БЛАКИТНИЙ РЯСТ

 

Заблукали пісні. Задрімали світанки.

У мізки напливав неприкаяний чад.

Нишкли села міцні, де співалось до ранку,

А серця і слова милували дівчат.

 

Повсякдення і сни випадковим не застим.

І журитись у грі ми звикали дарма:

Небосхили ясні уквітчалися рястом.

І сумних кольорів понад щастям нема.

 

Нездоланні рілля і блакитні узлісся,

Україна свята виліковує жаль.

Ворог в душу стріляв, а поцілив Полісся, -

Це не перша біда, не остання печаль.

 

Зберіга родовід нашу пам’ять і тіло,

Мирні села й міста звикли в битвах палать.

Наш пітьмарили світ, плоть і кров нам труїли,

А тебе, висота, неспроможні здолать!

 

1996

Ладижин - Чорнобиль

 

Чорнобилянам

Валентині та Івану

Туменкам

* * *

 

Іду до вас!

В Чорнобильській оселі

Байдужий час притулку не знайде,

Бо мозолі на душах староселів,

А в мужнім серці полум’я руде.

 

Не проклянем, бодай, найзлішу днину,

Цінуєм сміх і волі благодать.

Лиш звинуватим черству ту людину,

Котра людей примусила страждать.

 

Та вже Іван будує й смолить човна,

Готує Валя друзям пироги,

Чекає нас заздравна чаша повна,

Хай прозрівають черстві вороги!

 

1996

 

НА ЧАСІ

 

Бодай собі зізнатись мушу,

Що над проваллям стоїмо,

Бездушно крига студить душу

І розум ссе голодомор...

 

Убогі трубадури часу

Засилля рекету й ракет...

Такого ти й не снив Тарасе

Як ясновидець і поет.

 

На "розвитую" вбогість духу

Поклавши кращії роки,

Гуртом "досмоктують" сивуху

Та "гнуть" байдужі "матюки".

 

Перепродавши велич роду,

Вже "бутафорські козаки",

Несуть забрьохану свободу

В свої оббрехані кутки.

 

1997