирають,

виживають гуртом.";

В.Карпенко

 

Шепоче дощ молитву тиху

За кожне місто і село,

Аби минуло чорне лихо,

Аби наступне не прийшло.

 

В кублі сваволі, на порозі

Діянь злочинних, дум сумних

За кволі долі душать сльози,

За всих, загиблих і живих.

 

Нехай чатує "мирний атом"

Іду в село, за довгий дріт

Співать пісні моїм дівчатам

Семи- восьмидесяти літ.

 

Стечанка, Паришев, Іллінці

Єднають села пісні ті,

Аби не гинуть поодинці,

Аби воскреснути в гурті.

 

1997

Чорнобиль

 

ЗЛОЧИН

 

По Чорнобилю бігав, дивився, шукав

Звав, питав, дослухавсь - "Ви не бачили, люди?"

І на душу лягла безнадія важка,

А на серце підозра підступна-облуди.

 

Земляків звинуватив: "Вагітна вона!

Якщо вкрали, віддайте, до чого тут жарти?"

Ще не знав, не гадав, що кривава вина

Під чужинським щитом алкогольного гарту...

 

...З молодої її м’яса видерли шмат,

Скористались людці чистотою довіри,

Полишили вмирать в животі козенят,

Скороспілі вовки, патентовані звірі.

 

Тіло вкинули в воду, та рідна ріка

Повернула хазяїну докази вчасно.

Тільки довгі роки не мине земляка

Звинувачень вина і коза та нещасна...

 

Заспокойся земляк, і душі не губи

Хай на всенькій землі християни почують:

Це не атом зробив, а Господні раби,

Ті, що й досі в Чорнобилі душі грабують.

 

1997

Чорнобиль

 

 

Сім’ї Савелія Ображея,

котра вподовж післяаварійних

років проживає в с.Ново-Шепеличі

в своїй хаті, 4 км від "Саркофагу";.

* * *

 

Підперши стріхою реактор

У брагу вкинувши дрожжей

Роботу тягне, наче трактор,

Залізний Сава Ображей!

 

Безлюдні рідні Семиходи...

А син і жінка - чим не рать?

Ріллю і ферму миють потом,

Щоб чорний атом одмивать...

 

Древлянське кредо Ображеїв,-

Боєць і ратай водночас!

Хай оберіг Землі своєї

Від зла і бід боронить Вас!

 

1997

Ново-Шепеличі - Чорнобиль

 

ОСІННІ ЛІКИ

 

На Поліссі вже осінь сумлінна

Ліквідує красою біду:

На узліссях рясна горобина

Перехоплює погляд і дух!

 

Зупиню каяття норовисте!

Скільки ж можна печалі юрмить?

Уклонюсь багряному намисту

В чорний час,

В чорний день,

В чорну мить!

 

Хай чужинські гримлять децибели!

Нахилюсь над насінням рядків,

Щоб не трапили кулі плевели

До сердець і до душ земляків!

 

1997

 

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ПРИЧАЛ *

 

На дев’ятий причал біль у серці несу,

Там живої води із Полісся прибуде!

Там сумління свіча розвидняє красу

Нетривкої ходи на причастя й спокуту.

 

По канонам святим всім означена путь:

Ранку й вечора дзвін і романтика мрії.

Поможу молодим, що в майбутнє несуть

Труд і віру крізь тлін і туман безнадії.

 

Я на совість беру за сучасність вину.

В ній жорстокість і лінь крадькома осягнули.

Не свідомість стару, а новітню війну,

Що для всіх поколінь руйнувала минуле.

 

Промайнуть холоди, всі зустрінемось там,

Де в будення сумне запалає кострище!

Розшукаю броди у древлянські міста,

Бо не вабить мене благодать кладовища.

 

Роси щастя і сліз і прозріння пісень

Захищають у грі, що облуду возносить!

Линуть думи незлі у розвиднений день,

О серпневій порі грає колосом осінь!

 

1997

_____________

* 9-й причал Київського річкового вокзалу