ОДКРОВЕННЯ
Ані плити мармурові, Ні туман чутливих сліз Не втамовують любові До Чорнобильських беріз!
Марно душу розпинати На хресті у чорні дні, Поки ці мої дівчата Усміхаються мені!
1997
* * *
З цупких тенет звільнятись - дітлахам! Нехай дарма не скиглять ворожбити. На довгий лет приреченим птахам Життя нема без волі й сили світу!
Парка й цупка сатрапська бугила Стиска вузлом, а в заповіднім краї Своя рука минуле підмела, Над жовтим злом висить блакить безкрая!
Крізь чорний біль ми осягли світи, Любові квіт і неосяжний вирій. В самих собі - не спромоглись знайти Для спільних дій - ні віри, ні довіри!
1998
* * *
За лісом - Залісся, за полем - Запілля... Поліський наш край задушили дроти. Та носимо в душах Поліське привілля, Тамуємо біль в таїні самоти.
Карбує безвихідь пригнічену повість І знову, - весна допоможе мені: В бездушшя, недбалість, сваволю, жорстокість Бруньки - наче кулі летять розривні!
Клясти, сумувати і скиглить, - не гоже, Завдячимо долі древлянській своїй, Природа свята землякам допоможе, А ми допоможем воскреснути їй.
1997
* * *
Усе прилизане, прибите, Воняє фарба і карбід. Хай москаляться інваліди, Палац і офіс - мають вид.
Копійку, гривню, - де їх взяти, В якому пеклі зароблять? А тут - жирують бюрократи, Бо товсті задниці сверблять,
У ліпше крісло хочуть сісти, Мільярди мати без труда, А інвалід, що хоче їсти, Нехай попросить у Христа!
1997
|
