ОДКРОВЕННЯ

 

Ані плити мармурові,

Ні туман чутливих сліз

Не втамовують любові

До Чорнобильських беріз!

 

Марно душу розпинати

На хресті у чорні дні,

Поки ці мої дівчата

Усміхаються мені!

 

1997

 

 

* * *

 

З цупких тенет звільнятись - дітлахам!

Нехай дарма не скиглять ворожбити.

На довгий лет приреченим птахам

Життя нема без волі й сили світу!

 

Парка й цупка сатрапська бугила

Стиска вузлом, а в заповіднім краї

Своя рука минуле підмела,

Над жовтим злом висить блакить безкрая!

 

Крізь чорний біль ми осягли світи,

Любові квіт і неосяжний вирій.

В самих собі - не спромоглись знайти

Для спільних дій - ні віри, ні довіри!

 

1998

 

 

* * *

 

За лісом - Залісся, за полем - Запілля...

Поліський наш край задушили дроти.

Та носимо в душах Поліське привілля,

Тамуємо біль в таїні самоти.

 

Карбує безвихідь пригнічену повість

І знову, - весна допоможе мені:

В бездушшя, недбалість, сваволю, жорстокість

Бруньки - наче кулі летять розривні!

 

Клясти, сумувати і скиглить, - не гоже,

Завдячимо долі древлянській своїй,

Природа свята землякам допоможе,

А ми допоможем воскреснути їй.

 

1997

 

 

* * *

 

Усе прилизане, прибите,

Воняє фарба і карбід.

Хай москаляться інваліди,

Палац і офіс - мають вид.

 

Копійку, гривню, - де їх взяти,

В якому пеклі зароблять?

А тут - жирують бюрократи,

Бо товсті задниці сверблять,

 

У ліпше крісло хочуть сісти,

Мільярди мати без труда,

А інвалід, що хоче їсти,

Нехай попросить у Христа!

 

1997