СПОГАДИ
Сніги хурделиця здіймає І не здоровиться мені, Та все це значення не має, Коли чекають в Ірпені.
Ірпінь в єстві моїм вмостився, До серця лагідно припав. Неначе в нім я народився І десь тут пупа закопав...
Народних свят "стовпотворіння", Нелегке трудове "щодня" Сприймає тут моє коріння І товариство і рідня.
Тут сум з душі повиливаю І щиру радість пригорну І з дядьком пляшку подолаю, Та ще й, нівроку, не одну.
Тут я в гітарі струни шарпав І "в шахах носа задирав", А щоб сюди приїхав Карпов Він дядьку залюбки б програв.
Тут земляків і друзів лиця, Серця відкриті і прості І в сталій святості традицій, - Глибинна дяка доброті.
Від Ірпеня - подітись ніде: Здається - вічність промине, А тут незмінно тітка Ліда Моя рідненька, наче ненька, Завжди чекатиме мене!
1985
ДОН-КІХОТАМ
В ясній світанковій надії Майбутнього передчуття. І в неушкодженності мрії Для мене - сенс і зміст життя.
Поневірятимуся доти, Поки рахую кроки зим: Не погибайте, Дон-Кіхоти, Щоб я один не був смішним.
Щоб кожної стрімкої днини Плекав я знахідку нову: Велике серце у людини І душу вільну і живу.
НАЦІОНАЛЬНЕ
Я знаю лиш з найближчих поколінь В’юнке галуззя свого родоводу. Я ж не вівця, не цуцик і не кінь, В котрих пильнують чистоту породи.
Вже маю Білорусію в роду - Дідусь сподобав долю на чужині, Другий кохав полячку молоду, Бо мало, бач, дівчат є в Україні.
Я сам на росіянці оженивсь, Кохання й тут було глибинним, чистим, І серед всіх народів опинивсь Фактично - інтернаціоналістом.
Свій досвід розповсюджую в житті: Все ж як-ніяк я практик, номінально, Бо перечавить люд, немов котів, Ота вузька петля, національна.
Не вознесу того, хто вниз гребе: "Своє болото тільки вихваляти!" І по вузькій дорозі - цоб-цабе, - Везти рожевий кругозір маляти?
Не побіжу в майбутнє навпрошки, Бо дідове тривожить час від часу: Коли я їм полтавські галушки, Вони мені смачніші ананасу.
Російський, Білоруський люд люблю. І жодну з націй у біді не кину, А в серці із собою у ріллю Візьму свою стареньку - Україну.
Львів - Київ
|
