Праця К.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.

За Юнгом, первісний образ, пов'язаний з ідеєю збереження енергії, виник ще в рамках релігійних уявлень. Найпримітивніші релігії в різних частинах Землі мають в основі своїй цей образ. Єдиною та вирішальною думкою так званих динамістичних релігій є те, що існує загально розповсюджена магічна сила, яка визначає собою події світу. Д. Тейлор і Дж. Фрезер назвали це явище анімізмом. Насправді ж первісні люди не розуміли під своїм поняттям сили нічого "душевного" або "духовного", а лише те, що один американський дослідник блискуче назвав "примітивною енергетикою". Це поняття відповідає уявленню про душу, дух, бога, здоров'я, тілесну силу, плодючість, чаклунство, магічний вплив, повагу, цілющі засоби, а також певні форми характеру, яким властива афективна розрядка.

Полінезійці словом "mulungu" (примітивне поняття енергії) називають дух, душу, демонічну істоту, чарівну силу, повагу, дивні речі, явища. Це поняття є першим розумінням бога у первісних людей. У ході історії образ його розвивається дедалі в нових варіаціях. У Старому Заповіті ця магічна сила світиться в палаючій тернині і в фігурі самого Мойсея, в Євангеліях вона з'являється як божественний дух у формі вогняного язика на небі. У Геракліта ця світова енергія тлумачиться як "вічно живий вогонь", у стоїків це — першотепло, сила долі. В середньовічних легендах її уявляють Аурою, святим сяйвом. Вона палає полум'ям з даху хати, в якій святий ле­жить в екстазі. Душа є саме такою силою, згідно зі стародавніми поглядами. В ідеї про її безсмертя мислять її збереження, а в первісному та буддистському уявленні тлумачать метаморфози душі за константності її суті.

Так ця ідея через міфологію, магію, релігію дійшла, нарешті, і до Майєра. Ненаука послужила науці. Більше того, сама наука виступила безвільним, фаталістичним епіфеноменом містичних переживань. Юнг неодноразово наполягає на думці, що не існує суттєвої ідеї або погляду, які не мали б історичних антецедентів. Усе, зрештою, зберігає у найглибшій основі архетипні образи, наочність яких виникла тоді, коли свідомість ще не мислила, а лише сприймала.

Така концепція становить певне заперечення смислу творчості. Вона воскрешає стародавню думку Платона про відокремленість творчого прогресу від людської особистості. За Платоном, людина є пасивним носієм демона, який творить, отримуючи вказівки від бога, тобто творчий процес виявляється автономним, незалежним від волі людини актом. Тут Юнг майже цілком запозичує стародавні ідеї, мислячи у повній згоді зі своїм ученням про колективне несвідоме. Архетип творчості, сформувавшись у первісному суспільстві, постає згодом у "демонічній" теорії творчості Платона і, нарешті, досягає форми аналітичної психології Юнга — у всеозброєнні психоаналітичної термінології. У цьому випадку дійсно архетип є "родом готовності все знову і знову репродукувати ці або схожі на них міфологічні уявлення".

Юнг вважає себе творцем нової проблематики в психології, указавши, що людських богів треба знову відкрити як психічні фактори, а саме як архетипи несвідомого. Свій образ несвідомого людина бачила у вигляді русалок, сирен, мелузин, дріад. Ще раніше це були духи лісів, полів, річок. Багато з того, що ми розуміємо сьогодні як складову нашої психічної природи, у первісної людини весело бавилось у лузі. Складність психічного зростала в міру того, як природа втрачала духів. Страшній феї минулих часів Юнг віднаходить корелят у теперішньому уявленні про "еротичну фантазію".

Якщо архетипи вічні, всесильні й визначають наперед людську діяльність, то можна зробити висновок про те, що ідея бога в тій чи іншій формі буде супроводжувати людство аж до його останнього подиху. Такий ідеалістичний антропологізм у поясненні проблем походження та долі релігії Юнг виявляє і в тлумаченні соціальних явищ. У суперечностях він бачить динаміку суспільного життя. Проте вони не стосуються об'єктивного світу, а мають суб'єктивний зміст як відношення між раціональним та ірраціональним, свідомим і несвідомим тощо та зводяться до механізму компенсації.

Діалектику Геракліта Юнг тлумачить "аналітичне" — як винахід мудреця, що відкрив найдивніший з усіх "психологічних" законів: регулювальну функцію суперечностей як вираження того, що все переходить у свою протилежність. Відтак і раціональні культурні установки необхідним чином переходять у свою протилежність, а саме в "ірраціональне культурне спустошення". В такий спосіб тлумачений закон Геракліта надто просто пояснює факт світових воєн, до того ж ігнорується економічний і соціально-політичний аналіз цих явищ. Юнг ставить собі в заслугу передбачення ве­ликих історичних подій, зокрема Другої світової війни, можливість якої ніби вбачалася ним ще в 1925 році. Ось підстава цього пророцтва: ". Людина не може ототожнювати себе тільки з розумом, ірраціональне викорінити не можна, боги як вияв людських пристрастей не можуть і не повинні вмерти". У переході раціонального в ірраціональне виникають однобічність, пристрасність, накопичення енергії, те, що стародавні люди назвали "богом". Інтереси сучасної людини — це, за Юнгом, той же старий бог, що владно керує поведінкою людей, перетворюючи їх на своїх рабів, спонукаючи їх до аморальних учинків. Так пояснюються, зокрема, соціальні негаразди.

Для популяризації своїх теорій Юнг широко використовує уявлення, пов'язані з тією чи іншою релігією, найбільше — віруваннями стародавньої Індії. Вчення про карму допомагає Юнгові в розкритті сутності архетипу. Санскритський термін "кар" означає "створювати". Мова йде про один із принципів індійської філософії, за яким поведінка одного індивіда створює зародок, що розвивається в іншому індивідові та прямо визначає його долю. Карма — це вплив хороших або поганих дій на постійне переселення душ. Стан (багатство, бідність, пошана, приниження і т. ін.), в якому людина народжується, стає нагородою або помстою за вчинки, здійснені в попередніх поколіннях. Уявлення про аватару теж має схожість з уявленням про архетип. Спільне у них в тому, що певний вихідний "патерн" впливає і фатально визначає майбутню поведінку людини.