З НАТУРИ

 

Гребуть з мене, гребуть з тебе,

Шаліють від облуди.

Вже й спілкування "голубе"

Вже винайшли, паскуди.

 

За кланом клан, за родом рід

Возносяться сумлінно,

А знизу - рак, нукліди, СНІд

З’їдають Україну.

 

Товариш, пан, і друг і брат

Главспіка вибирають!

Вирує зверху маскарад,

А знизу - помирають.

 

1998

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ГРИБИ

 

Розчахнулося небо над зоною:

Сивий дощ і тумани ясні

Для грибниці роботу виконують.

І стовбичать гриби навісні.

 

"Не дивись туди!" - душу спонукую

Не для себе збирав їх колись...

"Як не смієш їх дати онукові, -

Одвернись! Одхрестись!

Одмолись!"

 

1998

 

 

ШЛЯХ

 

Ішлося задом - наперед:

Чорнобильська заграва,

В честь незалежності - фуршет,

Знекровлена держава,

 

"Долгов и трудностей - не счесть",

"Пора начать значала",

"Іще делов немало есть",

"Недоопрацювали!"

 

Цей шлях для нас - не дивина.

Шматують край сумлінно!

Ланцюг повторів, - давнина

Для неньки - України.

 

Земляче, рідний, тричі плюнь,

Хай буде горю слизько!

Готує в праці наша юнь

Послання Запорізьке!

 

1999

 

* * *

 

Дорога до рідної хати

Мене у Чорнобиль веде.

І серце - не хоче спиняти, -

Лиш там вічний спокій знайде.

 

Дарма, не шукайте причини,

Тут логіка йде шкереберть.

Взаємна любов Батьківщини

Сильніша за горе і смерть.

 

1999

 

 

ЛИСТ ІЗ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ЗОНИ

 

Ми тут живем. І душами живими

У рідне небо молимось, ясні,

На світ твоїми дивимось очима

І сумно, нене, мислиться мені.

 

Про те, що все у зоні тимчасове,

Опріч моїх стареньких поліщан,

Їх вознесе над віком труд і мова,

Їх прийме Бог, важких заробітчан.

 

На цій землі, застеленій віками,

Хворіє Пан, наївний Оберіг,

І люди в злі вимощують кістками

За океан багно чужих доріг.

 

Тут, на піску, стомовно і стозвонно

Непрохідний мусолився проект.

Немов хомут, на шиї сіла зона,

Комусь легкий, комусь важкий об’єкт.

 

Клянемо зло доатомної ери,

Ще й допотопні згадуєм світи,

А тут п’яниці, бомжі, мародери

Грабують все, що зможуть потягти.

 

Пенсійний гріш вимолюєм у "неба",

А нам, по плану, згарище смердить.

Міркує люд: "Пожежникові треба

На хлібець з маслом діткам заробить"...

 

Та є прогрес у здичавілім краї,

Стійкі чутки про це в земляцтві є,

Що нас таки підтримує Хазяїн,

А це надію душам подає,

 

Що нас минуть і біди, і нукліди,

Ми ж не для всіх, немов на носі прищ!

То ж мусим жить, бо нам подітись ніде

Од рідних місць, обійсть і кладовищ.

 

1999

 

 

КРЕДО

 

Вже без волхвів і Дорошенка

Долаю атомний фантом.

Благословив мене Савенко

В похід Чорнобильським хрестом.

 

Чимало земляків прикуті

До скель, осель чи хоругов.

Вже й не спочить на перепутті:

В старих криницях свіжа кров.

 

Не манить проща на коліна

У молитовності рябій...

Моя релігія - єдина:

За Україну мирний бій!

 

1999

 

* * *

 

Пророчу відповідь шукаю:

Навіщо біль гостріш за ніж?

Навіщо ти обабіч раю

Древлянським ідолом стоїш?

 

Благословення материнське

Наш край священний обійшло,

Тріщить під чоботом чужинським

В пустих домівках бите скло...

 

Єднає доля чорне й біле,

Журбу і сонячні світи.

Не всяке діло - Боже діло,

О, Господи! Сліпців прости!

 

1999

Чорнобиль

 

 

ГОРНОСТАЙПІЛЬ

 

Тут не римують: "Любов" і "горе"

Тут правлять храм!

Не презентують пусті докори

Поводирям.

 

Тут ще надія в душі жевріє

В ясні роки.

І виглядає мене Марія

І земляки.

 

Зметикували чужинці сучі

Чим нас "пройнять",

Од Страхолісся до Сухолуччя

Гриби "дзвенять"!

 

Та зберігаю у цьому краї

Тепло душі.

Тут Рудніченки мене чекають

І Білаші.

 

То ж заспіваймо - і будем дужі

В кільці облуд.

І посилаймо далеко дуже

Дволикий люд!

 

1999

 

* * *

 

Розплескало сонце і щастя, і горе,

Кожному дісталося своє.

У земному раї, у своєму краї,

Для душі ясна розрада є.

 

У кого перлина, у кого краплина:

Де - багатство, де - жива вода.

А мені судилась вільна Україна

І пісень незайманих свята.

 

Поміж хрестами, поза літами,

Міряю стежку просту.

Знову до батька, знову до мами

Вічно на прощу іду.

 

Тут мене рідні благословили

Змолоду честь берегти.

Мову і віру, мудрість і силу

Звідси несу у світи.

 

1999

Чорнобиль

 

* * *

 

Небезпека в "Зоні" - на табличках.

Вочевидь її, либонь, нема.

Правда ця, мов сонце, невеличка,

Кривда - неосяжна, мов чума.

 

Все тут притамоване. На разі,

За сприяння "мудрих" і "отців"

Хижий кліщ в чужому "саркофазі"

Кров останню смокче із старців.

 

Птахом "благодійники" співають,

П’ють за нас помпезно коньяки.

Із пустого в повне наливають

Переляки, домисли, чутки.

 

Не мину відвертості резону,

Бо думки пройшли нуклідну путь:

Знаю я кому потрібна зона,

Без війни її не віддадуть!

 

1999

 

* * *

 

Пролітають віки швидкоплинно

І, крізь вічність торуючи путь,

Одногодки твої, Україно,

Оріяни по селах живуть.

 

За мізерні зарплати й получки,

Мініпенсій горьований дар.

Їхнє щастя на міні-"кравчучці"

Однойменний украв діловар.

 

Шкутильгають права і закони

І з’єднавши старе і нове,

По канонам сибірської зони

Незалежна держава живе.

 

Наріканя. Убивства. Прокльони.

Злі пророцтва. Життя нульове.

По канонам нуклідної зони

Україна багата живе.

 

Все було.

І сатрапи й магнати

І, мов кліщ енцифаловий, пан

Все це мусить, мов привид, сконати,

Як підніме правицю Іван.

 

1999

Чорнобиль

 

 

Р І З Н Е

 

 

ІРПІНЬСЬКЕ

 

Сьогодні з самого обіду,

А там - до нової доби,

На іменинах тітки Ліди

Готую тости, як гриби.

 

Виделку тицьнувши в тарілку,

Де звично огірок лежав,

Спіткнусь об згадку про горілку

І як сусіда "поважав".

 

Як ми, прийнявши грам по триста,

Або, як мовиться, без мір,

Могли до ранку вепра з’їсти

І кінчить шаховий турнір.

 

Як трохи менше випивали,

Чим шлунки умістить могли,

Душевно про камиш співали,

З сльозою про любов.. ревли.

 

Веселі жарти біля кварти

Чавунним хмелем била рань,

Чавили язви та інфаркти

Натомість марних сподівань.

 

Були діла... Що там казати!

Не те що сьогодення мить.

Бо де ж її ту пляшку взяти,

Коли ні вигнать, ні купить.

 

А згадка з думкою шепочуть:

"Зажди, бульбашнику, зажди!

Для тих, хто зайве випить хоче,

Калюжа знайдеться завжди!

 

То ж не буньдючься понад міру,

Хіба що соки, лимонад.

Свою бувальщину, допіру,

Хутчіше викресли з принад!"

 

За тітку вип’єм в новім стилі,

Ідея в тостові проста:

Щоб сотню років нам світили

ЇЇ краса і доброта!

 

Коли ж до сотні - доберемось,

То зручно вмостимось рядком,

Що випить - з дядьком розберемось,

Під оселедець з огірком!

 

1981